Реферати з філософії - сторінка 2

Проблема надійності досліджується цілим рядом спеціальних наук; це служить вираженням того факту, що ця фундаментальна проблема, що виникає стосовно будь-яких систем, проявляється на багатьох рівнях організації матерії і тому має і філософське значення. Поняття надійності — як і сама проблема, що має відношення до багатьох сфер буття, — відбиває деякі найважливіші властивості реальної дійсності, як, наприклад, такі: людську практику (техніку і виробництво), досягнутий рівень пізнання і оволодіння природою, деякі моменти громадського буття і свідомості. Поняття надійності в силу своєї багатозначності вимагає багатоаспектного аналізу, мета якого в тому, щоб розкрити не лише важливий природничо-науковий, технічний і економічний, але і філософський і соціальний зміст цього поняття.

Релігія – це явище суспільно-історичне, тобто вона функціонує в людських спільнотах та виникає і змінюється в процесі розгортання людської історії.

Багатогранність релігії зумовлює те, що вона постає предметом вивчення різних наук та сфер пізнання: її вивчають філософія, соціологія, психологія, деякі конкретні науки. Особливе місце серед цих сфер пізнання належить релігієзнавству, що збирає данні численних наук та досліджень задля того, щоби подати релігію як ціле, проте багатоелементне явище. Суспільно-історичний характер релігії проявляється також в тому, що вона задовольняє певні суспільні потреби, виконуючи при цьому низку функцій, серед яких на першому плані перебувають світоглядна, компенсаційна, соціальна, комунікативна, інтегративно-дезінтегративна, сенсопокладальна.

Колективне несвідоме – це глибинний шар психіки людини, що лежить глибше рівня індивідуального несвідомого і є спільним для всіх людей. Воно містить результат багатовікової історії людства.

Теорія К. Г. Юнга описує основні архетипи колективного несвідомого, серед них такі як самість, аніма та анімус, тінь, маска, мудрець, Бог. Архетип є сенсоформою, загальним значенням притаманним всім індивідам, що зберігається на рівні колективного несвідомого і проявляється у вигляді символів. Символ є безпосередньою реалізацією архетипу, але ніколи не вичерпує всього багатства його значень.

Осмислення проблем діалогу саме як практики культурного обміну, самовідчуття нашого часу (в якому відношення і зв'язки людей поміж собою і з Богом перестали розумітися як такі, що існують самі по собі, і почали помічатися, хоча б у вигляді розмов про їх нестачу, відсутність, неможливість), призвели до появи досить плідних досліджень специфіки діалогічних відносин.

Оригінальність Данте виявилася в інтерпретації божественного та людського. Поет і філософ знімає суперечливість цих первнів. Він підкреслює їхню органічну єдність. Данте не протиставляв Бога творчим силам людини. У людині співіснують (і детермінують її діяльність) два первня — божественний та природний. Саме тому до «блаженства» ведуть два шляхи: філософські роздуми, тобто людський розум, та «духовні настанови», що виходять від «Святого духа». Зазначені первні Данте розглядав як рівнодійні, що, безумовно, суперечило схоластично-теологічній позиції, руйнувало її.

Свобода як одна з основних філософських категорій характеризує сутність людини і сутність людства, їх існування. В історії філософської думки це поняття пройшло тривалу еволюцію – від "негативного" (свобода від) до "позитивного" (свобода для). Можливо, не знайдеться філософа який би так чи інакше не вирішував проблему свободи. Мета роботи полягає в дослідженні проблеми свободи в європейській філософії.

Два протилежні визначальні аспекти особистості автентичність та мімікрія перебувають у постійній взаємодії у безперервному процесі буття. Вирішення такого протиріччя ставить кожного перед постійною проблемою вибору. Особливо актуалізується ця проблематика у сучасному суспільстві з притаманною йому плюралістичною багатовекторністю, коли для побудови особистісної траєкторії розвитку за особистістю признається право на самовизначення.

Поряд зі свідомими формами відображення і діяльності для людини характерні і такі, що знаходяться немов за межею самої свідомості. Терміни «без свідоме», «підсвідоме», «позасвідоме» дуже часто зустрічаються як в науковій та художній літературі, так і в повсякденному вжитку. Людина інколи говорить, що зробила певну дію несвідомо, не керуючись раціонально складеним і детально обміркованим планом майбутніх подій . А іноді, особливо в критичній ситуації, що становить небезпеку життю людини, вона починає діяти немов би на автоматі, наперекір здоровому глузду, але саме такі дії здебільшого і рятують їй життя.

П’єр Абеляр заперечував сліпу віру в релігійні догми і пропонував спочатку дослідити їх розумом. Вiн звертав увагу на безліч суперечностей у Святому писанні, але вважав, що через них проявляється божественна глибина, бо там, де немає суперечностей, немає й думки. Логічне обгрунтування церковних догматів, як він міркував, звеличує християнське вчення.

Основні твори: "Вступ до теології", "Християнська теологія", "Пізнай самого себе", "Так і ні", "Діалектика".

Деструктивність це одна із якостей людини, що робить її людиною. Ця якість, очевидно, притаманна кожному. Варто подивитися на дітей в ранньому віці, як вони руйнують побудовані ними замки з піску в пісочниці, несвідомо вбивають метеликів або павучків... А бійки в дитинстві, адже у кожного вони виникали. Кожна дитина, маючи таку можливість, пробувала розібрати іграшку.

Руйнуючи, людина пізнає, руйнуючи людина творить. Перестань людина пізнавати, чи з'являться нові відкриття? Напрошується питання тоді про міри деструктивності, міри або межі, після якої деструктивність можна вважати злом або добром.