Катерина Прошина 2012-04-24 55.0k

Феномен любові

Сучасна культура розкрила глибоку кризу людського духу, чи не найбільш переконливим свідченням якої стала втрата любові. Люди бояться любити, не довіряють одне одному, не вірять у щирість почуття інших. Любов спрофанована розумінням її як суто еротичного акту. В пошуках гостроти задоволень люди звертаються до збочених, спотворених форм стосунків, також вважаючи їх любов´ю.

Любов як культурний феномен може жити і зберігатися лише в органічному для неї середовищі — середовищі, сповненому краси, добра, істини людських стосунків, і сама любов є джерелом їх творення.

Феномен любові - ілюстрація до статті

Вступ

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Людські емоції і почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності. К.Д. Ушинський писав, що «ні слова, ні думки, навіть вчинки наші не виражають так ясно нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування».[13, с.528]

Емоції і почуття органічно пов'язані між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні.

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість - горе», «любов-ненависть», «симпатія-антипатія», «задоволення- незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.

Характерною особливістю емоцій є те, щовони захоплюють особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функпіи організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, - емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції. Встановлено, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає відомий фізіолог П.К.Анохін.

Емоції являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Природа емоцій і почуттів, як і всіх інших психічних процесів, є рефлекторною. Фізіологічним механізмом емоцій як таких є діяльність підкоркових нервових центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у проявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього є почуття, що викликаються поетичними творами. Усвідомлюючи ситуацію, що викликає певні почуття та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішнє вираження емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

Емоційно-вольова сфера – від потягів через емоції й почуття до волі – бере участь у самотворенні особистості, визначенні її життєвого шляху. Але цей вплив не прямий, а опосередкований діяльністю особистості, що розкривається у її вчинках, виявляючись у станах, що їх переживає особистість. Спроможність особистості протистояти внутнішнім перекшодам, потягам, емоціям залежить від здатності до самоконтролю. Це здатність підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, від випадку до випадку, єдиній меті, що визначає характер особистості, її лінію життя.

І. Пристрасть

1.1. Поняття пристрасті, як рушійної сили людської свідомості

Ми досить часто задаємося питаннями, які не дають спокою в посякденному рутинному житті. Чому це стається зі мною? Що я не так роблю? І як скоріше досягли апогею свого успішного життєвого шляху? Так це дійсно важливі речі, які і повинні турбувати людей із дня в день. Але чи не знається Вам, що ми скоріш більше говоримо про ці речі, а не втілюємо їх у життя? Що сам процес осмислення і тлумачення всіх наших проблемних питань поглинає велику кількість часу і просто затьмарює нашу свідомість. Так, звісно, що кожна людина, яка має здоровий глузд, думаю про те, де ж в цьому світі саме її місце, яке її призначення і в чому вона досягне успіху і зможе бути корисною для інших людей.

Все це звичайно дуже добре з практичної точки зору, але існує деяка межа, яка не дозволяє людині досягати успіху та рухатись вперед. Це брак інтересу та жаги до того, що кожного дня так нестримно з’їдає нутрощі та недає спати вночі. Пристрасть, от чого там інколи так не вистачає. Пристрасть – це не що інше, як стійке, довготривале почуття, яке захоплює людину, володіє нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. Пристрасть - це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності - в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві.

Коли ми чуємо слово «пристрасть» нам здається, що воно тісно пов’язано з поняттям кохання. Пристрасть почуттів, затьмарення свідомості, важкий подих та невгамовне відчуття щастя. Поняття пристрасті розповсюджується на всі аспекти людського життя. Пристрасть до роботи, пристрсть до мистецтва, пристрасть до навчання та навіть пристрасть до життя. Та не слід забувати і те, що пристрать може мати як позитивні таак і нагативні сторони.

Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне. Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та житті людини.

Позитивні пристрасті - захоплення працею, навчанням - є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. І.П. Павлов закликав молодь бути пристрасною в роботі та наукових шуканнях. «Пам'ятаєте ! - писав він, - що наука вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті».

Насамперед, пристрасть – це не що інше, як підвищений інтерес до будь-якої справи, якою захоплюється людина та завдяки чому досягаються найкращі результати. Спитаете Ви, чому саме завдяки пристрасті досягаються цілі, реалізовуються ідеї? Все це лише тому, що людина керується почуттями та емоціями.

1.2 Любов чи пристрасть?

Як ви вважаєте, чи тотожні поняття «любов» і «пристрасть»? Чи може вони зовсім різні за своїм значенням? Або між ними існує дуже тоненька межа, яка безпосередньо поєднує ці два поняття?

«... Пристрасті хочеться, щоб серце вистрибувало, і щоб як у кіно», - сказала мені моя знайома. А мала на увазі вона любов. Часто в нашому розумінні пристрасть і любов ототожнюються. Але чи так це насправді? В. Даль у своєму словнику дає кілька визначень пристрасті. Ось деякі з них: «Пристрасть, ж, пристрасті мн, (страждати) страждання, мука, мука, мука, тілесна біль, душевна скорбота, туга ... Будь-яка пристрасть сліпа та божевільна, вона не бачить і не міркує. Ні пристрасті шаленішими шалене кохання, але і вона гасне з часом; Пристрасний, до пристрасті відноситься; Опанований пристрастю; хто, до вподоби, часто і гаряче захоплюється, ким володіють почуття, а не розум ... «

А ось одне з визначень любові. «Любов - це єдність трьох потягів. Перше - потяг до тіла, породжує бажання. Друге - потяг до душі, що породжує почуття дружби. Третє - потяг до розуму, що породжує почуття поваги. Любов багата різноманітними емоційними переживаннями, заснована на благородних почуттях і високої моралі і супроводжується готовністю зробити все від себе залежне для благополуччя коханої людини «. Як видно з визначень, пристрасть - це почуття споживче, і до того ж захоплююче всі думки, почуття і час людини. На думку психологів, пристрасть виникає між дуже різними людьми. Якщо в людині є те, що тобі не властиво і ніколи не з'явиться, то може виникнути пристрасть до нього як бажання володіти. Людина, яку ми пристрасно бажаємо, займає наші думки і почуття, поки ми не наситився ім.

У любові ж інакше. Пристрасть з самого початку присутній в любові як компонент, але в любові виникає бажання віддавати і створювати для людини яку любиш умови, при яких йому буде добре не тільки з тобою. У кохання є майбутнє, у пристрасті немає. Ми часто чекаємо від любові драми і кипіння пристрастей, які бачили у фільмах і читали в романах. І рідко замислюємося над тим, що це, можливо, всього лише авторський прийом, адже пристрасті роблять книгу і фільм цікавіше. У любові, як правило, немає нічого феєричного і незвичайного, все розвивається поступово, будується по цеглинці тривалий час. Любов спокійна і надійна, як тиха гавань, і хоч зрідка набігають хмаринки, скоро небо знову прояснюється. Пристрасть ж, як ураган, динамічна, руйнівна і швидкоплинна. У любові ми черпаємо сили, від пристрасті ж втомлюємося.

Отже, якщо ти шукаєш любов, визначся спочатку, що ти хочеш отримати. Ти хочеш страждань, метань і мук, драйву, щоб підбадьоритися, освіжити почуття і відволіктися від буденності і сірих буднів? Тоді тобі потрібна пристрасть в якості гарного засоби додати яскравих фарб у свою розмірене життя.

1.4 Трагічні наслідки любові-пристрасті у житті відомих людей

Говорячи про пристрасть неможна не згадати великого музиканта, талановиту людину Людвіга Вана Бетховена, який все життя та майже всі свої твори присвятив жінці по імені Джульєтта, що розбила його серце.

У душевному сум’ятті в жовтні 1802 року Бетховен покинув Відень і поїхав у Гейлігенштадт, де написав відомий «Гейлігенштадтський заповіт». Страх, крах надій породжують у композитора думки про самогубство. Але Бетховен зібрався з силами і вирішив почати нове життя. Майже зовсім глухий, він створив великі шедеври. Минуло кілька років, і Джульєтта повернулася до Австрії. Вона приїхала на квартиру до Бетховена. Зі слізьми вона згадувала про чудовий час, коли композитор був її учителем, розповідала про убогість і труднощі її сім’ї, просила пробачити їй і допомогти грішми. Будучи людиною доброю і благородною, маестро дав їй значну суму, але просив піти й ніколи не з’являтися в його домі. Бетховен здавався байдужим. Але ніхто не знає, що коїлося в його понівеченому численними розчаруваннями серці.

Бетховен був не єдиним, хто дуже страждав одночасно від пристрасті і любові. Але він, як творча людина чудово розумів, що без цих почуттів нема сенсу життя і спробувавши хоча б один раз на смак солодкий дотик любові – розумієш, що життя не минає тебе стороною.

ІІ. Дружба

2.1 Що таке дружба?

«У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол». У цих словах К. Пруткова образно визначена роль дружби в людських стосунках. Нині, коли час збігає надзвичайно швидко, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування, а телебачення подекуди замінює людське спілкування — чи актуальні питання глибоких, відданих дружніх взаємин? Чи не заміщуються ці відносини поверховими приятельськими, які засновуються на спільності справ і відпочинку?

Дружба ушляхетнює життя, її шанували та возвеличували мислителі давнини. Дружба, в оцінці Аристотеля, — найнеобхідніше для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Далі він роз'яснював: «Дружба не тільки неоціненна, а й прекрасна — ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів, мати багато друзів — це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною і другом — це одне й те саме».

Надзвичайно високо оцінюється дружба в українській культурі й ментальності. Розкриваючи велику силу дружби, Григорій Сковорода наводить слова Плутарха: «Дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи й чарівності світлим його сторонам, а й зменшує страждання, і Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом із вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить у дружбу». Сковорода навчав бути обачливим у виборі друзів.

Звичайно, час вносить свої корективи, але такі поняття, як дружба, любов завжди залишатимуться найвищими цінностями. Вони являють собою якийсь таємничий процес, який неможливо запрограмувати, наповнюють життя радістю спілкування, взаєморозуміння, емоційно збагачують його.

У психології поняття «дружба» визначається як стійкі індивідуально-вибіркові міжособистісні відносини, які характеризують взаємну прихильність їх учасників, взаємні очікування відповідних почуттів та віддання переваги. Розвиток дружби передбачає слідування її неписаному «кодексу», що стверджує необхідність взаєморозуміння, відвертості та щирості. Вона передбачає довірливість, активну взаємодопомогу, взаємний інтерес до справ та переживань іншого, щирість та безкорисливість почуттів.

Серйозні порушення «кодексу дружби» ведуть до її припинення, або до поверхових приятельських стосунків, або навіть до перетворення дружби у її протилежність — ворожість. Найбільшої інтенсивності досягає дружба в юнацькі роки та в період ранньої зрілості, коли відзначається виняткова значущість відносин із друзями, найбільша частота зустрічей і найбільший обсяг спільно проведеного часу. При цьому відносини між друзями наповнені глибоким емоційним змістом і часто зберігаються протягом усього життя.

Дружба виступає іноді своєрідною формою психотерапії. Вона дозволяє висловити потаємні почуття, які переповнюють людину, та знайти підтримку тих, хто поділяє її думки. Для мене друзі мають дуже велике значення. Це найдорожчі люди після батьків. З ними я завжди можу бути відвертим. Разом із друзями я швидше знаходжу розв'язання будь-якої проблеми, з ними легше виконувати усіляку роботу, радісніше проводити вільний час. Я ціную своїх друзів, намагаюся не сваритися з ними й допомагати їм завжди, коли виникає потреба. Тож справді, як стверджує українське прислів'я, людина без друзів — що дерево без коріння.

2.2 Гендерні виміри дружби

«Перше почуття, до якого сприятливий дбайливо вихований юнак – це не любов, а дружба», - зазначав французький філософ Ж.Ж. Руссо. [2, с.416]

Дружба між чоловіком і жінкою – це міф або реальність? Скоріше це вічне питання, на яке скільки людей, стільки й думок. Можна скільки завгодно сперечатись, але варто спробувати розібратись на прикладі конкретних життєвих ситуацій.

Чи може існувати справжня міцна дружба між чоловіком і жінкою? Напевно цим питанням часто задаються школярі, сидячи за партою! Оскільки не можуть зрозуміти, що це за відчуття, що викликає підвищений інтерес до однокласниці або однокласника. Дружба чи що? Закоханість чи що?

Проходить час, і вони стають кращими друзями і починають вірити в дружбу між хлопчиком і дівчинкою, чоловіком і жінкою. Вони щасливі люди, бо ще не усвідомили закону тяжіння. Вони ще не розуміють, що плюс тягнеться до мінуса, а мінус до плюса. Що погане тягнеться до хорошого, а хороше до поганого. Що багато чого в цьому світі засноване на енергетичному обміні. Що все в житті доповнює один одного, і ці доповнення, і енергетичний обмін, як правило, негативні в зіставленні.

Дружба між чоловіком і жінкою – поняття у будь-якому випадку відносне, оскільки вони різностатеві істоти. І тяга один до одного може відбуватися тільки на тлі симпатії. Жінка слабка і крихка, як вона може бути другом чоловіку, адже основним елементом дружби вважається підтримка в скрутну хвилину, а як може жінка підтримати того, в кому підсвідомо, потенційно бачить захисника і батька сімейства?

Як чоловік може в жінці бачити друга? Він в першу чергу відчуває її запах, оцінює зовнішні дані, підсвідомо вона для нього сексуальний об’єкт, як самка в стаді. А якщо вона при цьому хороша собою, тоді їм взагалі оволодівають тваринні інстинкти і вона стає здобиччю в його очах. Звичайно, він може говорити з нею про високе і прекрасне, ігнорувати заклик плоті, переконувати самого себе, що це тільки дружба. До пори до часу …

Отже, вони стають друзями. Дуже мило і красиво протікають їх дружні відносини, до того моменту, поки поради і переживання один за одного не приводять їх до ліжка. Як правило, це відбувається в той момент, коли погано обом. Не склалося у неї, розлучився з подругою він. Скорбота і біль, образа і розчарування об’єднують їх. Вони починають розуміти один одного, як ніколи. Захлинаються власною слиною, розповідаючи про те, як він їй зрадив, або як вона його кинула. Напевно це відбувається в барі, або клубі, де присутня випивка. Потім він, друг, викликається проводити її, вона ж люб’язно погоджується. Вони доходять до під’їзду, і вона зі сльозами на очах кидається в його обійми і говорить про те, як би вона не хотіла в цю скрутну хвилину залишатися одна. Він, як справжній джентльмен і справжній друг, викликається підтримати її і легко запрошується на чашку кави. Попили кави. Пора спати. Лягли, дружньо, може і на одному дивані. І легкий дотик її руки і стає тим самим моментом, який перекреслює дружбу. Вони скуштували заборонений плід. Ось вона стандартна модель розвитку дружніх відносин між чоловіком і жінкою.

Тепер, як їм здається, або здається одному з них, відносини будуть куди міцніше. Але насправді когось колишня дружба і нинішня любов об’єднує, а комусь навпаки створює проблеми. Адже коли ми дружимо, ми не помічаємо багатьох моментів. Ми не бачимо того, що стає видимим у відносинах любовних. І тоді все або закінчується, немає дружби і немає любові, а іноді навпаки розвивається, зміцнюється і стає непорушним.

Не буде новиною той факт, що з точки зору психолога і сексолога, дружба чоловіка і жінки – абсолютно неприродна форма відносин, яка може існувати відносно довго за часом тільки в одному випадку – люди подобаються один одному, але є обставини непереборної сили, що не дають їм можливості стати коханцями або одна із сторін шалено хоче любовних відносин, а друга наполегливо ігнорує натяки першою! Ця аксіома народжується з практичного розбору багатьох конкретних ситуацій і завжди підтверджується життям.

Дружба ж між чоловіком і жінкою носить абсолютно інший енергетичний забарвлення – друзям приємно знаходитися в товаристві один одного, щоки рожевіють, відбувається обмін енергією, ось тільки без вибуху, що веде за собою каталізацію любовного процесу, – цього не наступає, відносини підтримуються плавно і зворушливо, і перехід їх в любовну стадію часто є повною несподіванкою для одного з учасників цього тандему. Зауважте, для одного! Потім з’ясовується, як правило, що другий вже був давно і безнадійно закоханий, і погоджувався на роль друга, або навіть свідомо грав цю роль, щоб не отримати відмову відразу, щоб стати потрібним, щоб хоч би так спілкуватися з об’єктом своєї пристрасті. Якщо це школярі, молода людина і дівчина, то закоханий, як правило, перший. Але якщо це люди зрілого віку, то набагато частіше виникає ситуація з точністю “до навпаки” – жінка-друг, що бачить в своєму начальнику або покровителі самого ідеального чоловіка в світі, але він, в силу величезної кількості пропозицій, абсолютно не сприймає її як сексуальний об’єкт.

Є також дружба між одруженим чоловіком і заміжньою жінкою, де фортеця цієї дружби залежить тільки від їх моральних засад і від відносин зі своєю половиною. Такі відносини, звичайно, рано чи пізно призводять до ліжка, тому що в їх сім’ях не може завжди все бути ідеально, і якщо вони обидва тривалий час тяжіють до цієї різностатевої дружбу, значить, не доотримують якоїсь людської теплоти в сім’ї. І, нарешті, є ще третій підвид дружби між чоловіком і жінкою – це коли вони вже були коханцями, розлучилися, але склалося так, що вони не захотіли втрачати те душевне або ділове спілкування, яке вони напрацювали в парі – і залишилися друзями. У цьому випадку, дружба якраз є достатньо стабільною, тому що ці різностатеві друзі вже прийшли звідти, куди всі інші прагнуть потрапити!

Аналізуючи на основах психоаналізу такі ось пари «друзів», ми приходимо до висновку, що в житті цих людей виникають дуже глибоко заховані емоційні процеси, які можуть досить сильно впливати на їх життя, як в позитивному, так і в негативному сенсі. В якійсь мірі дружба між чоловіком і жінкою може бути вельми небезпечна для нашого психологічного здоров’я, якщо ми навіть не здогадуємося, які підсвідомі мотиви за нею стоять. І точно так само різностатева дружба може бути тим абсолютно цілющим чинником, що дозволяє нам вірити в себе і залишатися на плаву в цьому житті. Різностатева дружба, особливо тривала, задоволена небезпечна для людини, так як це всього лише видима частина того емоційного айсберга, який призводить до психологічного комфорту, або до психологічного дискомфорту! Любовні стосунки між чоловіком і жінкою завжди ясні – зрозуміло, що хоче один, чого добивається інша. З дружбою все складніше – ми дуже рідко можемо виразно побачити її дійсні мотиви.

2.3 «Чоловіча дружба сильніше за скелю» - це міф або реальність?

В. І. Ленін: «За якими ознаками можна судити про реальні «думки і почуття» реальних людей? За твердженням багатьох мудреців і просто впливових особистостей, така ознака існує тільки одна: дії цих особистостей... За цією ж ознакою можна судити і про міцність чоловічої дружби».[10, с. 190]

Чоловіча дружба - тема цікава і суперечлива. Існує думка, що чоловіча дружба, на відміну від жіночої, набагато міцніша й триваліша, якщо не сказати «вічна». Але чи так це насправді? Невже справжню чоловічу дружбу так вже важко зруйнувати? Давайте спробуємо розібратися в цьому.

Часто доводиться чути, як міцну чоловічу дружбу порівнюють зі скелею, яку не здатний зруйнувати, навіть найпотужніший шторм в морі. Виходячи з цього порівняння, можна сказати, що скелю, з якої порівнюють дружбу, шторм, можливо, і дійсно не зруйнує, а ось всілякі погодні явища: вітер, сонце, танення снігів - цілком можуть це зробити. Це, звичайно, потребує якогось часу, але руйнування все одно можливо. Отже, те ж саме можливо і щодо чоловічої дружби. Не згодні? Тоді спробуємо це довести.

Візьмемо, наприклад, друзів дитинства. Здається, що вони просто нерозлучні, з самого дитячого садочку скрізь ходять разом, навчаються в одному класі, навіть працюють поблизу, якщо не в одній і тій же фірмі. Навіть їхні кохані дівчата, і ті схожі. Виникає відчуття, що вони і під вінець підуть лише в тому випадку, якщо обидва зважаться на такий крок. Дивлячись на цю парочку, думаєш, що міцніше такої чоловічої дружби немає нічого на світі.

Познайомившись ще в дитинстві, вони звикли одне до одного, а по мірі дорослішання їхні відносини різко не змінювалися і не зазнавали ніякої трансформації, тому виникало відчуття, що дружба ця міцна і навіть вічна.

Але уявімо собі таку ситуацію: погляди на життя одного з друзів несподівано різко змінилися. Причин для цього може бути скільки завгодно: статеве дозрівання, знайомство з новими людьми, які володіють протилежними смаками, зміна рис характеру, вплив колективу.

Розбіжності поглядів, безумовно, сприятимуть сваркам і непорозумінням, у друзів зникнуть загальні теми для розмов, і з часом вони просто віддаляться один від одного. А якщо ще з'явиться новий друг, з яким виявиться набагато цікавіше, будуть збігатися смаки та інтереси, тоді вже старій дружбі неодмінно прийде кінець.

Все це цілком зрозуміло з точки зору психології. Як нам усім відомо, людина вибирає собі друга за на спільністю інтересів, смаків, переконань, поглядів і навіть манерою одягатися. Якщо все перераховане вище (або хоча б якась частина) у знайомих людей не збігається, то і дружби між ними зазвичай не виникає. Щоб бути кращим другом, необхідно бути трохи краще або, принаймні, нітрохи не гірше.

Виходить, що дружба - це сукупність загальних інтересів, відсутність яких, як і їхня зміна, призводить до непорозуміння, а отже, дружба на цьому припиняється, незалежно від того, чи вона здавалася міцною чи ні. Будь-який промах одного з друзів здатний зруйнувати давню дружбу.

Скажете, що такі випадки - рідкість і вони ще нічого не доводять. Добре, тоді розглянемо інший приклад. Візьмемо знову тих самих друзів. Уявіть, один з них їде з якоїсь причини в іншу країну і там змінює віру або одружується.

Расові і релігійні упередження для більшості людей є досить вагомою причиною, що впливають на їхні стосунки. Досить часте явище, коли деякі люди зовсім відмовляються спілкуватися з прихильниками іншої віри. А отже, віра, як і зміна інтересів та уподобань, іноді виявляється набагато сильнішою чоловічої дружби.

Між іншим, багато жінок вважають, що чоловічу дружбу дуже легко зруйнувати, якщо цього захотіти. І як це не дивно, жінці це зазвичай вдається, особливо якщо ваш друг їй не сподобався. Вона примудряється домогтися того, що колишні друзі починають буквально ненавидіти один одного, й вони навіть не запідозрять в зміні відносин цю жінку. А все тому, що чоловіки, як і жінки, зазвичай вірять у те, що їм кажуть знайомі, колеги по роботі або подруги. Про яку ж міцність і непохитність чоловічої дружби можна говорити після цього?

Є і ще одна думка: суть її в тому, що справжні друзі повинні бути рівними у всьому. У них повинні бути спільні інтереси, соціальний статус, схильності і навіть риси характеру. Відсутність або зміна однієї з перерахованих якостей призводить до вже виявлених нами наслідків.

Саме тому людина зазвичай намагається вибрати собі друзів з того середовища, в якому знаходиться сама, згідно зі своїми уподобаннями, темпераментом, і це навряд чи хто може заперечити. До того ж якщо людина переїжджає в інше місто або змінює місце роботи, то зазвичай змінюються його погляди і його друзі. Виходить, що не лише любов, але і дружба деколи не витримує тривалих розлучень.

А. Камю: «Дружбу не можна купити ні за золото-срібло чи незліченні скарби всього світу, не можна її і обміняти, оскільки вона не має ні твердого тіла, ні реальної ваги, але зате її можна продати, зрадити їй, подібно до того, як зраджують жінці» [20]

ІІІ. Гармонія

3.1. Цілісність, як необхідна складова самоорганізації людини

Самоорганізація цілісності розглядається нами як сукупність процесів, що поєднують різноманітні відображення й самовідображення, перетворювальні здібності. Якості умовних оцінок, пам’яті є метою та бажаним результатом розвитку особистості.

Сьогодні за поняттям цілісність постає доволі об’ємна площина досліджень різноманітних галузей науки. Від кібернетики й математики до психології. Вперше поняття «цілісність» пов’язується з ім’ям З. Фрейда, який розглядав такі цілісності: «Супер-его» й «Несвідоме», а також комплекси, паттерни повторення, сни. Представники гештальтпсихології, М. Вертгаймер, В. Келер також вважали, що є єдине первинне утворення, або гештальт; ізольовані шматочки, водночас, виступають вторинними. Тобто, існує ціле, поведінка якого не визначається окремими елементами, але процеси у частках визначаються внутрішньою природою цілого. Окрім цього, гештальтпсихологія наголосила на необхідності вивчення природи цілісності. Утім, цілісність поєднувалась з холізмом. Саме термін «холізм» було введено у психологію Ф. М. Смутсом для визначення позиції, яка виявляє світ, що складається per se не тільки з атомів, але й із структур, які значно відрізняються від їх часток. Як помітив Ф. Перлз: «Я вітаю різницю між цілим й частками цілого (холоїдами): якщо армія є агресивно-захисна цілісність, то батальйони, ескадрони і т.і. постають частками цілого; якщо людська особистість є цілісність, то комплекси і паттерни повторення виступають частками цілого».

На думку Г.М. Васильєва, В. М. Келасьєва, які тривалий час досліджують феномен цілісності, слід її розглядати, як створену з Універсуму в результаті самовиокремлення, це зрозумілі нашому сприйняттю явища, що уявляються як єдині й існуючі у власному бутті. Самобуття цілісності забезпечується за умов наявності у ній самій розмаїть якостей. Відтак, цілісність існує в Універсумі, вбирає з нього потенційні можливості матерії, з одного боку, з іншого, сама, власне, є результатом саморозвитку й самореалізації Універсуму.

Цілісність особистості починається з автентичного контакту із самою собою. За висловом Ж.-Ж. Руссо: «le sentiment de l’existence» або почуття існування, внутрішній контакт з самим собою є тим грунтом, що створює автентичність особистості, закладає підвалини її цілісності. Ч. Тейлор разом із цим виводить ідею: «свободи самовизначення». Тобто, людина є вільною, коли вона сама для себе вирішує, що стосується саме її, а не орієнтується на зовнішні впливи, звідси можна спостерігати початок цілісності особистості. Й. Гердер висуває ідею, що кожен із нас має свій власний спосіб бути людиною: «кожна особа має свою власну міру». Так цілісність особистості базується на відчуті власної автентичності. Є певний спосіб буття, що людина визначає як власний, не уподібнений до чийогось іншого. Більше того цілісність вимагає чесності із самим собою, що визначається як сенс життя, і є передумовою самореалізації.

Відчуття автентичності, самобутності виходить із глибин єства особи, і коли відбувається відкриття самого себе, свого потенціалу, особистість немов усвідомлює власне народження. Але процес набуття власної ідентичності потребує взаємодії, діалогу з іншими. Індивід набуває ідентичності у взаємодії з іншими, більше того, не тільки визначає себе, а й реалізовує, за висловом Ч. Тейлора.

І далі, слідом за Ч. Тейлором, ми упрозорюємо сутність самобутності індивіда, яка означає просто бути собою. Схоже, не зовсім просто, бо це відкриття можна зробити, звіряючись із зразками, що існували раніше, і водночас, через співставлення із новим артикулюванням.

Якщо ми звернемось до історичного виміру автентичності, то передусім, побачимо уявлення античних римлян про вільну особистість, яка стає такою внаслідок наявності низки принципів. А саме, «libertas — самостійність особистості та її право відстоювати власні інтереси у межах закону; justitia — сукупність правових установлень, які обмежують гідність людини у відповідності із суспільним положенням; fides — вірність обов'язкам, що складає моральну гарантію виконання законів; pietas — побожній обов’язок перед богами, вітчизною, співвітчизниками, який потребує назавжди віддати перевагу їхнім інтересам, а не власним; енергія й вільність у виконанні цього обов’язку, який називається загальним ім’ям virtus — «громадянська доблесть» (Г. С. Кнабе). Цікаво, що відчуття цілісності відбувається через увібрання в себе досвіду спільноти і культурних традицій. Індивід відшукує себе у бездонні самоставлень саме через особистісне ставлення до світу, взаємодію з іншими. Завдяки самореалізації він знаходить свою модель самовизначення і набуває власної цілісності. Пунктом збігу у висвітленні сутності цілісності є також інтенція ідентичності, найпривілейованіше місце тут займає саме особиста ідентичність. Нагадаємо, яким є ставлення до цього питання П. Рікера: він вважає, що ідентичність виступає як тотожність, з одного боку, а з іншого, як самість (Рікер П., 2002). Досить спрощеним поглядом є поєднання тотожності з тілесним критерієм, а самості із психологічним. Так, П. Рікер зауважував, що тілесний критерій, за своєю природою, не є стороннім до проблематики самості, тою мірою, якою належність тіла індивідові й осягнення цього постає свідоцтвом неможливості звести самість до тотожності. Цікаво, що згідно із поглядами Дж. Локка й Д. Юма ідентичність є наслідком порівняння. Більше того, М.Гайдеггер уводить поняття самодотримання, самість ним розкривається через екзистенціали, або трансцендентальні основи існування. У провадженні ідентичності також постає зазначена проблема пов’язаності із характером. Отже, «характер означає сукупність стійких орієнтацій, за якими можна впізнати особу». Тобто характер, імовірно, й може поєднати тотожність із самістю та розкрити природу ідентичності й цілісності.

3.2 Релігійна любов

Досить часто ми в своему буденному житті переживаємо почуття понівечення. Не завжди людина почуває себе щасливою через відсутність внутрішньої цілісності. Це питання є дуже важливим для нас, котрі живемо між іншими людьми, спілкуємося з ними, прагнемо віднайти ту глибину у дружбі, коханні; та навіть за час нетривалого спілкування завжди помічаємо, наскільки людина у розмові з нами є «тут-і-зараз», чи вона є зосереджена на собі або на зовнішніх обставинах.

Коли у притчах хворі промовляють до Ісуса «зціли нас», вони мають на увазі оздоровлення фізичне, але Бог також дає їм і духовне відновлення – робить цих немічних духовно живими. І вже не чекають вони розбиті болем і стражданнями біля дороги, надіючись на ласку перехожих, але самі свідчать Боже слово і стають знаряддям у Божих руках. Я не зводжу зараз до того, що потрібна віра в оздоровлення, і воно настане – це беззаперечна істина. Але хочу звернути увагу на саму відвагу стати зціленим.

Ми не пам'ятаемо, що він вибрав, але нам це і непотрібно, щоб ми не прив'язували свої роздуми до його вчинку. На прикладі цієї історії хочу лише звернути вашу увагу, що перебуваючи у стані внутрішнього неспокою, страху чи фізичної недуги, яка є так чи інакше наслідком духовного стану людини, на порозі оздоровлення ми можемо раптом забоятися стати повністю здоровим.

Мається на увазі, що оті страхи і немочі, що супроводжували нас від початку, стали для нас прикриттям себе справжньогої і ми боїмося відкритися для світу без «щиту» недовіри, внутрішньої скованості, прихованого смутку. Тоді думаємо собі, що ще не готові віддатися світу повністю, якщо почуваємо потребу захисту від нього – значить ми не є цілком здоровими. Це омана. І власне така думка є напевно останньою – і найважчою – перешкодою до подолання внутрішнього страху вийти за межі себе, почати жити для інших, не потребуючи вічної підтримки, а стаючи самим джерелом натхнення для тих, хто навколо тебе.

Це перегукується з висловом «якщо тобі потрібна допомога, то надай її своєму ближньому», але дещо в глибшому сенсі, оскільки такій віддачі передує довга праця над собою та безмежна довіра до Бога, що віддаючи себе у Його руки, ми вже не боїмося, але є відважними у своїх вчинках та готові любити і приймати всі виклики, що несе з собою ця непроста справа.

Внутрішня цілісність стосується насамперед свободи людини. Маю на увазі можливість вільного вибору у всьому, що є навколо тебе. Жодна обставина, ні людина, ні річ не змусить тебе прив'язуватись до неї. Свобода є індикатором внутрішньої цілісності людини. Скутість у вчинках розбиває тебе, робить безсилим, коли не можеш взяти все у свої руки і вільно вибрати, не зважаючи, як би це не було тяжко, на тих, хто прив'язався до тебе здавалося б – назавжди.

3.3 Любов як гармонія чуттєвості та духовності. Сім’я

Любові притаманні некерованість, здатність до ризику. Любов кидає виклик нормі, усередненості, регламентації. Вона прагне бути космічною, безмежною, не мати жодних пут, розвиватися поза всякими правилами. Та період романтичної любові проходить, закохані стикаються з тим, що любов не може довго існувати поза здоровим глуздом, обов'язком, відповідальністю, розрахунком. У цьому потенційний трагізм любові.

З одного боку, любов є почуття самовіддане, жертовне, щире і безпосереднє, з іншого — воно не може залишатися лише таким у нормативному соціальному середовищі. Глибока, духовно багата особистість приймає цей трагізм, який слугує для її любові випробуванням і утвердженням. Турботи й обов'язки, то їх приносять сірі будні подружнього життя, тиск неприємних подій та життєвих скрут не вбивають приязного ставлення подружжя одне до одного, до дітей, до сімейного вогнища. Любов у цьому разі є великою працею душі.

Неправильно було б думати, ніби любов двох людей сама собою гарантує гармонію і щастя у шлюбі. Сімейні стосунки — неоднозначні та суперечливі, а шлях до родинного щастя сповнений терпіння і праці.

Про що слід пам'ятати, аби подружнє життя приносило радість?

Прагнучи злиття, не забувайте залишати одне одному зону свободи дії. Люди, що люблять одне одного, прагнуть злитись у єднанні, розчинитись одне в одному. Адже з часом з'являються чинники, що спонукають до найтіснішої взаємодії подружжя — облаштування сімейного життя, народження і виховання дітей, спільне ведення господарства.

Утім слід пам'ятати, що потреба у зближенні, у подоланні відмінностей між «Я» та «Ти» має допустиму межу.

Ще існують і протилежно спрямовані сили — потреби в автономії, у збереженні зони свободи кожного з подружжя. Вступивши у шлюбні стосунки, дружина і чоловік не перестають бути членами інших соціальних груп — х, груп — родини, у якій вони зросли, дружньої компанії, колег по роботі... У цих групах вони продовжують грати різні, більш чи менш значущі ролі. Роль чоловіка чи дружини не може і не повинна витіснити всі інші.

Залежно від того, наскільки задоволені будуть чоловік і дружина новою розстановкою їх ролей, залежить гармонія подружнього життя. Трапляється, що саме вимога до одного з членів подружжя реалізувати своє життя в межах сім'ї стає причиною розпаду шлюбу. Сучасна дружина не хоче бути лише матір'ю і домогосподаркою. Вона бачить себе у навчанні, професійному самоствердженні. А сучасний чоловік живе не лише задля фінансового добробуту сім'ї — він робить кар'єру, відпочиває, подорожує, має хобі... Коли сімейне життя не складається, і подружжя приймає рішення розірвати шлюб, частіше всього це мотивується так — «не зійшлися характерами».

Звісно, кожна людина особлива. Потенційно інакшими одне щодо одного є й найбільш люблячі чоловік і дружина. Коли, приміром, один із них полюбляє веселу, гамірну компанію, інший прагне усамітнитись; коли одинорганізований і дисциплінований, інший усе робить спонтанно, імпульсивно; один звик керувати, брати на себе відповідальність, інший — пасивно наслідувати когось, піддавшись навіюванню...

Індивідуально-особистісні риси чоловіка і дружини мають значення для створення гармонійних стосунків. Але вже з самого початку слід знати, що коли б Він і Вона були абсолютно однаковими, шлюб, певно, тривкішим не став. Для щасливого сімейного життя вони мусять бути різними, а отже, завжди цікавими одне для одного, завжди трішки таємничими і не до кінця збагненними.

Любов являє людині повноту її душевної реалізації. Завдяки зрілій любові людина може витримати суворий тиск обставин, залишитися вірною у шлюбі, не зрадити своїх цінностей та ідеалів. Любов — це джерело моральної сили та енергії. Якщо вона вашою працею переросла у любов зрілу, ви здобули безмірно сильну й надійну моральну основу вашої сім'ї.

Хочеться промовити відомий вислів Ф. Достоєвського, що став крилатим, який прого¬лошує: «Краса врятує світ». Погоджуючись із думкою генія, все ж хочеться уточнити: врятує світ любов, оскільки вона є концентрованим виявом людяності, а отже, їй іманентні істина й краса.

Висновок

Сучасна культура розкрила глибоку кризу людського духу, чи не найбільш переконливим свідченням якої стала втрата любові як свого предмета. Люди бояться любити, не довіряють одне одному, не вірять у щирість почуття інших. Любов спрофанована розумінням її як суто еротичного акту. В пошуках гостроти задоволень люди звертаються до збочених, спотворених форм стосунків, також вважаючи їх любов´ю. Трагедію втрати сучасною цивілізацією любові як вищої духовної цінності об´єктивно засвідчує мистецтво. Ще в XIX ст. Бальзак яскраво показав руйнування почуття любові під впливом домінування майнового інтересу. Всепоглинаюча жадоба буржуа до матеріального збагачення перемогла усі інші людські почуття. Любов була витіснена із сфери сімейного, подружнього життя, із стосунків батьків та дітей і збереглася хіба що як «сентимент», як «хвороба», що робить людину слабкою і безсилою перед світом. Батечко Горіо (герой однойменного роману) став жертвою власного почуття. Любов батька до дочок стала причиною його зубожіння, а згодом — хвороби і смерті.

Друга важлива засада пов´язана із свідомим творенням атмосфери небуденності, святкової наповненості стосунків чимось вищим і вагомішим, ніж повсякденність турбот про заробляння грошей, про матеріальний зиск тощо. Згадаймо ті спеціальні процедури налаштування почуттів на стосунки злагоди з абсолютом, що їх виробила культура християнства. У стосунках між люблячими така налаштованість на гармонію неодмінно має спиратися на красу і живитися нею. Платон, як відомо, говорить про красу коханого тіла як джерело еротичного почуття. Однак лише тілесною красою воно не може живитися постійно уже хоча б тому, що вона швидко минає. Джерелами його є також творення краси спілкування змістовною його наповненістю, здатною запалити розум, спонукати на той чи інший вид творчої діяльності. Любов живиться красою оточення (принаймні затишністю і чистотою житла) і безліччю нюансів вияву небуденності (небайдужості) в оформленні навіть скромного житла чи одягу тощо. А також чуйністю, приязню, душевністю спілкування.

Розкриваючи цінність любові як формуючої сили людського духу, відомий французький філософ-неотоміст Жак Марітен говорить: «...без любові і доброї волі те, що само по собі хороше або дуже хороше, якщо немає любові, — робить людей ще гіршими і нещаснішими, оскільки без любові і милосердя людина перетворює в ще більше зло все краще, чим вона володіє».

Отже, любов як культурний феномен може жити і зберігатися лише в органічному для неї середовищі — середовищі, сповненому краси, добра, істини людських стосунків, і сама любов є джерелом їх творення.

Список використаної літератури

  1. Абеляр П'єр Історія моїх страждань. Утішне послання до друга. Листування Абеляра й Елоїзи. Ісповідь віри Елоїзи.- Львів: Літопис, 2004.- 136с.

  2. А.Д. Хаютина і В.С. Алексеева-Попова. По узд.: Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре. Трактати/ «Канон-прес», «Кусково-поле», 1998.-416 с.

  3. Актуальні проблеми духовності = Актуальные проблемы духовности: Збірка наукових праць. Вип.5/ Ред. Т.А.Хорольська.- Кривий Ріг: СП «Міра», 2004.- 326с.- 17.00

  4. Базалук Олег Александрович. Из теории жизни....- Харків: Основа, 1999.- 353с.

  5. Базалук Олег Александрович. Сущность человеческой жизни.- К.: Наукова думка, 2002.

  6. Білецький Віталій Володимирович Виправлення девіантної особистості: філософський погляд.- Донецьк: Східний видавничий дім, 2003.- 156с.

  7. Голота, Борис Митрофанович Самотність у життєвому світі особистості: соціокультурний вимір: Спец.: 09.00.04; Автореф. дис. канд. філос. наук.- Харків, 2004.- 17с.

  8. Гуссерль Эдмунд Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии.- М.: Дом интеллектуальной книги, 1999.- 336с.

  9. Духовно-нравственные основы семьи: Этика и психология семейной жизни..- М: Школьная пресса, 2001.- 128с.

  10. Ленін В. І. Повн. зібр. тв., г. 38, с. 190.

  11. Мещеряков В.Т. (Мещеряков, Владимир Терентьевич) Соответсвие как отношение и принцип.- Ленинград: НАУКА, 1975.- 104с.

  12. Мілет Кейт Сексуальна політика.- К.: Основи, 1998.- 619с.

  13. Подолянко, Леонід Андрійович Свобода особистості як форма її самореалізації (історико-філософський аспект): Спец.09.00.05. Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філософ. наук.- К, 2002.- 20с.

  14. Татаркевич, Владислав Історія шести понять: Мистецтво. Прекрасне. Форма. Творчість. Відтворництво. Естетичне переживання/ Пер.Корнієнко В.- К: Юніверс, 2001.- 368с.

  15. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. Т. 5/Сост. С.Ф. Егоров. - М.: Педагогика, 1990. - 528 с

  16. Філософія: Світ людини: Курс лекцій: Навч. посіб.. для студ. вищ. навч. зак./ Авт. В.Г.Табачковський, М.О.Булатов, Н.В.Хамітов та ін.- К.: Либідь, 2004.

  17. Хамітов, Назіп Віленович Історія філософії: Проблема людини та її меж. Навчальний посібник/ Н.В.Хамітов, Л.Н.Гармаш, С.А.Крилова; Ред. Хамітова Н.- К.: Наукова думка, 2000.

  18. Целостность и честность.- М.: Нью Эра, 2003

  19. Цицерон О старости.О дружбе.Об обязанностях.- М.: Наука, 1974.