Проблема у в умовах війни та миру

Що таке гуманізм і чим він відрізняється від людяності? Як актуалізувати практики людяності? Якими є перспективи розвитку гуманізму в умовах війни та миру? Яким є новий гуманізм і чим він відрізняється від традиційного? У збірнику наукових праць автори шукають відповіді на ці актуальні питання.

Значне місце займає розробка методологічних засад дослідження в контексті метаантропології, зокрема, соціальної і культурної метаантропології, а також андрогін-аналізу.

Видання підготовлено в лабораторії метаантропологічних досліджень Українського державного університету імені Михайла Драгоманова у взаємодії з кафедрою теоретичної і практичної філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка і здійснене за наукового й організаційного сприяння Міжнородної асоціації філософського мистецтва.

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

За редакцією Н. Хамітова і С. Крилової

Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 29-30 червня 2023, Київ

Сучасний світ знаходиться у глибокій кризі. І це не просто криза соціальна, політична чи навіть геополітична. Маємо екзистенціальну кризу, кризу глибинних цінностей людського буття – цінностей свободи, гідності, консолідації. Це яскраво проявилося у війні в Україні, яка почалася ще в 2014 році, а після 24 лютого 2022 року стала повномасштабною. Дана війна є виразом глобальної суперечності нашого часу – суперечності нового гуманізму, що розгортається в людському бутті, й неототалітаризму [1].

Саме тому війна в Україні є не локальним, а глобальним явищем – людство сьогодні змучене низкою війн і передчуттям їх посилення і поєднання. Ці війни є цинічним запереченням людяності, що здається жахливим і дивним у ХХІ столітті. Але уважний погляд аналітика дозволяє побачити закономірність такого заперечення – у світі розвивається неототалітаризм, який виростає з авторитаризму і продовжує тенденції тоталітаризму ХХ століття. Йому протистоїть новий гуманізм [1; 2, с. 173-175]. Новий гуманізм – це не просто гуманізм співчуття тим, хто страждає. Це гуманізм недопущення страждання. Сьогодні недостатньо класичного гуманізму, який закликає допомагати тим, хто був збитий з ніг страшним кулаком війни, потрібен гуманізм, який не дає заносити цей кулак і фізично, психологічно й світоглядно калічити людей і цілі народи.

Новий гуманізм підноситься над тимчасовим та випадковим гуманізмом жалості владного суб’єкта до тих, кого він скалічив, роблячи гвинтиками і жертвами механізмів маніпуляції в часи миру або війни. Це гуманізм постійної поваги до Іншого як до суб’єкта, який має свободу світоглядного вибору і дії. При цьому такий Інший може бути як партнером і другом, так і опонентом. І навіть противником. Таким чином новий гуманізм потребує ціннісного оновлення, більше того, ціннісної революції. Безпека і влада, які сьогодні є провідними цінностями, повинні стати лише засобами для захисту і досягнення цінностей любові й свободи як сенсу буття людини [1; 2, с. 80-83].

Проте гуманізм, оновлений на рівні цінностей, потребує вольових імпульсів, які дозволять не просто заявляти його, а здійснювати. Отже, ми повинні говорити про волю до нового гуманізму, яка долає неототалітарну волю – волю до влади, яка здійснюється за допомогою інформаційних технологій маніпуляції. В координатах метаантропології [3, с. 15-68], говорячи про волю до нового гуманізму, можна розуміти цю волю як складову метаграничного буття людини, яке конституюють базові вольові імпульси волі до свободи і любові і волі до співтворчості [3].

Осягнемо все це більш докладно. Передусім важливо усвідомити як і чому у ХХІ столітті відбувається перехід від авторитаризму до неототалітаризму. Авторитаризм – це спосіб правління, при якому лідер країни (спільноти, колективу) лише сам займається цілепокладанням, пропонуючи іншим реалізацію поставлених цілей; опоненти при цьому не знищуються, а просто маргіналізуються. За класичного тоталітаризму маємо ту саму картину з лідером, але опоненти при цьому позбавляються свободи у в’язницях чи таборах, повністю втрачаючи свободу слова й пересування. Або знищуються.

Неоталітаризм, маючи всі ознаки тоталітаризму, маніпулює масовою свідомістю у соціальних мережах Інтернету, створюючи видимість активних громадських обговорень значущих питань та подаючи себе гіпердемократичною системою. Важливо зрозуміти, що неототалітаризм в кінцевому рахунку прагне створення соціальних мереж, які безперешкодно й контрольовано діють в його країні або в групі «братніх» країн, об'єднаних спільною ідеологією і пропагандою. Усунення впливу демократичного світу в соціальних мережах – умова існування неототалітаризму. Натомість неототалітаризм прагне максимально розгорнути ідеологічний вплив на демократичний світ. Можна припустити, що на певному рівні свого розвитку він починає продукувати «на експорт» й окремі соціальні мережі. Неототалітарна система робить все, щоб «заразити» весь світ своєю ідеологією та пропагандою, більше того, своїм способом буття.

Класичного тоталітаризму у ХХІ столітті практично немає, і сучасний авторитаризм в своїй еволюції відразу переходить до неототалітаризму. Такий перехід зазвичай спровокований комплексом внутрішніх та зовнішніх причин. Серед зовнішніх причин може бути економічний та політичний тиск (санкції, ембарго, виключення із міжнародних союзів тощо). Цей тиск – визнаний важіль впливу демократичних країн та їх спілок на авторитарні. Однак якщо авторитарна країна досить сильна або поєднується з подібними до неї країнами, економічний і політичний тиск може чинити прямо протилежну дію: країна переходить від авторитаризму не до демократії, а до неототалітаризму. В умовах сучасного світу такий перехід зрештою зруйнує її, але це відбудеться не відразу. Неототалітарна країна може існувати роками (а може й десятками років), придушуючи своїх громадян та сусідів, а то й розв'язуючи війну, яка з неминучістю стає війною проти людяності.