Фундаментальне та прикладне в науці
Безпосередня мета науки – опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі відкритих нею законів. Наука не є незмінною, вона розвивається та має своє минуле, дійсне та майбутнє. За останнє сторіччя наука розвивається надзвичайно інтенсивно. Наукові дисципліни, що утворюють у своїй сукупності систему науки в цілому, поділяються на групи: природничі, соціальні, гуманітарні та технічні. В даний час розрізняють також науку фундаментальну і прикладну, теоретичну і експериментальну. Фундаментальні і прикладні науки характеризують, так би мовити «віддаленість» від практичного застосування результатів наукових досліджень. Фундаментальні науки з'ясовують основні закони і принципи реального світу і в цих дослідженнях немає прямої орієнтації на практику. Прикладні ж науки направлені на безпосереднє застосування результатів наукового пізнання для вирішення конкретних виробничих і соціально-практичних проблем, спираючись на закономірності, встановлені фундаментальними науками.
Вступ
Наука – це пізнання світу, в якому ми живемо. Це така діяльність людей, головною метою якої є отримання знань про дійсність (в тому числі і про людину), їх систематизація та постійне оновлення. Знання – результат пізнавальної діяльності людини, оформлений у вигляді тверджень (понять, суджень) про процеси об'єктивної реальності. Безпосередня мета науки – опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі відкритих нею законів. Наука не є незмінною, вона розвивається та має своє минуле, дійсне та майбутнє. За останнє сторіччя наука розвивається надзвичайно інтенсивно.
Наукові дисципліни, що утворюють у своїй сукупності систему науки в цілому, поділяються на групи: природничі, соціальні, гуманітарні та технічні. В даний час розрізняють також науку фундаментальну і прикладну, теоретичну і експериментальну. Фундаментальні і прикладні науки характеризують, так би мовити «віддаленість» від практичного застосування результатів наукових досліджень.
Фундаментальні науки з'ясовують основні закони і принципи реального світу і в цих дослідженнях немає прямої орієнтації на практику.
Прикладні ж науки направлені на безпосереднє застосування результатів наукового пізнання для вирішення конкретних виробничих і соціально-практичних проблем, спираючись на закономірності, встановлені фундаментальними науками [11].
Фундаментальне наукове знання дає можливість отримання уявлень про єдину картину світу. Прикладне наукове знання, відповідно, має на меті створення системи приписів для виробництва конкретних речей. Якщо у фундаментальній науці знання розглядається як відображення загальних закономірностей, то в прикладних науках важливий аспект застосування отриманого знання, вирішення даної практичної задачі, переслідування даного інтересу [13].
Актуальність та ступінь розробленості проблеми.
Сучасна наука в цілому являє собою складну структуровану систему, яка включає блоки природничих, соціальних і гуманітарних наук, останнім часом виділяють окремо і технічні науки. У світі існує близько 15000 наук і кожна з них має свій об'єкт дослідження і свої специфічні методи дослідження. Все це різноманіття наукових дисциплін розвивається з урахуванням спеціалізації. Але між цими групами немає різких меж. Багато дисциплін займають проміжне положення між блоками наук або виникають на їх стику. Крім того, в останні десятиліття значний розвиток отримали міждисциплінарні та комплексні дослідження, що об'єднують представників вельми далеких дисциплін і використовують методи різних наук. Все це робить проблему класифікації наук вельми складною.
По відношенню до практики науку і наукові дослідження прийнято розділяти на фундаментальні та прикладні. Разом з тим межі між фундаментальним та прикладним в науці умовні і рухливі, взаємодіють і протидіють, доповнюють одне одного. І незважаючи на безліч наукових досліджень, наука як соціальний інститут дуже мінлива, тому не дивно, що її роль, функції, взаємозв’язки з часом змінюються, а уявлення про місце в суспільстві та функції науки деформуються. Як зауважував Т. Кун: «Історія ... могла б стати основою для рішучої перебудови тих уявлень про науку, які склалися у нас до цього часу " [12, с.59].
Метою роботи є аналіз взаємодії, взаємопроникнення та протиріч фундаментального та прикладного в науці.
Об’єктом теоретичного інтересу є наука як система знань.
Предмет дослідження – взаємозв’язок фундаментального та прикладного в науці.
1. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ НАУКИ ТА ЕТАПИ ЇЇ РОЗВИТКУ
Основна причина виникнення науки та її подальший розвиток – це цікавість людини та необхідність вирішення конкретних прикладних завдань. Відповідно до класифікації наук в залежності від методів побудови знань та форм прогнозування результатів діяльності В.С.Степин виділяє дві стадії в історії формування та розвитку науки [15]. Перша стадія характеризує науку, що зароджується (преднауку), друга – науку у власному розумінні слова. Преднаука – це зачатки знань на Стародавньому Сході, в Греції та Римі, в Середньовіччі аж до XVI-XVII ст. Вони були вихідним пунктом природознавства (і науки в цілому) як систематичного дослідження реальної дійсності. Преднаука вивчала ті речі та їх зміни, з якими людина постійно стикалася в своєму повсякденному побуті, виробництві. Основна мета на цьому етапі – будівництво моделі змін для прогнозування результатів практичних дій.
Для цього вивчалися речі, їх властивості та відношення, фіксувалися в формі ідеальних об’єктів, які заміщували об’єкти реального миру. Тобто знання формувалися на підставі практики і представляли собою ідеалізовану схему практичних перетворювань матеріальних предметів.
Але в цілому знання носило умоглядний характер, не було пов'язано з експериментом і лише епізодично мало вихід на практику. Як преднаука виступала натурфілософія. Вона представляла собою сплав античного природознавства, математики, астрономії та інших наук. Антична преднаука внесла серйозний методологічний внесок у подальший розвиток теоретичних знань: це і відкриття Сократом методу індукції, Аристотелем методу дедукції та формальної логіки, застосування аксіоматичного методу викладу наукових теорій Евкліда. В Середньовіччі в схоластиці опрацьовувалися логічні прийоми мислення, значні досягнення були зроблені в галузі техніки (створення механізмів водяних і вітряних млинів, механічних годинників, компаса, паперу, окулярів, пороху). Таким чином, етап преднауки сприяв становленню науки у власному розумінні слова, формуючи науковий стиль мислення.
Наука зароджується тоді, коли формується особливий тип знання – теорія, що дозволяє отримати емпіричні залежності як практичні наслідки з теоретичних постулатів. Тож, причини виникнення науки як цілісного феномену в Новий час (кін. XVI – поч. XVII ст.):
суспільно-економічні (затвердження капіталізму і гостра потреба в зростанні його продуктивних сил);
соціальні (перелом в духовній культурі, підрив панування релігії та схоластично-умоглядного способу мислення).
Розвиток самого знання виходить на новий рівень. На відміну від традиційної філософії, наука Нового часу поставила питання про специфіку наукового знання і його формування, про завдання пізнавальної діяльності та її методи, про місце і роль науки в житті суспільства, про необхідність панування людини над природою на основі знання її законів.
У суспільному житті став формуватися новий образ світу і стиль мислення, який зруйнував попередню картину. Галілей вперше ввів в пізнання те, що стало характерною особливістю саме наукового пізнання – уявний експеримент. В цей час різко зростає зацікавленість не тільки до окремих наукових знань, а й до загальнотеоретичних, методологічних, філософських проблем. У Новий час прискореними темпами розвивається процес розмежування між філософією і іншими науками. Процес диференціації єдиного раніше знання йде за трьома основними напрямками:
Відділення науки від філософії.
Виокремлення в межах цілокупної науки окремих наук: механіки, астрономії, фізики, хімії, біології та ін.
Виділення в цілісному філософському знанні таких філософських дисциплін, як онтологія, філософія природи, філософія історії, гносеологія, логіка та ін.
Чому ж спостерігається такий інтерес до науки та її історії та розвитку?
Отже, дослідники науки й вчені вузькоспеціалізованих галузей знань помітили, що істинне знання на якомусь етапі ставало неправильним і на зміну старим теоріям приходили нові. Тому й були здійснені кроки для розуміння того, як розвивається наука, пошуку методів, за допомогою яких можна було б відокремити істину від неправди чи максимально убезпечитися від помилок.
2. Характеристика прикладного і фундаментального в науці
Фундаментальні та прикладні дослідження різняться насамперед за своїми цілями і завданнями. Фундаментальні науки не мають спеціальних практичних цілей, вони дають нам загальне знання і розуміння принципів будови і еволюції світу.
На підґрунті фундаментальних наук можливий розквіт багатьох різноманітних прикладних наук. Останнє можливо, оскільки у фундаментальних науках виробляються базові моделі пізнання, що лежать в основі пізнання великих фрагментів дійсності. Прикладні науки з необхідністю споріднені з ними, знаходяться на шляху від фундаментальних наук до прямих технічних і практичних розробок.
2.1 Класифікація сучасних наук
Що стосується класифікації сучасних наук, то вона проводиться по різноманітним критеріям. По предмету і методу пізнання виділяють науки про природу – природознавство, про суспільство – гуманітарні і соціальні науки, і науки про саме пізнання, мислення (логіка, гносеологія та ін.). Окрему групу складають технічні науки. Тобто, наука, як система, включає в себе ряд спеціальних наук, які в свою чергу підрозділяються на безліч наукових дисциплін.
Розвиток науки в сучасному суспільстві спричиняє все більшу інтеграцію науки – спостерігається зближення науки і практики, а в зв’язку з цим і зближення між фундаментальними та прикладними науками. Якщо спрощено підійти до поняття «фундаментальне» та «прикладне» в науці, то цікавість людини – це є та основа, фундамент науки (в тому числі і для прикладної науки), де йде пізнання світу таким, яким він є незалежно від людини та її пізнання. Фундаментальну науки ще називають “pure science” – чиста наука.
Вже з середини минулого століття будь-які наукові дослідження, від фізики до лінгвістики, в рамках яких наявне знання використовувалося, перш за все, для виробництва нового знання, стали протиставляти прикладним наукам в якості «чистої науки» (pure science). У ХХ ст. на це розуміння фундаментальності наукових досліджень, що фіксує, по суті, протилежність таких досліджень методологічним установкам прикладної науки, наклалося ще й ясне розуміння тієї обставини, що «чиста наука» тепер може зберегти себе як самостійний соціокультурний феномен тільки в якості основи (фундаменту) для прикладного дослідження. І саме цей сенс терміна «фундаментальний» стосовно до науки стає сьогодні головним.
2.2 Спільне та відмінне у прикладному і фундаментальному в науці
Відмінності між фундаментальними і прикладними дослідженнями лежать в особливостях вибору напрямків досліджень, вибору об'єктів дослідження, але методи і результати мають самостійну цінність. Ці відмінності можна дослідити при відповідях на наступні питання.
Яка основна мета дослідження?
для фундаментального - знання як таке, максимально об'єктивна, повна і точна, раціональна репрезентація реальності;
для прикладного дослідження - інструментально-ефективне знання про фрагмент реальності, призначене для вирішення конкретної практичної задачі.
Що є найбільшою цінністю дослідження?
для фундаментального дослідження - істинність знання про світ;
для прикладного дослідження - технологічна ефективність інформації про світ, (а це далеко не завжди збігається з її істинністю).
Що бажано отримати в ході дослідження?
у фундаментальній науці це, головним чином - виявити і раціонально представити нові, ще не пізнані характеристики світу, і лише всередині цього завдання фундаментальна наука удосконалює технічні засоби, а тим самим і технологічні можливості суспільства;
у прикладній науці, навпаки, хід дослідження визначається необхідністю вирішення конкретних технологічних завдань, так що сама по собі новизна знання про світ постає тут лише в якості побічного продукту пошуку цих рішень. І оскільки знання, отримане в рамках прикладних досліджень, не розглядається в прикладній науці як плацдарм для подальшого проникнення в непізнані ще області світу, але фіксується, перш за все, як засіб вирішення конкретного практичного завдання, то знання це часто постає у формах, що не передбачають його подальше пряме пізнавальне використання.
Як проходить дослідження (застосування типу пізнавальної діяльності)?
у фундаментальній науці точками зростання знання виявляються не «традиційні» зіткнення теорії і досвіду як такі, а цілеспрямовані спроби раціонального узагальнення локальних конструкцій, що виникають в ході вирішення прикладних завдань;
у прикладних науках дослідження, як правило, починається з побудови (на основі наявної системи наукових знань про світ - basic research) загальної моделі ситуації, що вимагає практичного втручання. Але подальше дослідження зводиться, по суті, до підбору факторів, необхідних для вирішення даної практичної задачі. При цьому рішення конкретної практичної задачі, як правило, передбачає врахування чинників і параметрів дуже різної природи (напр., одночасно і фізичних, і біологічних, і соціально-економічних), так що прикладне дослідження у своїй власне прикладної частини постає як звернення до різних, досить далеких одне від одного дисциплін, концепцій, методів і методик.
Спрямованість та шляхи розробок:
розробка фундаментальної науки спрямована, перш за все, на внутрішні потреби і інтереси науки, на підтримку функціонування науки як єдиного цілого, і досягається це шляхом розробки узагальнених ідей і методів пізнання, що характеризують глибинні підстави буття;
прикладні науки спрямовані назовні, на асиміляцію з іншими, практичними видами діяльності людини, і особливо на асиміляцію з виробництвом. Звідси і говорять про практичну науку, яка спрямована на зміну світу на задоволення потреб людини.
Як здійснюється вибір проблем?
у фундаментальній науці визначається насамперед внутрішньою логікою її розвитку та технічними можливостями здійснення відповідних експериментів;
у прикладних науках вибір проблем, вибір об'єктів дослідження визначається впливом запитів суспільства - технічних, економічних і соціальних завдань.
Кому адресовані результати наукових досліджень?
прикладні дослідження – виробникам і замовникам (відповідає потребам або бажанням цих клієнтів);
фундаментальне – адресовано іншим членам наукового співтовариства.
Але всі ці відмінності самі по собі аж ніяк не виключають поєднання, взаємодії і навіть взаємопроникнення елементів фундаментального і прикладного в повсякденній пізнавальній діяльності як окремого вченого, так і наукового співтовариства в цілому.
Однак сьогодні є дуже серйозні соціально-культурні передумови для їх подальшого відокремлення. Як відомо, в Новий час у сферу внутрішньої мотивації науково-пізнавальної діяльності органічно увійшов конкретний практичний інтерес, так що дослідження навіть у вельми абстрактних областях науки стали виступати найчастіше у вигляді пошуку вирішення конкретних практико-прагматичних завдань.
У 1934 - 1935 роках в своїх листах Петро Леонідович Капица зауважував:
Тобто прикладна наука намагається змінити світ для зручності людини – і результати її діяльності можна швидко (порівняльно з фундаментальною) відчути, отримати.
Насьогодні фундаментальна наука становить лише малу частину загального обсягу наукових досліджень. Статистика є такою, що в Україні 90 відсотків зайнятих у науковій сфері людей, коштів, ресурсів припадають на прикладну науку, яка вже самим своїм походженням зобов'язана товарно-грошовим відносинам і, непогано в ці відносини вписується.
Але й поступове наростання обсягу фундаментального знання про природу речей призводить до того, що вони все більше і більше стають основою прикладних досліджень. Фундаментальне є основою прикладного. Прикладна наука створює різні технології, тобто пристрої або процеси, призначені для використання в економіці якщо не сьогоднішнього, то завтрашнього дня. І ці технології коштують дуже і дуже дорого, про що свідчить, наприклад, колосальний розвиток промислового шпигунства та розміри вкладень зацікавлених в інноваційній спрямованості розвитку. Відомо чимало випадків, коли вдалі технології приносили своїм творцям надприбутки. І саме тому прикладна наука є найбільш динамічною сферою економіки Заходу.
3. Трансформації людського ставлення до науки
В сучасній цивілізації наука відіграє особливу роль. Технологічний прогрес ХХ століття, який призвів до нової якості життя базується на використанні наукових досягнень. В історії людства багато цікавих прикладів взаємодії, суперечень взаємного проникнення фундаментального та прикладного в науці.
Протягом століть фундаментальні дослідження, тобто дослідження, ніяк не пов'язані зі злобою дня, йшли окремо від прикладних, ніяких практичних завдань не вирішували. Найбільші досягнення Нового часу ніяк не пов'язані з практикою в точному сенсі цього слова. Швидше навпаки, наука йшла позаду, пояснюючи, а не пророкуючи, не передбачаючи нового і не штовхаючи до винаходу, створення нового.
Як вже відзначалося, фундаментальні дослідження – це такі дослідження, які відкривають нові явища і закономірності, це дослідження того, що лежить в природі речей, явищ, подій. Але при проведенні фундаментальних досліджень можна ставити і чисто наукове завдання, і конкретну практичну проблему. Не слід думати, що якщо ставиться суто наукове завдання, то таке дослідження не може дати практичного виходу. Рівною мірою не слід думати, що якщо ставиться фундаментальне дослідження, спрямоване на вирішення практично важливої задачі, то таке дослідження не може мати загальнонаукової значимості.
Навіть відкриття фундаментальною наукою при дослідженні якогось явища, так би мовити побічного продукту (винаходу, вдосконалення) відіграють важливу роль в економіці, а навіть і в існуванні держав. Мені дуже сподобалась такий історичний факт: в кінці 30-х років академік П. Л. Капица займався суто фундаментальними дослідженнями властивостей рідкого гелію. Для цих експериментів був потрібен рідкий кисень. На той час існували методи зрідження кисню, але вони були низькопродуктивні і вченого не задовольняли. Капица їх удосконалив таким чином, що з'явилася можливість робити це навіть в промислових масштабах. Але потреби такої на той час не було.
А потім почалася війна, і було потрібно багато високосортної сталі. Але мартенівські печі залишилися в основному на окупованій Україні. І тоді згадали про цей спосіб – варінні сталі в конверторах з кисневим дуттям. Кисень в потрібних кількостях можна було отримувати за допомогою турбодетандеру Капиці. І наша танкова броня виявилася кращою хваленої німецької. Все це сталося внаслідок інтересу (цікавості) П. Л. Капіци до властивостей рідкого гелію. (За ці дослідження винахідник удостоївся Нобелівської премії у 1978 році.) Це яскравий приклад переходу кількісного накопичення фундаментального знання в нову якість в прикладному застосуванні.
Але фундаментальне та прикладне в науці не тільки взаємодіє та доповнює, але й вступає в протидію. Прикладом цього може бути трансформації в людській свідомості відношення до науки. Спочатку це практично ейфорія відносно перспектив, які відкрилися у ХІХ-ХХ ст., коли Промислова революція, що відбулася в передових країнах Європи і вимагала постійного вдосконалення техніки, а це в свою чергу, стимулювало розвиток науки і передусім точного природознавства. Створення парового двигуна, вивчення електрики і магнетизму, поява першого телеграфу, відкриття фотографії, успіхи в оптиці, поява телефонії, перших автомобілів – все це було дивовижним і незвичним, і разом з тим яскравим прикладом застосування на практиці нових відкриттів в науці. Наука все тісніше становиться пов’язана з виробництвом. Але потім беззаперечна віра в науку була підірвана використанням наукових відкриттів для створення нових видів зброї і особливо створення атомної бомби. Крім того, з середини XX ст. сучасна наука стала одержувати на свою адресу численні критичні зауваження з боку філософів, культурологів, діячів літератури і мистецтва. Основна думка цієї критики, це те, що техніка і технічні пристрої применшують і дегуманізують (навіть, «роботизують») людину, оточуючи її суцільно штучними предметами та пристроями. Завдяки техніці людина віддаляється від живої природи, світ, який її оточує стає уніфікованим і будь-яка проблема може бути вирішена за допомогою технічних досягнень і взаємовідносини між людьми відходять на другий план, чи взагалі розглядаються, як непотрібний атрибут. В такому світі мета виправдовує засоби і людина перетворюється в придаток машини. Безперервна гонка технічного прогресу, що вимагає все нових сил і все нових економічних і природних ресурсів, вибиває людину з колії, розриваючи її зв'язок з природою. Руйнуються традиційні засади і цінності. Під впливом нескінченних технічних нововведень сучасне життя змінюється з нечуваною швидкістю. А потім до цієї гуманістичної критики науки приєдналися більш тривожні конкретні факти несприятливих наслідків безконтрольного використання досягнень науки і техніки. Небезпечне забруднення повітря, води, шкідливий вплив на тваринні та рослинні організми, вимирання видів і цілих популяцій, корінні порушення в екосистемі планети - всі ці серйозні проблеми, що постали перед людиною, заявляли про себе все голосніше і наполегливіше.
Постає проблема відповідальності вченого за свої винаходи і готовність людства до окремих винаходів. І знов цікавий факт з життя Капиці П.Л. З 1946 по 1955 роки він був звільнений з державних радянських установ через відмову співпрацювати з владою в роботі над радянським атомним проектом. Що було мотивом для цього, неможливість співпрацювати з Берією (як основний мотив), чи розуміння вченого наслідків цієї роботи? Зрозуміло, що атомна бомба вже американцями була отримана, але Капиця підкреслює й можливість використання для мирних потреб людства цього відкриття:
Може на якомусь етапі дослідження фундаментальної проблематики вчений повинен замислитися, що воно може дати в прикладному сенсі і чи не буде цей винахід небезпечний для людства. Чи зможе людство з розумом користуватися новими досягненнями? Чи не буде людство накшталт маленької дитини, якій нерозумні батьки дали ніж для нарізання хліба замість іграшки?
На противагу сцієнтизму (абсолютизації ролі науки) з’являється філософсько-світоглядна ідейна позиція, що полягає в критичній (аж до ворожої) оцінці науки і її ролі в системі культури і наукового пізнання як чинника відношення людини до світу – антисцієнтизм. Ця позиція розглядає фундаментальні дослідження в науці як сферу культуротворчості, прикладні дослідження і розробки – технотворчість, що творить цивілізацію. Таким чином, протиріччя фундаментального і прикладного в науці – це протиріччя культури і цивілізації. А значить, його вирішення можливе за межами і культури, і цивілізації [17].
Як бачимо, наука повинна усвідомити своє місце в загальній системі людської культури і світогляду. Вернадський, ще в 30 роках ХХ століття: «Питання про моральну сторону науки – незалежно від релігійного, державного чи філософського прояву моралі – для вченого стає на чергу дня.» Нажаль це питання все ще є актуальним, як і століття тому назад.
Проблема осмислення взаємозв’язків соціальних та внутрішньонаукових цінностей потребує особливих зусиль вчених, тому що це круг питань про відповідальність за зроблені ними відкриття та їх застосування, про вплив пануючої ідеології в суспільстві на розвиток науки, про співвідношення науки і власних структур та ін. А владні структури найчастіше і є замовниками напрямків наукових досліджень. І знов протиріччя незалежності та напрямків наукових досліджень.
Сьогодні не можна виділяти якусь одну сферу людської діяльності, якусь одну науку в якості головної. Все, що створено людиною, що є частиною її культури, важливо і потрібно для людства, виконує власні завдання, але має свої межі застосовності, які необхідно усвідомлювати і які не можуть бути порушені. Саме ця функція повинна бути для науки - усвідомити межі своєї ефективності і плідності, визнати рівноправність таких сфер людської діяльності і культури, як релігія, філософія, мистецтво, визнати можливість і результативність нераціональних способів освоєння дійсності.
Важливою рисою науки повинна буде стати комплексність – стирання граней і перегородок між традиційно відособленими природними, громадськими та технічними науками, інтенсифікація міждисциплінарних досліджень, все більш повна інтеграція наук, яка також призведе до поширення методів природознавства на громадські та гуманітарні науки, і навпаки. В останні роки усе більш усвідомлюється, що для розв'язання екологічної проблеми необхідне вироблення цілісного уявлення про функціонування оточуючого людину середовища і її місці в ньому.
Незважаючи на негативні аспекти, розвиток науки необхідний в ім'я задоволення зростаючих людських потреб. В основному наука була орієнтована на розвиток виробництва. Але вже настав час, коли людство усвідомлює неможливість загального матеріального достатку та небезпеку нестримного розвитку промисловості. Тому такі поняття, як етика науки та моральна відповідальність вчених за зроблені відкриття виступають на передній план.
Цікаві думки Вернадського в книзі "Наукова думка як планетне явище"[4], де він викладає власне бачення еволюції людства в геологічному і соціально – історичному масштабах часу. Це одна з перших в науковій літературі спроб узагальнення еволюції нашої планети як єдиного космічного, геологічного, біогенного і антропогенного процесу (кінець 30-х років ХХ ст.). Вернадський показує провідну перетворюючу роль науки та суспільно організованої праці людства в сьогоденні і майбутньому планети. Наукова думка, наука розглядається як найважливіша сила перетворення і еволюції Землі. Звертаючись до методології наукового пізнання, Вернадський насамперед чітко визначає свою позицію з проблеми взаємини природознавства і філософії. Для Вернадського не становить сумнівів, що наука була породжена життям, практичною діяльністю людей, розвивалася як її теоретичне узагальнення і відображення. Наука виростала з потреб практичного життя. Формування науки Вернадським розглядається як глобальний процес, загально планетарне явище. Головним стимулом і причиною зародження науки, нових ідей, Вернадський вважав вимогу життя. Філософія для Вернадського є умова, причому непереборна умова для наукової роботи. Це та середа, в якій існує наука і без якої науки немає. Знання тут отримано не шляхом точного наукового спостереження і досвіду, а через філософські пошуки і інтуїцію.
Парадокс науки в тому, що будучі реальною основою суспільного прогресу, силою, яка сприяє добробуту людства, вона в той же час призвела к наслідкам, які є погрозою для самого існування людства. Людство стає перед проблемою своєї беззахисності перед деякими науковими досягненнями.
4. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ НАУКИ
Будь-яка держава зацікавлена у розвитку фундаментальної науки як основи нової прикладної науки і найчастіше військової. Керівники держави часто не розуміють, що наука має свої власні закони розвитку, що вона самодостатня і сама ставить собі завдання. Але наука, яка включена до соціального процесу, має відповідати ідеалогичним запросам суспільства. Вона стає інструментом політики. І залежність науки від економіки та політики все більше зростає.
Досьогодні офіційна наука змушена підтримувати основні ідеологічні установки суспільства, має надавати наукові аргументи та практичні рішення, що будуть допомагати зберегти домінантне направлення державних пріоритетів. [13]
Ідеологія може відрізнятися наступними моделями відношення до науки: осуд, байдужість (розвиток якоїсь науки, так би мовити, самої по собі), експлуатація досягнень. При цьому застосовуються такі механізми, які можуть запускати, сповільняти чи блокувати певні наукові напрями.
Держава часто виділяє мало коштів для розвитку фундаментальних досліджень і стримує розвиток науки. Однак фундаментальна наука, фундаментальні дослідження необхідно проводити і вони будуть існувати до тих пір, поки існує людство.
Прикладні науки, які обслуговують виробництво, можуть сподіватися на долю при розподілі фінансових ресурсів від виробництва, а фундаментальні науки зв’язані з об’ємом бюджетного фінансування та існуючими державними планами та програмами (ще одна відмінність прикладного та фундаментального). Постійний тиск суспільства на науку відчувається не тільки тому що наука часто змушена виконувати «соціальний заказ», заказ того, що фінансується державою чи приватними коштами, а й тому, що науковці завжди несуть моральну відповідальність за наслідки застосування їх наукових розробок.
Особливо важливі фундаментальні науки, фундаментальність в освіті. Якщо людина не навчена фундаментально, то вона буде погано навчена і конкретній справі, погано буде розуміти і виконувати конкретну справу. Людина повинна бути навчена перш за все тому, що лежить у фундаменті його професії.
ВИСНОВКИ
Історичний досвід показує, що неможливо проведення практичного застосування досягнень без їх фундаментального дослідження, водночас прикладні досягнення дають повсякчас поштовх для становлення фундаментальних наук. Основна суперечність функціонування науки полягає в тому, що будучи дійсною силою по просуванню суспільного прогресу, виступаючи реальною перспективою для зросту добробуту людства, в той же час вона призводить до таких наслідків, які виступають загрозою до самого існування людства. Неймовірно швидкий зріст техногенного розвитку, забруднення навколишнього середовища, зростаючий, як лавина об’єм наукової інформації стає для окремої людини тяжким вантажем.
Перед людством постає проблема усвідомлення своєї беззахисності в контролі за все зростаючою технічною потужністю сучасної цивілізації. На розвиток особистості гнітюче впливає зневага духовними цінностями в ім’я матеріальних. Виникає гостре протиріччя між професійною й соціальною відповідальністю вченого. Тому морально-етичне підґрунтя проблеми повинне передувати її науковому та експериментальному дослідженню. Проблеми майбутнього людства не можуть розглядатися поза аналізу сучасних тенденцій розвитку науки та її перспектив. Наука як форма суспільної свідомості та науковці як інтелектуальна еліта суспільства повинні усвідомити своє місце в загальній системі людської культури й світогляду. На сьогодні так і лишається відкритим етичне регулювання у науці. Тож, поняття «соціальне замовлення» не є абстрактним, а життєво необхідним, нагальним.
На жаль, допоки ще рано говорити про якість моральності сучасної науки. Тому надзвичайно важливим є усвідомлення справжнім вченим власної «одноосібної» відповідальності за долю людства.
Сучасний стан розвитку науки потребує державного регулювання та соціального контролю над темпами та наслідками науково-технічного розвитку . Але й метою державної влади й державного регулювання науки має бути забезпечення наукового потенціалу перш за все на благо людства.
Список літератури
Алексеев П.В. История философии / П.В.Алексеев М.: ТК Велби, Проспект, 2005. - 240 с.
Бернал Дж. Наука в истории общества / Дж. Бернал. – М.: Издательство иностранной литературы, 1956. – 736 с.
Будко В.В. Философия науки: Учебное пособие. / Будко В.В. – Харьков: Консум, 2005. – 268 с.
Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. М.: Наука, 1991. – 271 с.
Вернадский В.И. О науке / Вернадский В.И. – Дубна: Издательский центр “Феникс”, 2002. – Т. 1: Научное знание: Научное творчество. Научная мысль. – 1997. – 419 с.
Вернадский В.И. Труды по всеобщей истории науки / Вернадский В.И. – М.: Наука, 1988. – 336 с.
Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. М.: Наука, 1988. -522 с.
Границы науки. – М.: ИФ РАН, 2000. - 276 с.
П.Л. Капица: Научные труды. Наука и современное общество. М.: Наука, 1998.
Капица П.Л. Письма о науке.1930-1980. М., 1989.
Кохановский В.П. Философия науки в вопросах и ответах: Учебное пособие для аспирантов / В.П.Кохановский, Т.Г.Лешкевич, Т.П.Матяш, Т.Б.Фатхи. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 352 с.
Т.Кун. Структура научных революций. - М., АСТ, 2003, - 608 С.
Лешкевич Т.Г. Философия науки: традиции и новации: Учебное пособие для вузов / Лешкевич Т.Г. – М.: “Издательство ПРИОР”, 2001. – 428 с.
Рассел Б. История западной философии / Рассел Б. [подгот. текста В.В.Целищева]. – Новосибирск: Сиб. унив. изд-во; Изд-во Новосиб. ун-та, 2001. – 992 с.
Степин В.С. Философия науки и техники / В.С.Степин, В.Г.Горохов, М.А.Розов. – М.: Контакт-Альфа, 1995. – 384 с.
Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. – К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2008. – 311 с.
Хамитов Н. Философия. Бытие. Человек. Мир: Курс лекций. – К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006. – 456 с.
Музей-кабинет Петра Леонидовича Капицы ИФП им. П.Л. Капицы РАН Письмо Сталину об атомной бомбе . П.Л. Капица. Москва, 25 ноября 1945 [Електронний ресурс]– Режим доступу: http://kapitza.ras.ru/museum/letter3.htm
О науке и ее организации в СССР. П.Л. Капица [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vivovoco.astronet.ru/VV/PAPERS/KAPITZA/KAP_03.HTM