Стрічка новин - сторінка 3

Поряд зі свідомими формами відображення і діяльності для людини характерні і такі, що знаходяться немов за межею самої свідомості. Терміни «без свідоме», «підсвідоме», «позасвідоме» дуже часто зустрічаються як в науковій та художній літературі, так і в повсякденному вжитку. Людина інколи говорить, що зробила певну дію несвідомо, не керуючись раціонально складеним і детально обміркованим планом майбутніх подій . А іноді, особливо в критичній ситуації, що становить небезпеку життю людини, вона починає діяти немов би на автоматі, наперекір здоровому глузду, але саме такі дії здебільшого і рятують їй життя.

П’єр Абеляр заперечував сліпу віру в релігійні догми і пропонував спочатку дослідити їх розумом. Вiн звертав увагу на безліч суперечностей у Святому писанні, але вважав, що через них проявляється божественна глибина, бо там, де немає суперечностей, немає й думки. Логічне обгрунтування церковних догматів, як він міркував, звеличує християнське вчення.

Основні твори: "Вступ до теології", "Християнська теологія", "Пізнай самого себе", "Так і ні", "Діалектика".

Деструктивність це одна із якостей людини, що робить її людиною. Ця якість, очевидно, притаманна кожному. Варто подивитися на дітей в ранньому віці, як вони руйнують побудовані ними замки з піску в пісочниці, несвідомо вбивають метеликів або павучків... А бійки в дитинстві, адже у кожного вони виникали. Кожна дитина, маючи таку можливість, пробувала розібрати іграшку.

Руйнуючи, людина пізнає, руйнуючи людина творить. Перестань людина пізнавати, чи з'являться нові відкриття? Напрошується питання тоді про міри деструктивності, міри або межі, після якої деструктивність можна вважати злом або добром.

Лейбніцевской філософію викладають по невеликій роботі, яка, як вважається, містить всі основні положення його філософії, так би мовити, в концентрованому вигляді. Це «Монадологія» - безумовно, філософський шедевр. Ця робота була написана в 1714 році.

У Монадології він починає з простого досвідченого факту - того, що у світі існує різноманіття. Якщо є різноманіття, тобто складне, - говорить Лейбніц. Світ складається з простих таких елементів. Ці прості елементи Лейбніц називає простими субстанціями, або монадами.

Безпосередня мета науки – опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі відкритих нею законів. Наука не є незмінною, вона розвивається та має своє минуле, дійсне та майбутнє. За останнє сторіччя наука розвивається надзвичайно інтенсивно. Наукові дисципліни, що утворюють у своїй сукупності систему науки в цілому, поділяються на групи: природничі, соціальні, гуманітарні та технічні. В даний час розрізняють також науку фундаментальну і прикладну, теоретичну і експериментальну. Фундаментальні і прикладні науки характеризують, так би мовити «віддаленість» від практичного застосування результатів наукових досліджень. Фундаментальні науки з'ясовують основні закони і принципи реального світу і в цих дослідженнях немає прямої орієнтації на практику. Прикладні ж науки направлені на безпосереднє застосування результатів наукового пізнання для вирішення конкретних виробничих і соціально-практичних проблем, спираючись на закономірності, встановлені фундаментальними науками.

Сучасна культура розкрила глибоку кризу людського духу, чи не найбільш переконливим свідченням якої стала втрата любові. Люди бояться любити, не довіряють одне одному, не вірять у щирість почуття інших. Любов спрофанована розумінням її як суто еротичного акту. В пошуках гостроти задоволень люди звертаються до збочених, спотворених форм стосунків, також вважаючи їх любов´ю.

Любов як культурний феномен може жити і зберігатися лише в органічному для неї середовищі — середовищі, сповненому краси, добра, істини людських стосунків, і сама любов є джерелом їх творення.

Соціальний інтерес до феномену науки, законам її розвитку настільки ж старий, як і сама наука. З прадавності науку досліджували і теоретично, і емпірично, і раціоналістично. У кожній науці формулюються не тільки висловлення про пізнання в тій або іншій предметній галузі, але й загальні правила і настанови, що відносяться до побудови, методика та термінології. Саме тому представники філософських шкіл позитивізму намагалися забезпечити повний і чіткий поділ наукових й “метафізичних” (або псевдонаукових) тверджень

Постать Григорія Сковороди займає особливе місце в історико-культурному розвитку України. Його спадщина належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVІІІ ст., а його ім’я посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України. Філософська позиція Г.С.Сковороди органічно пов’язувалась із його життєвим шляхом, що ґрунтувався на розроблених ним філософських засадах. Своєю життєвою поведінкою він стверджував, що пошук істини необхідно здійснювати серед народу, тільки там можна почерпнути мудрість.

Мовні проблеми є актуальними в будь-якому суспiльствi. Особливо гостро вони відчуваються в поліетнічних утвореннях, де переплітаються з економічними, соціально-політичними, національними, релiгiйно-конфесiйними інтересами націй, народностей, племен.