Вікторія Кошарна 2012-05-25 58.1k

Відчуження людини у К.Маркса

Проблема відчуження людини отримала інше відображення, ніж те, що було за часів К. Маркса, але залишилася актуальною і сьогодні. Глибинне переосмислення відчуження людини можливе лише при повному зверненні та переосмисленні формування проблеми відчуження в науковому доробку К. Маркса.

Відчуження людини у К.Маркса - ілюстрація до статті

Вступ

Концептуальне навантаження терміну «відчуження» неодноразово змінювалося впродовж багатьох століть пізнання сутності людської природи. Філософський сенс це поняття отримує тільки в німецькій класичній літературі в роботах І. Канта, І. Фітхе, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, де аналіз відчуження переноситься в сферу мислення. Там воно знаходить своє вираження перш за все у відношенні «Я і Не я».

Оскільки людина розглядається у німецькій класичній філософії як самосвідомість, то будь-яка форма її об'єктивації постає як відчуження, що ототожнюється з опредметненням. Крім того, німецька класична філософія фіксує ворожість людині буржуазного прогресу. Так, Ф. Шіллер, відзначаючи розколотість людини, його здібностей, вбачає причини цього у поділі праці.

Гегель робить категорію відчуження однією з центральних у своїй філософії, котра була розкрита у гегелівській "Феноменології духу". За Г. Гегелем, відчуження – це явище буржуазної діяльності, у процесі якої духовні якості людини за певних умов перетворюються на товар. Найбільш значущою такою умовою є перетворення приватної власності із засобу в мету. Аналізуючи буржуазну економіку, Г.Гегель висловив думку про те, що капіталістичний спосіб виробництва припускає перетворення всього, у тому числі й духовних здібностей людини в предмет купівлі-продажу. Разом із тим, Г. Гегель відзначив, що відчуження особистості, здійснюється тільки в свідомості й лише через свідомість можливе його подолання. Ідеалістичне розуміння подолання відчуження Г. Гегель засновує на уявленні руху світового духу, який відчужується в природу, в продукти безпосередньої людської діяльності та повертається до себе. Дух, пізнаючи себе в своєму відчуженні, тим самим знімає це ж відчуження.

Досить змістовну концепцію відчуження запропонував та обґрунтував К. Маркс в «Економічно-філософських рукописах 1844 року». За К. Марксом, кожна людина є відчуженою від іншої і загалом від людської сутності тим більше, чим вищим є рівень експлуатації в цьому суспільстві.

Отже, проблема відчуження є однією з актуальних тем філософії. Вона особливо актуальна в період, коли відбуваються докорінні соціокультурні трансформації, наслідком чого є перегляд і переосмислення традиційних парадигм і понять, які визначають характер життєдіяльності людини в соціумі.

Предметом дослідження даної роботи виступає аналіз проблеми відчуження людини в науковій спадщині К. Маркса.

Об’єктом дослідження є наукова доробка К. Маркса та його послідовників. Головною метою роботи є дослідження змісту і ролі категорії «відчуження». При цьому ставимо перед собою наступні завдання:

  • виявити основні методологічні підходи до вивчення категорії відчуження на основі робіт К. Маркса;

  • розглянути гносеологічне зміст категорії «відчуження»;

  • розглянути проблему «відчуження» в сьогоденні;

  • розкрити конкретний зміст і роль категорії «відчуження» в соціально-економічних та політичних умовах життєдіяльності людини.

Розділ 1. Поняття «відчуження» в творах К. Маркса

1.1 Суть концепції відчуження за К. Марксом

Карл Маркс - німецький філософ, засновник наукового комунізму, діалектичного та історичного матеріалізму та наукової політичної економії, в своїй роботі «Економічно-філософські рукописи 1844 року», висвітлює свою позицію щодо причин феномену відчуження, його сутності й можливості його подолання.

По-перше, він надає поняттю відчуження конкретно-історичного характеру і розглядає його не як суб'єктивний феномен свідомості, а як об'єктивне соціально-економічне явище. У його ранніх творах відчуження представляється як багаторівневий феномен, що має декілька форм, кожна з яких відповідає тому або іншому рівню суспільного буття.

Серед усіх форм відчуження К.Маркс виділяє основну форму - економічне відчуження, яке, на його думку, детермінує всі інші форми відчуження і робить її основою політекономічного аналізу капіталізму ХІХ століття. Створюючи своє вчення про людину К. Маркс погоджується з принциповою тезою матеріалістичної філософії про людину як природну істоту. Проте, не все в людині, на його думку, можна пояснити природними закономірностями. Ні свободу людини, ні її творчу здатність неможливо вивести із природи як такої. Природа людини, на думку Маркса, це її можливості, які вона реалізує в процесі практичної взаємодії із світом. Людина є, перш за все, продуктом історії і власної діяльності.

Маркс вважає, що вивчання людини має починатися з вивчання практичної діяльності реальної людини, якою ми її знаходимо у тій чи іншій конкретно-історичній ситуації, а не з її думок про себе та про світ. Бо перш, ніж займатися наукою, політикою, релігією людина повинна їсти, пити, вдягатися, мати житло. Звідси, на думку Маркса, витікає, що виробництво – це засіб існування, а відповідно і ступінь економічного розвитку, якого досягло дане суспільство та основою для пояснення думок і прагнень людини.

Виробництво ж визначається не душевними поривами людей, не психологічними факторами, а способом виробництва. Спосіб виробництва висувається Марксом на першій план як фактор, що визначає усі інші сфери людської життєдіяльності.

Матеріалістичне розуміння історії Маркса не має нічого спільного з твердженням, що саме матеріальні, економічні мотиви є головною рушійною силою розвитку людини.

Отже, Маркс починає з того, що людина сама є творцем своєї історії і самої себе. В основі цієї творчої діяльності лежить процес матеріального виробництва, виробництва матеріальних благ та виробництва і відтворення людського роду. Проте, процес матеріального виробництва не є раз і назавжди заданим, він історично розвівається і має свої історичні особливості. Щоб зрозуміти людину, слід звернутися до історичних умов, форм і способів практичної діяльності.

Концепція відчуження, вперше розробленої Гегелем, полягає в тому, що світ, природа, речі, інші люди і сама людина перетворюються у чужий людині світ. Людина не почуває себе суб’єктом власних дій. Людиною, що мислить, почуває, любить вона себе почуває лише у вироблених нею речах. Вона перебуває у контакті з собою лише підпорядковуючись своїм творінням, речам, які створені нею самою.

В тлумаченні проблеми відчуження Маркс спирається на ідеї Гегеля і Фейєрбаха. Нагадаю, що Фейєрбах вважав, що Бог – це відчужені сили самої людини. У чим сильнішим є Бог, тим слабкішою і біднішою стає людина. Думки Фейєрбаха глибоко схвилювали Маркса і сильно вилинули на нього. Проте, на відміну від Фейєрбаха, він переходить від релігійного відчуження до дослідження відчуження в процесі праці. Аналогічно фейєрбахівському аналізу релігійного відчуження Маркс писав: “Робітник стає тим біднішим, чим більше багатства він виробляє, чим більше зростають міць та розміри його продукції. ” [6, т.22]. Робітник відчужується не тільки від продуктів своєї праці, відчуження проявляється і в самій виробничій діяльності. Це виявляється у тому, що праця для робітника є чимось зовнішнім, примусовим. В процесі праці він не утверджує себе нещасним, не розгортає вільно свою сутність, а виснажує свою фізичну природу і руйнує свій дух. Тому робітник тільки поза працею почуває себе самим собою. Тому його праця є лише засобом для задоволення інших потреб. Відчуженість праці яскраво проявляється у тому, що як тільки припиняється фізичний або іншій зовнішній примус до праці, від неї тікають як від чуми. І, нарешті відчуженість праці проявляється у тому, що робітник у процесі праці належить не собі, а іншому. В результаті складається таке становище, що робітник почуває себе вільно, свободо-діючою особистістю лише при виконанні своїх тваринних функцій – задоволенні біологічних потреб. А у своїх людських функціях він почуває себе тільки твариною. Те, що властиве тварині, передається людині, а людське перетворюється у тваринне.

Маркс показує, що саме відчуження людини у процесі діяльності призводить до відчуження людини від самої себе, а також до відчуження людини від природи. Також, він підкреслює, що при даному способі виробництва не тільки робітник перетворюється в раба, а і капіталіст також стає рабом. Вони стають рабами речей, створених ними самими.

Маркс пов’язує відчуження з пануванням капіталістичної приватної власності, яке породжує нелюдські потреби, задоволення яких не збагачує, а збіднює людину.

1.2 Шляхи подолання відчуження за К. Марксом

Подолання відчуження Маркс пов’язував з ліквідацією приватної власності. Перший, початковий етап подолання відчуження він називає негативним його подоланням, або грубим комунізмом. Вищий же етап – позитивним подоланням відчуження, або соціалізмом як реальним гуманізмом. На першому етапі індивідуальна приватна власність перетворюється у всезагальну приватну власність. Категорія робітника не ліквідується, а поширюється на всіх людей.

Відносини приватної власності залишаються основним відношенням усього суспільства до світу речей. Цей грубий комунізм, який скрізь заперечує особистість людини є тільки послідовним виразом приватної власності. Будь-яка приватна власність відчуває щодо багатішої приватної власності заздрість і жадобу нівелювання. Грубий комунізм є завершенням цієї заздрості і цього нівелювання. Для нього спільність є лише спільністю праці і рівністю заробітної плати, яка виплачується общинним капіталістом, а саме: державою як всезагальним капіталістом, на першому етапі відчуження ще зберігається, бо приватна власність зберігається, тільки власником виступає не окрема людина, а держава. Тобто, держава перетворюється на всезагального капіталіста. Подолання відчуження Маркс пов’язує з переорієнтацією суспільного виробництва з виробництва речей на людину. Виробництво речей, на думку Маркса, не є вищою метою людської діяльності. Принцип максимального виробництва речей і споживання як мета суспільного життя є історично обмеженим принципом приватної власності, принципом капіталізму.

Принципом же соціалізму є звільнення, емансипація людини всередині процесу виробничих зв’язків та відносин, єднання людини з людиною і людини з природою. Метою соціалізму як реального гуманізму є розвиток кожної людини як особистості.

В процесі практичної діяльності людина має виражати і утверджувати себе, свої фізичні і психічні сили. Праця має бути не тільки засобом досягнення мети, тобто продукуванням речей, а і метою, потребою. Праця повинна бути життям, а не тільки засобом до життя. Вона має стати умовою саморозвитку людини.

Метою суспільного виробництва має стати багатство людської особистості, а не речове багатство. Необхідно замінити відчужену працю творчою і вільною, а не збільшення платні за відчужену працю.

Соціалізм має створити в суспільстві таки спосіб виробництва і таки організації, в яких би людина подолала відчуження від продуктів своєї праці, від інших людей і від природи.

В “Економічно-філософських рукописах 1844 року” Маркс показує, розкриваючи взаємозв’язок відчуження та приватної власності, що вони взаємообумовлюють одне одного. Відчуження породжує приватну власність, а вона виникнувши, поглиблює і посилює відчуження. Тому подолання відчуження зв’язане з ліквідацією приватної власності. Проте, це необхідна умова, але не достатня. Ліквідація приватної власності сама по собі веде тільки до грубого, зрівняльного комунізму, якій не враховує найголовнішого – розвитку людини, її діяльного буття та людяності.

Завдання полягає в тому, щоб звільнити всі людські почуття від гніту почуття володіння. А це можливо, якщо головною метою буде саме життя, а не виробництво засобів до життя. А для цього необхідно, на думку Маркса, звільнити людину не тільки від економічного гноблення, а також і від духовного збіднення, до якого вона приречена через відчуження у праці.

Соціалізм як реальний гуманізм і має забезпечити подолання відчуження шляхом створення умов для формування діяльної, творчої, незалежної, свободної особистості.

Проблему свободи людини Маркс зв’язує також з подоланням відчуження і дійсною духовною самореалізацією людини як творчої істоти.

Соціалізм як реальний гуманізм і має забезпечити формування невідчуженої людини і так перебудувати суспільну організацію життєдіяльності, щоб відбулося усвідомлення людиною своїх дійсних потреб та інтересів. Соціалізм, на думку Маркса, має бути суспільством без будь яких авторитарних сил, які б обмежували розвиток творчого духу і творчих здатностей людини.

Маркс наголошує, що сама необхідність працювати не означає обмеження свободи, якщо праця виступає самореалізацією особистості.

Зворотній відчуженню процес Маркс називає процесом присвоєння людиною своєї дійсної родової сутності, в ході якого корінним чином змінюється ставлення людини до природи та до інших людей.

На основі концепції присвоєння людиною своєї родової сутності Маркс створює грандіозне за гуманістичним пафосом вчення про суспільно-історичну, предметно-практичну сутність людини. В цьому вченні він прагне визначити людську діяльність як глобальний процес олюднення світу, перетворюючого природу “За мірками будь-якого виду” , тобто у відповідності з законами самої природи і водночас, накладаючи на природу людські характеристики, без чого природа не змогла б стати фактором людського буття, піднестися до рівня людини. Маркс при цьому не протиставляє людину природі, навпаки, він всіляко підкреслює, що людина – це частина природи і її продукт. Разом з тим людина – це не просто частина природи, а вищий продукт її розвитку. Людина – це універсально – всезагальна сила природи, здатна до будь-якого виду діяльності, до оволодіння силами природи і перетворення їх у свої власні сили та здатності.

Концепція суспільно-історичної, предметно-практичної сутності людини під гуманістичним кутом зору змінює погляд не тільки на взаємодію людини з природою, а і на відносини людини з людиною. Людина більше не може розглядатися іншою людиною як засіб досягнення своїх цілей. Вона має ставитись до іншої людини як до головної мети своїх діянь. Багатство внутрішнього світу людини ставиться у пряму залежність від багатства внутрішнього світу інших людей. Обмін цім багатством є головною метою міжлюдського спілкування. Під виливом такого типу спілкування внутрішня природа особистості суттєво змінюється.

Замість однобічних, ушкоджених індивідів мають з’явитися, сформуватись всебічно розвинути особистості. Універсально-розвинута, яка живе у єдності та гармонії із зовнішньою і внутрішньою природою – таким є гуманістичний ідеал, на який орієнтується Маркс у своїй творчості. Досягнення цього ідеалу Маркс пов’язує з ліквідацією приватновласницьких відносин, подоланням соціального закріплення ролей людини в системі поділу праці, з формуванням відносин нового типу – відносин співробітництва та взаємодопомоги.

Розділ 2. Переосмислення проблеми відчуження в сучасному суспільстві

Розпад Радянського Союзу та демократизація і лібералізація країн Східної Європи спричинили забуття теорій соціалізму, зупинив її наукові розробки. Проте, хід історії показав, що, незважаючи на перемогу ліберального мислення над теоріями, що отримали загальну назву марксизм, проблема – відчуження людини, залишається не вирішеною.

Проблема відчуження людини отримала інше відображення, ніж те, що було в часи життя К. Маркса, але залишилась актуальною до сьогодні. Глибинне переосмислення відчуження людини можливе лише при поновному зверненні і переосмисленні формування проблеми відчуження в науковому доробку К. Маркса.[11] Як раніше було зазначено, аналіз «Економічно-філософських рукописів 1844р.» показує, що К. Маркс починає розглядати проблему відчуження людини з релігійного відчуження, практично використовуючи доробок Фейєрбаха, і, за аналогією переносить це відчуження на сферу виробництва.

Дослідники спадщини К. Маркса, сходяться на тому, що відчуження за К. Марксом – явище багатоаспектне, дослідження якого спрямоване на осмислення відносин суб’єкта (робітничого класу, тобто групи людей, що безпосередньо пов’язані з виробництвом) з об’єктом (тобто самим виробництвом), виділяючи декілька аспектів. В «Економічно-філософських рукописах 1844р.» К. Маркс на прикладі праці показав потрійну сутність відчуження людини. Зазначає він: «Праця продукує не лише товари: вона продукує і саму себе, і робітника як товар, при чому в тій самій пропорції, в якій вона виготовляє товари загалом. Цей факт ясує наступне: предмет, що виготовлений працею, її продукт, протистоїть праці як чужій істоті, як сила, не залежна від виробника. Продуктом праці є праця, закріплена за деяким предметом, опредмечена в ньому, це є опредмечування праці… що є виключення робітника з дійсності, опредмечення є втратою предмета і закабалювання предметом, - освоєння предмета, як відчуження» [3, с. 560 – 561].

Аналізуючи проблеми функціонування капіталістичного суспільства, К. Маркс прагнув винайти механізм повернення відносин, що були у так званому природному стані, проте прекрасно розуміючи неможливість такого повернення на основі старих критеріїв – припинення виробництва, повернення в села і т.д., намагався сформулювати механізми таких відносин, що б забезпечували існування відносин в цьому стані.[11] Як було зазначено в першому розділі даної роботи, К. Маркса виділяв декілька видів відчуження людини: відчуженість предметів, акт виробництва і засоби виробництва, відчуження людської природи самого робітника, відчуження людини від людини.

Саме ці види відчуження спрямовані на знищення основної ліберальної цінності, що вкорінялися в життя людей, а саме на приватну власність. К. Маркс, проте, розумів, що подолання приватної власності не дає змоги повністю подолати відчуження, тобто виконати основне завдання, яке вчений ставив перед собою. Власність, уже не може бути єдиним ворогом, що створює відчуження, тому економічних характеристик не досить для повного подолання відчуження. Це спонукає К. Маркса до повторного звернення до інших соціальних інститутів, інших соціальних творінь для пошуків основ відчуження.[11]

Саме тому необхідно розглянути проблему в соціально-економічних та політичних умовах життєдіяльності людини.

2.1 Феномен відчуження в соціально-економічних умовах

В інтервалі соціально-економічних стосунків, відчуження – це концепт для позначення суспільного процесу, в рамках якого відбувається перетворення результатів і продуктів діяльності людей в незалежну силу, що стає вищою за своїх творців і пригнічує їх.

Формування ринкової парадигми, яка б сприяла вивищенню «людини, яка споживає» над «людиною, яка виробляє», виводить на перший план значення особистісних форм буття людини, важливість подолання «самовідсторонення» людини. Говорячи про те, як виявляється феномен відчуження окремого індивіда на суб’єктивному рівні, можна навести наступні модальності:

  1. безсилля (відчуття своєї неспроможності контролювати події);

  2. безглуздя (відчуття незрозумілості, незбагненності суспільних і особистих справ);

  3. культурне відчуження (відкидання цінностей, прийнятих у суспільстві або у певній соціальній групі).

  4. нормативна дезорієнтація (необхідність вдаватися до соціально несхвалюваних засобів для досягнення своїх цілей);

  5. самовідсторонення (участь у діях, які не задовольняють і сприймаються як зовнішня необхідність);

  6. соціальна ізоляція (відчуття своєї знедоленості, неприйнятності оточуючими) [5].

Феномен відчуження в інтервалі соціально-економічних стосунків значною мірою пронизує й галузь міжособистісних (суб’єкт-суб’єктних) стосунків.

Феномен відчуження замінює міжособистісні стосунки суб’єкт-об’єктними, оскільки працівник розглядається як об’єкт управління, як ресурс для отримання доданої вартості.

З приводу цього М.Бердяєв висловлювався ще більш різко: «…відчуження, екстеріоризація, викидання ззовні духовної природи людини означає рабство людини. Економічне рабство людини, безперечно, означає відчуження людської природи й перетворення людини на річ» (1,с65).

У сучасних економічних організаціях чітко простежуються різні елементи відчуження, так як байдужість до цілей організації, втома від трудового процесу, прагнення тільки до матеріальної вигоди та ін.. Внаслідок цих чинників зацікавленість працівників у результаті своєї праці різко знижується, що, в свою чергу, веде до падіння продуктивності й ефективності роботи економічної структури в цілому. Ці факти свідчать, поза сумнівом, про негативний вплив відчуження на організаційний потенціал.

Український економіст Д.Богиня підкреслює: «відчуження працівника від праці – це обумовлена певними об’єктивними соціально-економічними умовами, втрата працівником інтересу до трудової діяльності, яка перестала бути ефективним засобом задоволення його потреб» [2].

Дослідник висловлює вельми значну для філософського осмислення думку: «…відчуження від праці руйнує об’єднання суб’єкта й об’єкта праці, гармонійну цілісність трудової діяльності й життя людини». Саме тут відбувається спільне існування людини в глобальному сенсі (в світі взагалі) і локальному (в тому чи іншому інтервалі буття).

Феномен відчуження охоплює й управлінську еліту. Управлінська еліта є таким же придатком до машини, як і ті, ким вони керують.

В центрі уваги шкіл менеджменту знаходиться пошук найбільш ефективних способів впливу суб’єкта на об’єкт управління, щоб за рахунок повного використання фізичного, інтелектуального, психологічного, творчого й іншого потенціалів досягти поставлених стратегічних цілей. Впродовж усього періоду розвитку теорії управління було запропоновано безліч методів управління, таких як управління за цілями, за результатами, за відхиленнями, ситуаційне управління й інші методи. Проте, всі вони знаходилися в рамках кібернетичного підходу, заснованого на поділі систем на керуючи й керовані й на чиннику зворотних зв’язків як одного з ключових атрибутів. Саме цим підходам відповідали стилі управління, сутнісна відмінність яких від інших форм людської активності полягає в ухваленні соціально значущих рішень, що зачіпають інтереси великої кількості людей, і відповідальність за їх правильність і ефективність перед власником.

У спробах подолати відчуження працівників власники й менеджери вищої ланки впроваджують у корпораціях нові стилі управління, засновані на ідеях організаційної культури. Розробляються рекомендації і навіть міжнародні кодекси взаємин працедавців і найнятих робітників, активно рекламуються норми соціального партнерства. Вирішення проблеми гуманізації суб’єкт-суб’єктних стосунків в економічних організаціях вбачається на основі підходу, який не помічає «людське» в людині, як і раніше ставлячись до неї як до інтелектуального ресурсу, призначеного для отримання прибутків. І таке положення тим більше посилюється з наростанням процесів глобалізації, коли транснаціональні корпорації не бачать не лише людину, але й цілі нації.

2.2. Феномен політичного відчуження в сучасному суспільстві

За останні роки політичне відчуження стає об’єктом прискіпливої уваги як політологів так і соціологів. Крім того, якщо говорити про політичний простір світу в розрізі сучасних подій, то він знаходиться у стані перманентної кризи, що є дуже гарним підґрунтям для розвитку різних форм політичного відчуження. А його прогресування в сучасному суспільстві потребує розроблення можливих шляхів та механізмів його контролювання. Виходячи з цього, дослідження сутності, характерних рис та видів політичного відчуження є не тільки вельми актуальним, а й має важливе практичне та теоретичне значення.

Кажучи про відчуження у сфері політики, мається на увазі, втрату контакту між різними елементами політичної сфери, відчуження на різних рівнях організації і поширення влади.

Політичне відчуження - це процес, який не можна побачити, але проте він присутній практично у всіх країнах – починаючи від самих високорозвинених і демократичних, і закінчуючи слаборозвиненими. Досить довго (ще з часів Гоббса), в науці існувало переконання, що відчуження утворюється лише за тоталітарних режимів. Проте П. Бурдьє в своїх роботах відзначає, що і демократія може викликати політичне відчуження. Окрім того, в самому механізмі делегування, який лежить в основі демократії, закладені передумови відчуження. Розглядаючи феномен політичного відчуження особистості, перше,що треба зазначити, це його причини. Причини відчуження ми повинні розглядати з двох позицій: з позиції суспільства і з позиції влади. Основними причинами політичного відчуження з боку влади є: бюрократичні настрої, делегування, політичний фетишизм, самоосвячення.

Інколи бюрократія приймає потворні форми, починає грати занадто велику роль в управлінні суспільством. Тоді діяльність органів влади дуже ускладнюється і її проблематично спрямувати в необхідне русло. Влада намагається задовольнити відомчі інтереси, не помічаючи, що діє на шкоду суспільству.

За П. Бурдьє.: «Делегування, за допомогою якого одна особа, як мовиться, дає владу іншій особі, перенесення влади, коли довіритель дозволяє довіреній особі підписуватися, діяти або говорити замість себе, нього — це складний акт, що заслуговує осмислення» [3, с. 190].

Таким чином, ми розуміємо, що делегування це акт, унаслідок якого довіреній особі делегуються права і повноваження цілих груп людей. Цей акт, з одного боку, цілком властивий для демократії, адже саме таким чином передається влада при демократичному режимі, але з іншого боку, це початок політичного відчуження. Вибраний народом починає віддалятися від нього, відчуваючи себе чимось екстраординарним. Це помилкове усвідомлення себе ідолом стає відправною точкою подальшого узурпаторства, втраті інтересу до життя народу. І нарешті, саме звідси витікає самоосвячення – лицемірне розчинення себе в авторитеті суспільства, самоототожнення для того, щоб говорити замість народу, проте ототожнення помилкове. У результаті цей акт наводить до того ж узурпаторства – владна особа отримує всі права говорити наказами, адже тепер вона – Народ.

Що стосується причин відчуження з боку суспільства, то ними є:

  • зустрічна реакція;

  • відчуття незадоволення владою;

  • відсутність підтримки з боку влади;

  • втрата мотивації до легітимації діючої влади;

  • низький рівень політичної культури;

Причиною відчуження з боку суспільства найчастіше стає незадоволеність по відношенню до влади. Зазвичай це зустрічна реакція на описані вище процеси в апараті влади – щонайменші непорядки стають помітними в суспільстві, люди відчувають їх на власній шкурі. Відчуття глухого роздратування діями влади сприяє зародженню двостороннього відчуження.

Причина, що йде за цією або замість цієї, – відчуття покинутості. Людина помічає, що влада не проявляє жодної турботи по відношенню до неї, зосереджена на власних проблемах. Залишена наодинці з собою людина зазвичай починає віддалятися від владної групи, політичної партії з якою колись вона себе асоціювала – тепер вона не чекає звідти підтримки і знає, що її бажання не будуть втілені з їх допомогою. Поки що вона не проти влади, але вже і не з нею. Низький рівень політичної культури не дає можливості стримувати латентні конфлікти, знижувати ризики політичної діяльності, прогнозувати поведінку суспільства.

Прояви політичного відчуження в суспільстві доволі складно помітити до того, як воно перейде у відкриті форми протесту, спричинить активне народне обурення, демонстрації, протести і революції. Ранні форми політичного відчуження складно помітити ще і тому, що спочатку вони носять внутрішній характер, тобто передумови процесів відчуження як би «виношуються» індивідом, і тільки потім починають виявлятися зовні. Кажучи про форми появи політичного відчуження, перш за все, необхідно охарактеризувати їх з точки зору інтенсивності протікання процесу. За таким критерієм політичне відчуження може бути: латентним, активним. Латентне політичне відчуження – це прихований етап протікання вказаного процесу, форма відчуження, на якій у індивідів зароджується і осмислюється неприйняття певних політичних процесів, лідерів, організацій; починається внутрішній процес самовідторгнення від політичного поля. З іншого боку, тобто з боку влади, латентні процеси полягають у втраті зв'язку з суспільством, частиною якого вона(вибрана влада) є, і волею якого нею і отриманий даний статус.

Латентна форма прояву політичного відчуження характеризується скритністю, поступовістю. Активна форма прояву характеризується швидким розвитком по наростаючій. Також цій формі політичного відчуження властива масовість, радикальність дій. Основний прояв відчуження для цієї форми – протидія, що міцно закріпилася на втраті внутрішнього зв'язку з об'єктом відчуження. Активну форма відчуження через радикальність протікання важко контролювати, а з часом вона може привести до революцій і повної стагнації існуючого строю в країні.

Варто відзначити, що латентна і активна форми відчуження не наступають строго послідовно, а накладаються одна на одну. Будь-яка активна форма співіснує з її латентною основою, наприклад, протести і екстремістські рухи базуються на накопиченій незадоволеності, а політичний нігілізм і анархія на відчутті безнадійності і ігноруванні влади, як сили, здатної щось міняти.

Мабуть, найголовніше, що варто розглянути у феномені політичного відчуження – це наслідки даного процесу. Комплекс причин відчуження приводить до наступних наслідків: відносна депривація; екстремістські рухи; політична маргіналізація, політичний абсентеїзм; символічність політики.

Депривація в загальному сенсі – це стан, що полягає в почутті незадоволення своїх потреб. У нашому випадку України, необхідно розгляну типоняття відносної депривацїї – тобто, суб'єктивної невідповідності бажаного і реального. Тривалий стан депривацїї у результаті викликає у більшості агресію, незадоволення, від яких необхідно якимось чином позбутися.

Екстремізм – один з найбільш частих проявів агресії в суспільстві, що охоплює широкий спектр дій. Агресивні акції, нетерпимість, відкрите протистояння, використання крайніх методів для задоволення власних політичних інтересів і інтересів своєї соціальної групи – це екстремізм. Прикладом екстремістських рухів можна назвати нещодавні події в Єгипті, Лівії.

Політична маргіналізація – це неприйняття політики на певному етапі, або, з іншого боку, аполітичність і втрата власного місця в політичному полі.

Політичний абсентеїзм – ще одне відоме явище, що полягає в неучасті у виборах. Пасивний абсентеїзм передбачає низьку політичну культуру, байдужість; активний – незгоду з ситуацією, що склалася, відмову від участі в ухваленні якого б то не було рішення з цього питання.

Символічність політики – це дії з боку влади, які є умисним породженням ілюзій, проведенням символічних акцій, впровадженням в життя утопічних ідей, обіцянок, яким не судиться збутися.

Саме відчуження між владою і народом примушує політичних лідерів йти на створення символічних політичних шоу, мета яких – зближення. Проте, найчастіше, такі дії приводять до ще більшого розчарування, а отже – розриву між сторонами.

Отже, політичне відчуження особистості формується під впливом ряду причин та має різноманітні форми прояву, які ми виділили та вибудували у певну ієрархічну та взаємопов’язану структуру.

Висновки

Проблема відчуження людини отримала інше відображення, ніж те, що було за часів К. Маркса, але залишилася актуальною і сьогодні. Глибинне переосмислення відчуження людини можливе лише при повному зверненні та переосмисленні формування проблеми відчуження в науковому доробку К. Маркса.

Отже, відчужену працю Маркс розглядав в наступних аспектах. Робітник використовує матеріали, узяті в природи й одержує в підсумку потрібні для життя предмети, продукти праці. Ні вихідний матеріал, ні продукт йому не належать - вони йому чужі. Чим більше робітник працює, тим більше світ предметів не належить йому. Природа робиться для робітника тільки засобом праці, а предмети, що створюються у виробництві - засобом життя, фізичного існування. Робітник цілком від них залежить. Процес праці для робітника примусовий. Але така праця - це не задоволення потреби в праці, а тільки засіб для задоволення інших потреб. Тільки поза працею робітник розпоряджається собою - тобто вільний. Праця підневільно віднімає в людини його "родове" життя. Рід людини живе в природі. Життя людини нерозривно зв'язане з природою. Цей зв'язок - діяльний контакт із природою, в якій головне - праця, виробництво: "...виробниче життя і є родове життя". Але для робітника праця - лише засіб для підтримки власного життя, а не роду. Робітник відноситься до природи і виробництва не як вільна людина, а як робітник, тобто відчужено. Це і означає, що в робітника відібрані і родове життя і людська сутність. Підневільна праця породжує відчуженість між людьми. Робітники чужі один одному, оскільки вони конкурують за можливість працювати.

Не тільки робітники, але і всі люди є відчуженими. Відносини між людьми теж відчужені і розходження тільки у видах і рівнях відчуженості. Маркс указує на існування первинних і вторинних рівнів відчуженості Чому ж людина стає відчуженою? Відчужена праця рівнозначна існуванню приватної власності. Приватна власність - основа економічного життя. На приватновласницькій економіці тримається вся історія. Це значить, що економічна історія - ключ до розуміння людського життя. "Релігія, родина, держава, право, мораль, наука, мистецтво... є лише особливі види виробництва і підкоряються його загальному закону". Життя людей в умовах відчуження калічить їх, робить "частковими індивідами" чи нерозвиненими.

Усунення відчуження - процес, зворотний відчуженню, - присвоєння людиною власної справжньої сутності. Маркс зв'язує його із суспільними перетвореннями, зі звільненням яке в основі має знищення відчуження праці. Що буде, якщо людина почне працювати як людина, тобто не підневільно. У цьому випадку праця стане засобом саморозвитку людини, реалізацією людиною своїх кращих сторін.

Характеристика присвоєння людиною власної сутності, чи перетворення праці з примусової в людську розглядається Марксом по тим ж параметрам, що і процес відчуження: 1. по присвоєнню предмета праці і його результату 2. по звільненню самої діяльності 3.присвоювання людиною праці загальної родової сутності 4.гармонізації відносин між людьми.

Тут Маркс створює грандіозну по своєму пафосі картину людини, що живе в єдності з природою. Гармонія із зовнішньою природою здійснюється в діяльності, у якій людина реалізує свої цілі не за законами користі, а за законами краси. Внутрішня природа людини також зміниться. Замість відчуженої недолюдини з'являється людина з великої букви "Л".

Універсально розвита, живуча у єдності і гармонії із зовнішньою і внутрішньою природою людина - такий ідеальний філософський образ, що пояснюється Марксом як ядро комуністичного ідеалу. Знищення приватної власності необхідно, але недостатньо для присвоєння людьми людської сутності.

В умовах стрімкого розвитку Hi-Tech технологій, збільшення обсягів виробництва, а також досягнення цілей максимізації прибутки при мінімізації витрат, феномен відчуження являється досить актуальним та потребує нового переосмислення, дослідження.

На сьогоднішній час категорія відчуження зачіпає всі сфери життєдіяльності людини. Як релігійну, так і соціально-економічну, політичну та культурну.

Розглянувши дану проблему в соціально-економічних та політичних умовах життєдіяльності людини, ми дійшли висновку, що в умовах, коли головною метою економіки є не відтворення «людського» в людині, а максимізація прибутків, подолання феномені «відчуження або практично неможливе, або потребує кардинальних змін в людському світогляді.

Стосовно існування феномену політичного відчуження особистості в українському суспільстві (та й взагалі), то необхідно відкрити нові напрямки для дослідницької діяльності, яка буде спрямована на детальне вивчення даного феномену та пошук шляхів його контролювання.

Адже з часом існуючі прояви мають тенденцію загострюватися та набувати системного характеру, особливо в умовах кризи та нестабільної ситуації.

Список використаних джерел

  1. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии // Царство духа и царство кесаря. –М.: Республика, 1995.

  2. БогиняД.П. Отчуждение работы в системе факторов развития трудового менталитета //. — Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.

  3. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. — М.: Socio-Logos, 1993. — 336 с.

  4. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. – м.:1975. Т1

  5. Кривенко К., Чернишук В. Отчуждение работы и его формы в переходной экономике Украины // Науковий вісникВДУ, 1998. - №12.

  6. Маркс К. Економическо-философские рукописи 1844 г. [Електронний ресурс] / К. Маркс. — Режим доступу: http://ihtik.lib.ru/philosbook

  7. Маркс K. Капитал. Т. 1 [Електронний ресурс] / K. Маркс. — Режим доступу: http://www.marxists.org/russkij/marx/1867/kapital.html

  8. Маркс К. К критике политической економии [Електронний ресурс] / К. Маркс. — Режим доступу: http://ihtik.lib.ru/philosbook

  9. Фромм Э. Марксова концепция человека [Електронний ресурс] / Э. Фромм. — Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/fromm01/index.htm

  10. Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж. – Навч. посібник. Київ: Наукова думка, 2000. – с.273.

  11. Чайковський Ян. Переосмислення проблеми відчуження людини в соціально-економічній теорії К. Маркса //. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/PSF/2009_11/Chaykovskyy.pdf