Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияДайджестыФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 17.05.2012 22:49:00

Буддизм

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Чернігівський державний технологічний університет


Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін






Буддизм як інтегруюча релігійно-філософська система Сходу.






Реферат здобувача кафедри фінансів
Білоокої Тетяни Петрівни

Науковий консультант:
д. ф. н., професор Хамітов Н.В.
к. ф. н., доцент Киселиця І.М.






Чернігів – 2012

Зміст:

Вступ……………..……………………………………………………………
Розділ І. Ранній буддизм як практична філософія………………..……….
    1.1. Етнографія та її вплив структуру стародавньоіндійського суспільства………………………………………………………..…………..
    1.2. Передфілософія Стародавньої Індії...………………...………….
    1.3. Ранній буддизм як антибрахманське вчення..…….…………….
Розділ ІІ. Трансформація раннього буддизму у світову релігію….……….
    2.1. Онтологічні засади буддизму…………………………….………
    2.2. Будда реальний і Будда легендарний…………………………….
    2.3. Вчення про чотири шляхетні істини………………………….....
    2.4. Релігійно - міфологічне підгрунтя культури спілкування в буддизмі……………………………………………………………………….
Висновок………………...………...……………………………………….....
Література……….…………………………………………………………….
    3
6

6
8
10
12
12
16
19

23
27
30




Вступ

“Захід є Захід, Схід є Схід, і з місця їм не зійти”, – відомі рядки
Р. Кіплінга ось вже довгий час уособлюють собою відношення європейців до Сходу, підкреслюючи його таємничість, загадковість, неосягненість для західного інтелекту. Культуру індійського народу порівняно з грецькою, римською і сучасною європейською відрізняє духовна сила, постійний наголос на внутрішню свідомість, на владну необхідність злиття з Всесвітом. З думкою Ґ. Геґеля про те, що індійський дух зводиться до мрійливості і лету фантазії, перекликається точка зору К. Юнга про те, що Індія демонструє інший шлях до цивілізованої людини – без насилля, без підкорення, без раціоналізму.
Буддизм з'явився в період, коли Індія, яка представляла собою конгломерат дрібних монархічних держав і родоплемінних союзів, переживала процес формування єдиної держави, що закінчився утворенням в IV ст. до н. е..  імперії Маур'їв. Відбувався крах сформованих життєвих підвалин, загострення протиріч між соціальними групами, кастами, які ускладнювалися строкатістю етнічного складу населення. Кризовий стан викликав прагнення до виходу з нього, хоча б у сфері нереального. Буддизм був відповіддю на ці пошуки. З'явившись реакцією на брахманьську релігію і ставши в опозицію до брахманьського кастового строю, проголосивши рівність всіх незалежно від касти, стани, Буддизм універсальністю запропонованого ним шляху до «порятунку» придбав у період свого виникнення широку популярність. У той же час своєї соціальної пасивністю, відчуженістю від конкретно-історичної ситуації Буддизм виявився прийнятним і для панівних у суспільстві сил.
Буддизм - перша за часом виникнення світова релігія. Інші світові релігії з'явилися значно пізніше: християнство виникло приблизно через п'ятсот років після буддизму, а іслам - більш ніж через тисячу. Світовою релігією буддизм вважається на тій же підставі, що і дві інші тільки що названі релігії: подібно християнству і ісламу, буддизм у своєму розповсюдженні по земній кулі рішуче переступив етно-конфесійні та етно-державні кордони, ставши релігією самих різних народів з абсолютно різними культурними і релігійними традиціями.
Буддійської філософією захоплювався А. Шопенгауер і з повагою відгукувалися Ф. Ніцше і М. Гайдеггер. Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу - індійську, китайську, не кажучи вже про культури Тибету і Монголії, пронизаних духом буддизму.
Актуальність теми обумовлена стрімким процесом серйозних зрушень у сфері світогляду. Світ, у якому ми живемо, нове тисячоліття, вступив у смугу глибоких змін, у процесі яких перебудовується і буде перебудовуватись усе наше життя. Перед нами постає новий світ – і в новітніх технологіях, і нових формах життя та способах світобачення і світорозуміння.
В умовах сучасних глобалізаційних процесів буддизм виступає однією з найпотужніших за своїм впливом сил в культурному житті. Свідченням цього є спалах інтересу до нього в Європі та інших країнах „несхідного” регіону, де відбувається народження так званого „європейського буддизму” на зразок „Новояни” („Нової колісниці”), яка виростає, як і інші буддійські традиції країн Тихоокеанського регіону, Центральної і Південної Азії, із одного й того ж кореня. Аналогічні процеси, розпочинаючи з 90-х років минулого століття, стають характерними й для України. Підстави так вважати існують, і пов’язують їх сьогодні з „особливою місією” буддизму у світовому синтезі культур.
Тому однією з найважливіших проблем сучасного релігієзнавства є проблема пошуку доглибинної інтенції (неструктурованої спрямованості) буддійської світоглядної системи, яка утримує буддизм в цілокупності, є латентною за своїм характером і може дати відповідь на питання пов’язані з „секретами” його впливу на різнобарвні культури світу.
Було б несправедливо стверджувати, що ця проблема залишається поза увагою сучасних науковців. Достатньо сказати, що кількість наукових праць з різних проблем буддизму, що публікуються у всьому світі, навіть важко обрахувати. Лише у ХХ столітті в цій галузі з’явилося більше ста тисяч наукових досліджень. По-перше, велика кількість літератури, присвяченої буддизму, видається англійською мовою. Серед її неосяжного обширу слід назвати фундаментальні наукові дослідження Р.Белла, Ж.Кеннета, У.Лафлера, С.Лєви, У.Мортона, Г.Дюмулена, П.Сільви, А.Девіда-Ніля, К.Еррікера, С.Радхакрішнана, Дж.Такакусу, С.Ямаками, Д.Судзукі, Дж.Кітагави, Фен-Юланя, Ху Ші, Тік Нат Хана, М.Роя, Рамна Т. Лобсанга та ін.
По-друге, серйозні наукові дослідження з проблем буддизму представлені російськими релігієзнавцями і філософами. Серед них праці відомих буддологів санкт-петербурзької школи, засновниками якої були Ф.І.Щербатськой і О.О.Розенберг (Є.Островської, Т.Єрмакової, В.Рудого, Є.Торчинова, А.Зелінського, О.Колесникова, Ч.Алієва та ін.); наукові праці інших російських вчених академічних та університетських центрів Москви та Новосибірська (В.Корнєва, М.Степанянц, М.Абаєва, К.Герасимової, Т.Григор’євої, В.Андросова, О.Маслова, В.Шохіна, Г.Померанца, М.Єрмакова, Г.Дагданова, В.Лисенко та ін.); дослідження представників бурятської буддологічної школи (Л.Гомбоєвої, В.Мантатова, А.Вязніковцева, Л.Янгутова, С.Лепехова, Є.Баторова, Є.Мітунової, Б.Єгорова, Д.Аюшевої, Г.Дорджієва та ін.).
По-третє, в тих чи інших „зрізах” буддизм ставав об’єктом уваги в різні історичні періоди в дослідженнях наших вітчизняних філософів, релігієзнавців, істориків. Зокрема, до буддизму звертались О.Новицький, С.Гоготський, А.Петров-Рославський, А.Козлов, М.Олесницький, В.Лєсевич, М.Драгоманов, І.Франко, хоча безпосереднім предметом дослідження він стає лише в останні двадцять років, наприклад у працях Я.Боцмана, В.Гладких, Ю.Завгороднього, Д.Луценка, Р.Ляшко, І.Отрощенка, О.Семотюк, А.Стрелкової та деяких ін.
Мета і завдання дослідження: ознайомлення з основними ідеями буддизму, аналіз актуальності та привабливості ідей невтручання у зовнішній світ, пасивного споглядання як абсолютної світоглядної істини.
Відповідно до поставленої мети визначимо такі дослідницькі завдання: опрацювати літературні джерела, встановити особливості, специфіку та значення буддизму для духовної національної та світової культури.
Об’єктом дослідження є буддизм як культурно-антропологічний феномен.
Предмет дослідження – буддизм як релігійно-філософська система Сходу.

Розділ І. Ранній буддизм як практична філософія.
1.1. Етнографія та її вплив структуру стародавньоіндійського суспільства.

Індія розташована на півдні Азії — на території півострова Індостан і прилеглої частини материка. Природним кордоном на півночі є Гімалаї, найвищі гори у світі. Береги її із заходу омиває Аравійське море, на сході — Бенгальська затока, на півдні — Індійський океан. Більшу частину року в Індії спекотно. Два місяці на рік (липень і серпень) тут ллють дощі, і ріки виходять із берегів. В інші пори року дощі бувають дуже рідко.
Найбільші і найповноводніші ріки Індії — Інд і Ганг. Сухий клімат долини Інду не дозволяв займатися землеробством без поливу. У долині Гангу було жарко і волого. Долину вкривали густі тропічні ліси — джунглі. Щоб звільнити ділянку для поселення, індійцям доводилося випалювати ліс або вирубувати його бронзовими сокирами. У заболочених долинах рік індійці саджали рис — ця рослина дуже любить вологу. Вирощували в Індії бавовник і цукрову тростину. Там, де було сухо, сіяли пшеницю і ячмінь. Села і поля оточували джунглі. Озброївшись луком, полювали на диких звірів, сітями ловили птахів. На лісових галявинах випасали корів і кіз. Давні індійці досягли значних успіхів у розвитку рільництва і скотарства. Вони приручили навіть слонів і використовували їх на важких роботах.
До середини XIX ст. світ нічого не знав про найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусила переглянути цю точку зору і почати з 20–х років XX ст. планомірні розкопки.
Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі” (“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося як водопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання.
Тому будемо вважати, що перша цивілізація (харапська) розвинулась в долині Інду в середині ІІІ тисячоліття до н.е. і проіснувала близько тисячі років.
У середині II тисячоліття до н. є. в Індію з північного заходу прийшли нові племена, що називали себе аріями. Вони підкорили місцеві племена, змішалися з ними й утворили свої князівства, населення яких розділялося на варни.
Кожен індієць від народження належав до одніє із чотирьох варн — груп людей із визначеними правами та обов'язками: жерців (брахманів), воїнів (кшатріїв), селян, ремісників і купців (вайш'я) і слуг (шудр). Перші дві касти вважалися вищими, і до них могли належати тільки арії.
Спілкування між варнами було обмеженим. Наприклад, шудра не мав права доторкнутися до вайш'я або розмовляти з кшатрієм без його дозволу, а до брахмана не міг і близько підійти під страхом смерті. Навіть колір одягу у кожної касти був свій: брахмани носили біле, воїни — червоне, селяни і ремісники повинні було ходити в жовтому, а слуги — у чорному. Найгірше доводилося тим, хто не входив до жодної із варн і був «недоторканним». їм навіть заборонялося жити в селі. «Недоторканні» носили особливий одяг, щоб ніхто випадково до них не підійшов і не доторкнувся.
Давні індійці вірили в різних богів, яких зображували у вигляді людей або тварин. Найдавніші розповіді про богів і героїв було складено наприкінці II тис. до н. е. У кам'яних храмах Індії збереглося чимало майстерно виконаних статуй богів — Вішну і Шиви (творця і руйнівника світу), Індри (бога грози і війни), Ями і Наді (богів підземного царства мертвих), Ганеші (бога мудрості). Улюбленим героєм індійських розповідей був непереможний Крішна.
Приблизно XV–VI ст. до н.е. виникає спочатку декілька окремих держав, а з VI ст. до н.е. починає посилюватися одна з них – Магадха, що знаходилася в долині Гангу. Один з її царів – Чандрагупта, засновник династії Маур'їв, у IV ст. до н.е. вперше в історії Індії об'єднав її в єдину державу – імперію Маур'їв (IV – II ст. до н.е.). Наступний період починається з підкорення північної частини Індії кушанами, вихідцями з Середньої Азії, – панування Кушанської династії (I – III ст. до н.е.). Нового загальноіндійського об'єднання вдалося досягнути династії Гуптів у IV – VI ст. н.е.

1.2. Передфілософія Стародавньої Індії.

Виникнення філософії у Стародавній Індії відноситься приблизно до середини І тисячоліття до н. е., коли на території сучасної Індії стали формуватися держави. На чолі кожної такої країни стояв раджа, влада якого спиралася на землевласницьку аристократію і родову жрецьку знать (брахмани). Поділ на варни освячувався релігією – Родовиті жрецькі сім’ї значно впливали на розвиток суспільства і були носіями освіченості і спеціальних знань.
Розвиток філософської думки Індії охоплює три основні періоди: 1) ведичний період (ХVІ–VІ ст. до н. е.); 2 Класичний, або брахмано-буддійський: (VI ст. до н. е. – XI ст. нашої ери) і 3) післякласичний, або індуїстський період (з XI ст).
Ведичний період визначається книгами Вед. Веди (з санскриту – знання, а також від кореня від – відати) – священні книги брахманів, котрим вони приписують надприродне походження. Веди розпадаються на чотири санхіти (збірники): Рігведа (веда гімнів), Самаведа (жертовні пісні), Яджурведа (жертовні промови), Атхарваведа (пісні – заклинання). До цих книг близько
X ст. до н. е. приєдналися Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки (“лісна книга”, яка розповідає про жертвоприношення (і близько XIII ст. до н. е. – Упанішади (філософське таємниче вчення).
Староіндійський світогляд характеризується потужним розвитком у ньому філософського мислення. Роздуми індійців над проблемами буття, їх своєрідний підхід до питань світобудови знайшов яскраве відображення в тексті “Рігведи”, який отримав назву “Космогонічний гімн” .
Тобто основою буття проголошувалось безособове, відсутній поділ на суще і несуще (пізніше Упанішади розвинуть цей принцип – концепцію походження буття із небуття, стверджуючи одночасно, що над обома початками стояло дещо третє, яке не зводилось до жодного з них), не було ані повітря, ані небосхилу.
Не тільки смерть, але й безсмертя неможливе в тому стані, який попереджував творення. Існувало Дещо Єдине – цілісне і неділиме. Цікавим є і інше визначення: Воно дихало без коливання повітря, тобто одночасно дихало і не дихало.
Інший шар індійського міфологічного світогляду – Упанішади. У цих філософських трактатах (букв.: “сидіти поруч, внизу, біля ніг вчителя, одержуючи повчання”) на відміну від Вед, в центрі постає обмірковування питань про призначення людини, спосіб її життя, норми поведінки тощо. Остаточно формулюються два основні поняття індійської філософії – брахман і атман. Брахман – невиразний (безособовий) абсолютний початок, позаналежний проявленому світові, довічний і невисловлений, який наповнює Всесвіт і народжує усе. Атман проявляється як всепронизуюча суб’єктивна реальність, як “емпіричне я” реальності. Поряд з цим є в Упанішадах живий міфологічний бог Брахман. Всесвіт є брахман, а брахман є атман. Найвища мета життя – злиття з атманом – брахманом ще за життя і досягнення “світу Брахмана” після смерті.
Протягом класичного періоду проявляється інтерес до етичних проблем. У VІ ст. до н. е. виникають серйозні сумніви щодо істинності ведично-брахманських ідей. Індійське суспільство увійшло в період інтенсивних духовних пошуків. Носіями нових ідей були аскети. Виникають різноманітні школи і системи індійської філософії, які можна поділити на два великі табори – ортодоксальні (астіка) і неортодоксальні (настіка). У сучасних індійських мовах ці слова відповідно означають “теїст” і “атеїст”. Однак у філософській літературі, написаній на санскриті, слово “астіка” означає тих, “хто вірить в авторитет вед”, або тих, “хто вірить в життя після смерті”. До першої групи ортодоксальних шкіл, які визнають авторитет вед, належить шість філософських систем: міманса, веданта, санкх’я, йога, ньяя і вайшешика. До неортодоксальних шкіл належать; матеріалістична (типа чарвака), буддійська і джайністська. Вони не визнають авторитету вед.

1.3. Ранній буддизм як антибрахманське вчення.

Найвпливовішою релігією Давньої Індії був брахманізм. Його культова практика складалася в основному з жертвоприношень численним богам і складних ритуалів, що супроводжували практично будь-яку подію.
Відомий дослідник стародавньоіндійської культури K.M. Паніккар зазначає, що стародавня ведична релігія, яка ґрунтувалася на жертвоприношеннях, втрачала свій авторитет і вже не задовольняла духовних потреб народу. Більше того, навіть у найкращому перевтіленні, потрапивши в тіло якогось бога, душі не гарантоване відключення від сансари, адже боги теж змагаються, діють, перемагають і програють, теж страждають. І навіть загибель усього світу, яка періодично має відбуватись, не врятовує від страждань, бо із зруйнованого світу відроджується новий і знову з'явиться нова сансара.
На території Індії в VI–III ст. до н.е. існувало безліч невеликих держав. У Північно–Східній Індії, де проходила діяльність Будди, їх було 16. За своїм суспільно-політичним устроєм це були або племінні республіки, або монархії. Вони ворогували між собою, захоплювали території один одного, і вже до кінця життя Будди багато з них були захоплені державами, що набирали міць, – Магадха й Кошала.
У ті часи з’явилося безліч аскетів – людей, які не мають власності, живуть милостинею й шукають духовного визволеіння. Саме серед аскетів-пустельників і зароджувалися нові релігії – буддизм, джайнізм та інші вчення, які не визнавали ритуалів брахманів, бачили зміст не в прив’язаності до певних речей, місць чи людей, а в цілковитому зосередженні на внутрішньому житті. Не випадково представників цих нових вчень називали шраманами ("шрамана" означає "той, хто здійснює духовне зусилля").
Вчення, яке запропонував Будда, відразу знайшло відгук у бурхливому індійському суспільстві, бо воно заперечувало брахманістське освячення кастового ладу, приречене економічним і політичним розвитком країни на забуття. Ідея рівності всіх людей незалежно від касти і можливість спасіння для всіх зробила буддизм прийнятним для найширших мас, він відразу став народною релігією. Раби і вихідці з нижчих каст вбачали в буддизмі шлях до звільнення хоч і в нереальному майбутньому житті, так у наступних перевтіленнях (а буддизм цілком успадкував брахманістське вчення про перевтілення душ після смерті), а все ж таки звільнення. Водночас буддистська проповідь соціальної пасивності, відмова від боротьби, покірність долі, приреченість, цілковите нехтування дійсністю зумовили підтримку буддизмові вищих варн, що вже почали розвиватися завдяки ініціативі, яку давала приватна власність, що набувала чітких форм, звільняючись від первісних пережитків колективної власності общини на землю та іригаційні споруди. Буддизм виявився спроможним задовольнити потреби всіх верств суспільства, за Буддою пішли численні учні, він швидко став найпопулярнішою особою, навколо імені якої ще за життя складалися легенди і міфи.
Буддизм із моменту свого виникнення заперечував дієвість жертвоприношень й не приймав розподілу на варни. Так, словом "брахман" Будда називає будь-яку шляхетну й мудру людину незалежно від її походження.
Тож, на відміну від брахманізму, щойно народжений Буддизм уперше звернувся до людини не як до представника якогось стану, клану, племені або певної статі, а як до особистості (на відміну від послідовників брахманізму Будда вважав, що жінки нарівні із чоловіками здатні досягти вищої духовної досконалості). Для буддизму в людині важливі були лише особисті заслуги.
Розділ ІІ. Трансформація раннього буддизму у світову релігію.
2.1. Онтологічні засади буддизму.

Відомий російський дослідник азіатської культури Ю.Реріх вважав, що філософія буддизму має два аспекти: вчення про природу речей і вчення про шляхи пізнання. Отже, як філософія буддизм має свою онтологію і гносеологію.
Будда невизначено ставився до основного питання філософії, тобто він не заявляв себе ні матеріалістом, ні ідеалістом. Але висловив глибокі філософські міркування, і вони були предметом доробок та роздумів його учнів, які теж не приєдналися ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. З точки зору догматичного поділу всієї філософії на матеріалізм та ідеалізм, буддизм не можна віднести до жодного з цих філософських напрямів.
У буддизмі існує концепція дхарм, яка обґрунтовує буддійське розуміння світу. Реальний навколишній світ є ілюзорним виявом великого містичного начала, що представлене найдрібнішими духовними частинками, психо-фізичними елементами - дхармами. Зазначимо, що в буддійській, як і у ведичній та індуїстській літературі, термін "дхарма" багатоплановий, він вживається також для позначення поняття "закон", "вчення", "правило" тощо.
У даному разі у філософии буддизму дхарма - це початковий момент світу матеріального і духовного, тобто з дхарм утворюється увесь світ. Дхарми рухливі, тому і увесь світ рухливий. Вони то з'являються, то зникають, але не руйнуються, переходять в інший стан, в іншу річ, інше явище. Це зумовлює рухливість світу.
Отже, за буддизмом, з дхарм складається весь світ. А світ цей включає в себе і реальний, і потойбічний, надприродний світ. Сам Будда і його душа складається з дхарм. Він від народження, та ще й завдяки своєму прозрінню, є істотою надприродною. Надприродне, за буддизмом, навіть у нашому реальному світі є ще багато чого: святі, чудеса, будди, бодхисатви (люди, в яких втілилися будди) тощо. І природне, і надприродне утворюється з дхарм волею надприродного "Я". Це "Я" є духовною цілісністю, цілком звільнена від матерії, вона протистоїть матерії, творить матерію. Це - майже Бог (у інших буддистів - просто таки Бог Дхарми). Усе є продуктом вольового рішення "Я". Буття - теж його продукт.
Буддизм ніколи не розумів буття як чисто матеріальне. Це не є існування і рух матерії за об'єктивними законами. Матеріальне буття - це буття психологічного процесу в свідомості людини, яка невільна від матеріального світу, бо живе в ньому, пов'язана з ним. Як бачимо, і тут ідеальне передує матеріальному. Отже, в онтології буддизму немає ні матеріалізму, ні ідеалізму.
Будда ніде не каже про творіння світу Богом. Світ наче існує довічно. Будда всю свою увагу зосередив на рухові душі в матеріальному світі, який, можливо, і не потребує творця. А якщо й потребує, то у своєму функціонуванні не потребує керівника.
Онтологічна проблема, тобто проблема про природу світу, його вічність чи створення у Будди не мали філософського рішення. Та він і не ставив собі такої мети. У центрі свого вчення він поставив душу людини.
Гносеологічні проблеми в буддизмі (вченням про пізнання світу) пов'язані з буддійським вченням про душу.
За буддизмом, душа є не якоюсь нематеріальною окремою сутністю, як це є в іудеїв, християн і мусульман. Душа - це психологічна єдність, яка складається з дхарм, вона створює особистість людини. Вона пізнає світ і насамперед - людину через саму себе. Тому процес пізнання - це процес споглядання і самоспоглядання через самозаглиблення. І тут буддизм не є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом.
Ототожнення буття зі стражданням змусило буддизм виробити відповідне уявлення про смерть, оскільки, за його вченням, сансара вічна, ланцюг перетворень довгий до нескінченності. Буддизм конкретизує уявлення про сансару як нескінченний кругообіг народжень і смертей, порівнює її з колесом ("колесо сансари"). Смерть — це перехід з однієї фази життя в іншу, а не кінець життя. Тому вона не є трагедією, породжує сподівання. Вона не кара і не нагорода, а факт руху душі, рівноцінний факту народження людини.
Як і інші релігії, буддизм обіцяє людям порятунок від найтяжчих сторін людського існування – страждань, негод, страстей, страху смерті. Однак, не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її чимось вічним і незмінним, буддизм не бачить сенсу в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки вічне життя з погляду буддизму й інших індійських релігій – це лише нескінченна низка перевтілень, зміна тілесних оболонок.
Карма - швидше філософська, ніж фізична категорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфері, будучи результатом потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною. Її можна назвати законом відплати або законом етичної причинності, згідно з яким кожен пожинає те, що посіяв у минулому. Тобто людина, утримуючись від поганих вчинків або, навпаки, здійснюючи їх, створює собі хорошу чи погану карму в майбутньому. Але навіть добрі справи і наміри нерятують його від перевтілень і, отже, від страждань, так як добро також є результатом його бажань. Отже, будь-кому живому уготовані неминучі страждання, і ніхто не в силах уникнути їх.
Такий закон карми (моральної відплати), що визначає долю людини й у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях. Цей закон є механізмом сансари, що називається бхавачакра – "колесо життя" (воно ж круговорот буття або коло сансари). Бхавачакра складається з 12 нідан (ланок); вони формують свідомість; свідомість визначає характер нама-рупи – фізичного й психічного вигляду людини; нама-рупа сприяє формуванню шести почуттів – зору, слуху, дотику, нюху, відчуття смаку й сприймаючого розуму. Сприйняття навколишнього світу породжує саме відчуття, а потім бажання, що у свою чергу породжує прив’язаність до того, що відчуває й про що мислить людина. Прив’язаність приводить до втілення, наслідком чого є народження. А всяке народження неминуче спричиняє старість і смерть.
Вищу мету релігійного життя буддизм вбачає у звільненні від карми й виході з кола сансари. В індуїзмі стан людини, яка досягла звільнення, називається мокшею, а в буддизмі –– нірваною. Це кінцева мета існування. Різні школи і напрямки буддизму порізному розуміють цей стан, залежно від того, як вони тлумачать природу дхарм.
Нірвана – це спокій, мудрість і блаженство, вгасання життєвого вогню, емоцій, бажань, страстей – усього того, що складає життя звичайної людини. І все-таки це не смерть, а життя, але тільки в іншій якості, життя досконалого, вільного духу.
На відміну від інших світових релігій кількість світів у буддизмі практично нескінченна. Буддійські тексти свідчать, що їх більше, ніж крапель в океані або піщин у Гангу. У кожному з світів є свої суша, океан, повітря, безліч небес, де живуть боги, і рівні пекла, населені демонами, духами злих предків – претами й таке інше. У центрі світу стоїть величезна гора Міру, оточена сімома гірськими хребтами. На вершині гори розташоване "небо 33 богів", очолюваних богом Шакрою. Ще вище, у повітряних палацах, знаходяться небеса трьох сфер. Боги, люди та інші істоти, які діють винятково заради задоволення власних бажань, живуть у камадхату – "сфері бажання", розділеної на 11 рівнів. У сфері рупад-хату – "світу форми" – на 16 рівнях розташовані 16 небес Брахми (верховного бога брахманізму). Над нею міститься арупадхату – "світ неформи", що включає чотири вищі небеса Брахми. Усі боги, які населяють три сфери, підпорядковані закону карми й тому, коли їхні заслуги вичерпуються, можуть втратити свою божественну природу в наступних втіленнях. Перебування у вигляді бога таке ж тимчасове, як і у всякому іншому.
Однак, відповідно до найдавнішої космологічної схеми, існують три головні рівні – світ Брахми (брахмалока), світ богів і напівбогів (девалока) і світ бога Мари, що уособлює смерть і різні спокуси, яким піддається людина. Вплив Мари поширюється на землю й велику кількість підземних пекельних ділянок.
Світи не вічні. Кожний з них виникає, розвивається й руйнується протягом однієї махакальпи; її тривалість – мільярди земних років. Вона у свою чергу ділиться на чотири періоди (кальпи). По закінченні махакальпи всесвіт не знищується повністю. Тільки ті істоти, які досягли просвітління, переселяються в світ Брахми, на небеса Абхассара. Коли на землі знову створюються умови для життя, вони народжуються тут відповідно до своїх колишніх заслуг. Однак не всяка кальпа стає щасливою, а лише та, у якій з’являється будда. За буддійськими переказами, у нинішній кальпі з’явиться тисяча будд. Буддійські тексти називають шість будд, які жили у світі людей до Шак’ямуни: Вишвабха, Випашьїн, Шикхин, Крауч-ханда, Канакамуни, Кашьяпа. Однак найпопулярніший серед буддистів Майтрейя – будда, приходу якого очікують у майбутньому.

2.2. Будда реальний і Будда легендарний.

Більшість вчених вважає, що засновник буддизму - реальна історична особа. Це припущення засноване на письмових джерелах що збереглися до наших днів. Ці тексти, і засновані на них наукові дослідження, фольклорні жанри і художні твори називають засновника буддизму різними іменами:
Сиддхартха, Шак'ямуні, Гаутама, Будда, Джина, Татхагата, Бхагаван та ін. Означають ці імена наступне: Сіддхартха – особисте ім'я, Шак'ямуні - "мудрець із племені шаков (або Шакья)", Гаутама - ім'я роду, Будда - "просвітлений", Джина - "переможець", Татхагата - "приходить і минає", Бхагаван -"переможний". Найпоширеніша з них ім'я - епітет Будда, від якого пішла назва всієї релігії.
В даний час відомі п'ять біографій Будди: "Махавасту", написана під II ст. н. е.; "Лалітавістара", що з'явилася в II-III ст. н. е..; "Буддхачаріта", викладена одним з буддійських філософів, поетом Ашвагхоша (I-II ст. Н. Е..); "Ніданакатха" (приблизно I ст. Н. Е..); "Абхінішкраманасутра", що вийшла з під пера буддійського схоласта Дхармагупти.
У всіх цих біографіях реальне і міфологічне життя Будди тісно переплетені між собою.
Міфологічний життєпис набагато складніший. Відповідно до легенд, майбутній Будда перероджувався в цілому 550 разів (83 рази був святим, 58 – царем, 24 – ченцем, 18 – мавпою, 13 – торговцем, 12 – куркою, 8 – гусаком, 6 – слоном; крім того, рибою, пацюком, теслею, ковалем, жабою, зайцем тощо). Так було, поки боги не вирішили, що прийшов йому час, народившись у вигляді людини, досягти при житті просвітління, стати Буддою, почати проповідувати своє вчення, указати людству шлях до порятунку.
Так і відбулося. Більше 25 століть назад в одній з маленьких держав на північному сході Індії в царя Шуддходани і його дружини Майї після довгого очікування народився син Сіддхартха. Його родове ім’я було Гаутама.
Хлопчик народився із тридцятьма двома ознаками "великого мужа" (золотава шкіра, знак колеса на ступні, широкі п’яти, світле коло волосся між брів, довгі пальці рук, довгі мочки вух тощо).
Мандрівний аскет-астролог передвіщав, що Будду чекає велике майбутнє в одній із двох сфер: або він стане могутнім правителем, здатним установити праведний порядок на землі, або ж буде великим пустельником. Мати Майя не брала участі у вихованні Сіддхартхи – вона померла незабаром після його народження. Хлопчика виростила тітка. Батько Шуддходана хотів, щоб син пішов першим з напророчених йому шляхів.
Принц підростав у розкошах й благополуччі. Батько зробив усе можливе, щоб пророцтво не збулося: оточив свого сина чудесними речами, гарними й безтурботними людьми, створив атмосферу вічного свята, щоб він ніколи не довідався про прикрості цього світу. Сіддхартха виріс, у 16 років одружився, в нього народився син Рахула. Але зусилля батька виявилися даремними. За допомогою свого слуги принцові вдалося три рази таємно вибратися з палацу. У перший раз він зустрів хворого й зрозумів, що краса не вічна й у світі існують недуги, які спотворюють людину. У другий раз він побачив старого й зрозумів, що молодість не вічна. Втретє він спостерігав похоронну процесію, котра показала йому недовговічність людського життя.
Сіддхартха вирішив шукати вихід із пастки хвороби – старості – смерті.
Коли принц зважився на велике зречення, йому виповнилося 29 років. Покинувши палац, старого батька, дружину й маленького сина, Сіддхартха став бродячим пустельником (шрамана). Він швидко оволодів найскладнішою аскетичною практикою – контролем подиху, почуттів, умінням переносити голод, жару й холод, входити в транс. Однак його не залишало почуття незадоволеності.
Після шести років аскетичної практики й чергової невдалої спроби досягти вищого прозріння за допомогою голодування він переконався, що шлях самокатування не приведе до істини. Тоді, відновивши сили, він знайшов відокремлене місце на березі річки, сів під дерево (яке з того часу називається деревом Бодхи, тобто "деревом Просвітління") і поринув у споглядання. Перед внутрішнім поглядом Сіддхартхи пройшли його власне минуле життя, минуле, майбутнє й сучасне життя всіх живих істот, а потім відкрилася вища істина. З цього моменту він і став Буддою – Просвітленим, або Пробудженим, – і вирішив навчати всіх людей, які прагнуть істини, незалежно від їхнього походження, станової приналежності, мови, статі, віку, характеру, темпераменту й розумових здібностей.
У своїй першій проповіді Будда говорив про дві "крайності" у поведінці людей, які заважають встати їм на шлях духовного порятунку. Одна крайність допускає життя, занурене в бажання, пов’язане з мирськими насолодами; це життя низьке, темне, пересічне, неблаге, марне. Інша крайність допускає життя в самокатуванні; це життя, сповнене страждання, також неблаге, марне. Уникаючи цих двох крайностей, Будда під час Просвітління осягнув серединний шлях – шлях, що сприяє збагненню, розумінню, веде до умиротворення, до вищого знання, до Просвітління, до нірвани.
45 років Будда провів, поширюючи своє навчання в Індії. За буддійськими джерелами, він завоював прихильників серед найрізноманітніших кіл суспільства.
Будда помер у віці 80 років у місті Кушінарі. Будду поховали з почестями, як царя царів. Його тіло загорнули в п'ятсот паперових і вовняних саванів, поклали у дві залізні скрині і спалили на духмяному вогнищі на березі Гангу. Після спалення не було ні попелу, ні сажі, а лише одні кістки. На останки кісток, як на реліквії, претендувало немало правителів і народів Індії. Було вирішено поділити їх на вісім частин. Вони зберігаються й тепер у буддійських каплицях - ступах, збудованих царями Ашока і Кацішка, які славилися як послідовники Будди.

#2 17.05.2012 22:51:00

Re: Буддизм

2.3. Вчення про чотири шляхетні істини.

Вважають, що сутність парадигми буддійського філософського вчення, яке вплинуло на формування своєрідного світогляду, викладено у трьох проповідях Гаутами, які він виголосив у день «великого прозріння», ставши Буддою. У першій із них Дхамачакка-ппаваттана-сутра (Сутрі, що приводить у рух колесо), яку Будда виголосив у парку Ришіпатана біля Вана- риси (Бенереса) для п’ятьох колишніх своїх товаришів-аскетів, котрі й стали його першими учнями, викладено вчення про «чотири благородні істини» і «благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях», що є основою буддійської моралі.
Анатталаккхана-сутра (Сутра про суть анатмана) - друга проповідь - пов’язана з буддійською теорією душі, існування якої заперечується. Коли б існувала душа, то тіло не було б об’єктом души. Тобто існувала б можливість творити тіло за конструкцією душі. Бездуховними є також і скандхи - почуття (ведана), сприйняття (санья), дії (санкхара), свідомість (віджня). Всі вони, як і тіло, непостійні й змінні. Лише усвідомлення цієї істини та звільнення від цих скандх робить людину щасливою і вільною.
Пітіччасамуннада (Закон залежності походження) є третьою проповіддю Будди. Вона пов’язана з теорією «колеса життя» (сансари). Колесо життя приводиться в рух невіглаством. Воно захмарює істинний розум людей, зумовлюючи моральні та аморальні дії (санкхара). Зорієнтована на традиційні цінності, буденна свідомість будується на їх основі. Вона відокремлює у навколишньому світі найменування та форми (намарупа), які є об’єктами шести органів (салаяатана): очей, вух, носа, язика, тіла й думки і які детермінують контакт (пассе) форм і найменувань. На основі цього контакту з’являються почуття. Почуття викликають бажання (танха). Бажання стають причиною скупості (упадана). Скупість веде до жадоби вічного існування (бхава), а жадоба до життя веде вже до нового відродження (дхати). Старість і смерть є нездоланним результатом народження. Отже, все живе приречене на колообіг в колесі життя доти, поки не звернеться до вчення Будди.
Буддійська література виникла значно пізніше, Перша спроба систематизації буддизму дана в так званій «Трипітака» («Три кошики вчень») - священна книга буддизму.
Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благодійні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі “просвітлення” під деревом мудрості:
Перша істина – "існує страждання" полягає в тому, що життя - це страждання: страждання у народженні і смерті, страждання в хворобах, союз з нелюбом - страждання, страждання - розлука з коханим, весь зміст життя, що виникає з прихильності є страждання.
Під стражданням стародавній арій розумів зовсім не те, що розуміє сучасний європеєць. Для нинішнього європейця страждання - особливий афективний стан, який він усіма силами намагається уникнути. Розуміння життя як страждання він сприймає зовсім в іншому сенсі, ніж буддист. Ототожнення життя із стражданням для європейця означає активнє життєзаперечення, розуміння життя за своєю природою злим або зіпсованим.
Древній арій розумів під стражданням зовсім не які-небудь тимчасові афекти, а розуміння всього, що відкривається в житті. Врешті-решт, людина може й радіти, однак розуміння того, що ця радість скороминуща і неминуче загубиться у безодні минулого - є страждання. Тому і ототожнення життя із стражданням не носило для стародавнього арія того пафосу і експресивного характеру, який воно набуває для європейця.
Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким ні одне явище не виникає без відповідної причини. Однак, виходячи з цього закону, встановити першопричину будь-якого явища або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, який він є. І ця зумовленість соціального порядку не може бути змінена зусиллями людей.
Друга істина - "є причини страждання". Людина, користуючись матеріальними речами і духовними цінностями, розглядає їх як реальні, постійні, тому вона бажає володіти і насолоджуватися ними, відмовляючись від інших. Подібні бажання ведуть до продовження життєвого процесу, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування. Однак ці бажання, згідно буддизму, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму.
Третя істина - "можна припинити страждання". Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, коли людина вимикається з процесу відродження.
Четверта істина стверджує, що існує шлях до припинення стражданнь.
Восьмірічний шлях (правильне судження і правильне рішення, правильна мова, правильне прагнення і правильне життя, правильне увагу і правильне зосередження, правильний шлях у житті). Буддизм докладно витлумачував свої найважливіші положення. Так, правильне життя - це, перш за все чесна праця, не заподіяння зла живому, відмова від п'янких напоїв. Правильна мова повинна бути правдивою, нехитрою, дружньою і точною.
Весь буддійський шлях ділиться на три великі етапи: етап мудрості (праджня), етап моральності, чи дотримання обітниць (шила), і етап зосередження (самадхі), тобто психопрактик. Перший етап включає в себе два кроки, інші - по три, всього вісім кроків.
I. Етап мудрості.
1. Правильне погляд. На цьому етапі людина повинна засвоїти і освоїти Чотири Шляхетні Істини та інші базові положення буддизму, внутрішньо пережити їх і зробити основою мотивацій своїх вчинків і своєї поведінки.
2. Правильна рішучість. Тепер людина має вирішити раз і назавжди стати на шлях, що веде до звільнення, керуючись принципами буддійського вчення.
II. Етап моральності.
3. Правильна мова. Буддист повинен всіляко уникати брехні, наклепів, лжесвідчення, лайки та розповсюдження чуток і пліток, що живлять ворожнечу.
4. Правильна поведінка. Миряни-буддисти беруть мінімальну кількість обітниць, які сприяють нагромадженню благої карми. Вони такі:
а) Ненасильство, неспричинення шкоди живим істотам;
б) Відмова від поганої мови (брехня, наклеп і т. п., див. вище);
в) Не можна присвоювати того, що належить іншому, відмова від крадіжки;
г) Правильне сексуальне життя (у тому числі, і в сенсі перелюбу);
д) Відмова від вживання п'янких напоїв, що роблять свідомість каламутною, а поведінка важко піддається контролю.
У ченців і черниць обітниць набагато більше (кілька сотень). Вони детально описуються в розділі «Віная» буддійської Трипитаки (особливо важливий текст під назвою «Пратимокша»). Присяги ченців орієнтують їх життя вже не на поліпшення карми, а на її повне вичерпання і досягнення нірвани.
5. Правильний спосіб життя. Це те ж правильна поведінка, але взята як би в соціальному вимірі. Буддист (як чернець, так і мирянин) повинен утримуватися від занять будь-якою формою діяльності, несумісної з правильною поведінкою.
III. Етап зосередження.
6. Правильне старання. Даний етап призначений в основному для ченців і полягає у постійних заняттях буддійської йогою. Санскритське слово «йога» утворено від кореня «йудж» - пов'язувати воєдино, запрягати, сполучати. Слово «йога», таким чином, означає концентрацію, зосередження, зв'язування в один пучок всіх сил для досягнення мети. Цим словом у Індії здавна називали різні вельми складні системи психофізичного тренінгу («психопрактик», «психотехніка»), спрямованого на зміни свідомості та переходу з світського, сансаріческого стану в сакральний стан «безсмертя і свободи». Йога у вузькому сенсі слова - одна з ортодоксальних брахманістскіх релігійно-філософських систем, створена мудрецем Патанджалі в IV - V століттях н. е.. Йога в широкому сенсі - будь-яка форма психопрактик, спрямована на досягнення звільнення від сансари (нірвана, мокша, мукті, кайвалья); в цьому сенсі можна говорити про буддійську йогу, джайнску йогу, індуїстську йогу і т. д. Йогою, як правило, займалися відлюдники-аскети і члени різних релігійних чернечих спільнот.
7. Правильне пам'ятання. Цілісний і всеохоплюючий контроль над усіма психоментальними та психофізичними процесами при розвитку безперервної усвідомленості. Головні методи тут - шаматха (заспокоєння свідомості, припинення хвилювання психіки, позбавлення від афектів і психоментальних нестабільностей) і віпашьяна (аналітичне споглядання, що припускає культивування благих, з точки зору буддизму, і відсікання неблагих станів свідомості).
8. Правильне зосередження, або правильний транс. Досягнення власне самадхі, граничної форми споглядання, при якій зникають відмінності між суб'єктом, який споглядає, об'єктом, який споглядає і процесом споглядання. Буддійська традиція описує численні види самадхі, деякі з яких не ведуть до нірвани. Правильна практика самадхи в кінцевому підсумку призводить ченця до звільнення, і він стає архатом (гідним).

2.4. Релігійно-міфологічне підгрунтя культури спілкування в буддизмі.

Хоча "благородний", "серединний" шлях, визначений Буддою, вважався ефективним тільки для членів сангхи, існування буддійської общини й самих ченців, які не створювали ніяких матеріальних благ, цілком залежало від ставлення до них мирян. І сангха поступово, протягом багатьох сторіч, зуміла встановити міцні контакти з населенням. Ченці не дуже цікавилися, яким богам поклоняється населення, які ритуали воно виконує, у яких церемоніях бере участь. Вони пояснювали йому, що боги також перебувають в "колесі життя", також піддані стражданням. Тому Будда, який пізнав істину, стоїть вище богів. Найкращий же вчинок мирянина полягає не в поклонінні Будді або богам, а в щоденному дотриманні п’ятьох моральних правил: не вбивати живих істот, не брехати, не красти, не перелюбствувати, не вживати спиртних напоїв. Сангха пропонує віруючому великий реєстр моральних і матеріальних діянь. Тим, хто мало звертає уваги на духовні цінності, але замислюється над сенсом існування, ченці розповідають про походження життя, про місце людини в цьому світі, про те, як створити краще життя в майбутньому. Своїм власним прикладом ченці намагаються довести, що вони щасливі, хоча в них немає матеріальних цінностей, володіння якими стає метою життя інших людей.
Протягом століть члени буддійської общини створили велику релігійну літературу для народу, в якій розповідається про минулі життя Будди ("джатакі" – мовою палі й "авадани" – на санскриті). Ця література може розглядатися як своєрідне євангеліє для зайнятого домохазяїна, яке покликане збудити його уяву й релігійність і в такий спосіб зробити його лояльним до буддійської общини. Сангха подбала й про видовищний, парадний бік буддизму, хоча й вважає, що участь ченця в різних культових і святкових церемоніях є для нього марною тратою сил і часу. Проте в монастирях організовуються всілякі культові обряди, релігійні церемонії, видовищні вистави, святкові ярмарки. Поступово монастирі ставали центрами соціального життя округи, які не тільки задовольняли духовні запити жителів, але й регулювали економічні, правові, сімейні, общинні й інші стосунки в місцевому суспільстві.
Згідно з палійскою традицією, перший розкол буддійської общини стався на другому буддійському соборі, який відбувся в першій половині IV ст. до н.е. у місті Вайшалі (Індія). Ці суперечки викликали поділ буддистів на стхавірів і махасангхіків.
Відповідно до традиції, в III ст. до н. е. третій цар династії Маур’їв Ашока (268–231 рр. до н.е.) оголосив себе покровителем і захисником буддизму. Настоятелі монастирів, борючись за владу й доходи, обвинувачували один одного в єресі. Для припинення цих розбіжностей і наведення порядку Ашока наказав зібрати третій собор, який відбувся в місті Паталіпутрі в 253 р. до н.е. На цьому соборі були уніфіковані основи вчення тхеравади, а ті, хто відмовився дотримуватися цих доктрин, були вигнані із сангхи як єретики. На цьому ж соборі було вирішено послати місіонерів за межі Індії для пропаганди буддійського вчення. Місіонерська діяльність сангхи за Ашоки поклала початок утвердження буддизму як світової релігії.
Найбільш ортодоксальною школою буддизму вважається тхеравада ("школа старої мудрості"). Її вчення поширене сьогодні на Шрі-Ланці, у Мьянмі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі. Імовірно, на третьому соборі від школи тхеравади відділилася школа сарвастівадинів. Вигнані в числі інших неортодоксальних шкіл із собору, вони переселилися в Кашмір і Гандхару (Північно-Західна Індія), де в епоху кушанів (початок I ст. –30–і роки III ст.) мали авторитет і вплив. Школа сарвастівадинів зіграла основну роль у поширенні буддизму. Послідовники цієї школи жили в багатьох районах Індії, Середньої Азії, у Непалі, Тибеті, Китаї, Японії й Південно-Східній Азії.
Неясний виклад метафізичних основ раннього буддизму породив різні уявлення про природу дхарм, а це привело до поділу адептів цієї релігії на два основних напрямки – Хінаяна ("мала колісниця") і Махаяна ("велика колісниця").
Хінаяна наголошувала на вивченні природи дхарм і досягненні нірвани етичним шляхом. Її послідовники вважають, що цей шлях складний, доступний лише малому колу послідовників, в основному чернецтву (звідси "мала колісниця"). Махаяна розробила теорію божественної субстанції й віри в її творчі здібності. Відповідно до Махаяни, космічне тіло Будди здатне набувати різноманітних земних форм заради порятунку всіх живих істот від страждань і роз’яснень вчення всім, хто перебуває в ланцюгах сансари, у потоці невідання. Це привело до появи численного пантеону будд, бодхісаттв і ряду інших категорій богів, здатних приймати нескінченне число форм і облич. Шлях віри в богів простіший, доступний не тільки ченцям, але й широкому колу послідовників, тобто мирянам (звідси "більша колісниця").
Згідно з традицією, наприкінці I ст. н.е. цар Канішка вирішив скликати четвертий буддійський собор, щоб покласти кінець розбіжностям різних шкіл і напрямків. Хоча учасники собору й пішли на певний компроміс, канонізувавши доктрини сарвастівадинів, на соборі явно переважали нові, махаяністські віяння. Саутрантики вважали, що істинне вчення Будди викладено тільки в сутрах, а абхідхарма, яка створена пізніше, відіграє допоміжну роль. Вони визнавали теорію дхарм, але розглядали їх лише як миттєві прояви елементів у сьогоденні, заперечуючи існування дхарм в минулому й майбутньому.
Уже на початку I тис. н. е. від махаяни відділяється ваджраяна ("алмазна колісниця"), яка незабаром стає третім основним напрямком у буддизмі. Інша назва цього напрямку – тантричний буддизм походить від слова "тантра", який має в санскриті багато значень, у тому числі "таємне знання", "хитромудрощі", "потік", "безперервність". Імовірно, сукупність цих значень може допомогти в з’ясуванні того, що таке таємне езотеричне вчення в поєднанні з ритуальною практикою, яке протягом століть зберігалося його послідовниками в таємниці від непосвячених.
Згідно з тантричною теорією, головна ритуальна дія повинна торкатися трьох сторін живої істоти: тіла, мови й думки. Тіло діє за допомогою жестів, мова – через мантри, думка – через транс. Тантризм поєднав у собі віру в авторитет духовного наставника, практику медитації, запозичену в йогачар’їв, і метафізику мадх’ямиків. Тантризм створив величезний пантеон міфологічних божеств, надприродних сил. У той же час тантрики не заперечують проти метафізичного твердження "Праджняпараміти" – літератури, яка увібрала в себе всі філософські знання раннього буддизму, що єдиною реальністю є порожнеча, а все інше різноманіття – це лише гра нашої хворої уяви.
Махаяністські філософи підкреслюють, що всі поняття відносні, включаючи саму відносність; тому на вищих східцях медитації варто осягати світ чисто інтуїтивно, не вдаючись до слів і понять. Символом серединного шляху стає шуньята ("порожнеча") – істинна суть цього світу. За допомогою даного символу філософи махаяни нібито знімають проблему буття – небуття, суб’єкта – об’єкта, існування – неіснування, а відсутність проблеми і є досягнення мети – нірвани
Але якими б не були великими розбіжності між школами й напрямками буддизму – всі вони є формами однієї й тієї ж релігії, яку проповідував Будда Шак’ямуні:
По-перше, сам Будда говорив про можливість різних способів викладу Дхарми й тим самим заздалегідь узаконив усі форми, які може прийняти його вчення в майбутньому. По-друге, як би далеко не відходив буддизм від свого первісного вигляду, у ньому завжди зберігалося вчення, що приписувалося Будді Шак’ямуні. По-третє, єдність і розмаїття буддизму пояснюються його історичною долею – тими обставинами, які сприяли перетворенню цього релігійного вчення у світову релігію.

Висновки

У філософській думці Стародавньої Індії велику роль грав міфологічний компонент. Як і взагалі в міфології, філософії того часу було властиво наділяти явище навколишнього світу людськими властивостями («антропоморфізм»). Проте в індійській філософії вже досить виразно виявилися два полюси її предмета - світ і людина, їх співвідношення і взаємозв'язок, співіснування.
На нашу думку виникнення буддизму в Індії стало релігійної революцією у свідомості, руйнується авторитет Вед - основи традиційної релігії Індії.
В основі вчення лежить ідея дхарм (частинок, елементів), які виступають нібито тканиною світобудови. Вони проникають у всі явища духовного й матеріального світу. Перебуваючи в постійному русі, дхарми кожну мить то спалахують, то згасають. Тому світ - це безперервний потік, що постійно змінюється й перероджується. Буддійська філософія розрізняє два рівні: сансару (проявлене буття) і нірвану (непроявлене буття).
Буддизм заперечує існування душі (атмана) поза межами п’яти елементів (свідомості, уявлення, відчуття, карми, тіла), які складають людську сутність. У цій схемі немає місця якомусь незмінному, вічному початку, бо причина тут передує наслідку.
Чотири шляхетні істини. Перша істина про страждання. Друга істина, каже про причину страждання. Третя шляхетна істина, полягає в звільненні від страждань. Шлях, який дозволяє припинити ці страждання, з'явився змістом четвертої шляхетної істини.
Окрім теми страждань, в буддизмі були порушені й інші важливі світоглядні питання. Так, підкреслювалася думка про те, що у всесвіті все причинно взаємопов'язано і ніщо не відбувається випадково. Висловлювалася також ідея мінливості всього сущого: вічнє насправді зникає, високє знижується, де є зустріч - там буде і розлука, народжене з часом помре. Душа людини - це суцільний потік свідомості, постійне становлення, а сам індивід чимось нагадує рухому колісницю.
Згодом буддизм перетворився в одну зі світових релігій, особливо впливових у країнах Сходу. Звернене до теми світобудови й існування людини в ньому, дана етико-філософська течія не втрачає свого значення і в наш час.
Ми вважаемо що, питання про практичні шляхи етичного вдосконалення розроблені в буддизмі дуже докладно. Це вчення про вісім «чеснот», які досягаються тими, хто проходить такий шлях. Чесноти полягають у правильній поведінці, в правильному баченні, правильний спосіб життя, правильно говорити, правильному напрямку думки, правильному зусиллі, правильному уваги, правильному зосередженні.
Успіх буддизму був обумовлений тим, що він був «релігією порятунку», вселяв у душі віруючих надію на те, що повсюдно поширене страждання може бути подалано і усунуто. Як усі релігії, буддизм зовсім не прагнув до усунення причин страждань у реального суспільного життя. Він був не вченням боротьби, а релігією покірності. У своєму подальшому розвитку буддизм розділився на ряд шкіл.
Виходячі із вище зазначеного Буддизм - єдина в світі релігія, яка не вимагала від людини, що звертається до неї, визнання будь-якого положення, не пов'язаного з досвідом природної людини. Вона не вимагала ні віри в божество, ні в ідеальні сутності, ні в матеріальний світ, ні в що інше, що для природної людини східної культури не здавалося б самоочевидним.
Відомий французький філософ Декарт заснував свою філософію на становищі:« Я мислю, отже, існую ». Будда ступив далі, він виходив із значно більш універсального принципу, заснованого на досвіді, властивому всім істотам: факт страждання. Не всі живі істоти - істоти мислячі, і не всі мислячі істоти досягають рівня, на якому ця здатність осягає свою власну природу і значення; але всі істоти страждають, бо всі вони схильні до старості, хвороб і смерті. Цей досвід утворює сполучну ланку між істотами, які в іншому випадку мали б мало спільного між собою, це - міст, який пов'язує людину зі світом тварин, це-основа загального братства.
Основи буддистського віровчення викладенні в літературній святині буддизму, якою є Трипітака («Три кошики закону»), складена учнями Будди. Буддійський канон складається з трьох частин.
Контакти буддійської общини й населення сприяли пристосуванню буддійського вчення до місцевих традицій і примітивних вірувань народів різних країн; у самій буддійській общині постійно виникали розбіжності з питань тлумачення методів досягнення "просвітління" і з приводу дисциплінарного статуту. Ці зовнішні й внутрішні процеси розділили буддійську общину на численні школи, секти й напрямки.
Прихильники східних культів на Заході мало цікавляться сутністю релігійної теорії. Вони віддають перевагу практиці медитації, розглядаючи її як розумову акцію, спрямовану на приведення психіки у стан споглядальної зосередженості, вільної від негативних переживань. Створюються центри «трансцендентної медитації», метою яких є досягнення «духовного оновлення» людей, прилучення їх до так званої космічної енергії, блокування негативних емоцій та інтелектуальних стереотипів.
Захоплення необуддизмом наших сучасників у далекому та ближньому зарубіжжі, а частково й в Україні, набуло переважно утилітарного характеру. Буддійське вчення про любов до всього живого й сувору підпорядкованість людського існування велінням розуму, про знання, які повинні служити благочестивому життю та необхідні, аби позбутися страждань, відіграє у соціальне-психологічному розумінні роль заспокійливого засобу для віруючого, бодай тимчасового відсторонення його від кривд і прикрощів недосконалого людського суспільства. Тут, власне, йдеться про компенсаційну функцію релігії.
Підводячи підсумок, слід сказати, якими б не були великими розбіжності між школами й напрямками буддизму – всі вони є формами однієї й тієї ж релігії, яку проповідував Будда Шак’ямуні.

Література.

1.        Асмус В.Ф. Антична філософія. - М.: Вищ. школа, 2006.
2.        Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. - М.: Юрайт, 1998.- 669с.
3.        Дубровская О.М. Стародавні Релігії Міра.-М.: 2003.-448 с.
4.        Закович Н. М. Релігієзнавство. – Київ, 2000.
5.        Зотов А.Ф. Сучасна західна філософія. - М.: Вищ. шк., 2006.
6.        Історія світової культури./За ред. Левчук Л.Т.та ін. –К.: Либідь, 1994.-320 с.
7.        Кемеров В.Є. Введення в соціальну філософію. - М.: Акад. проект, 2007.
8.        Кеоун Дамьен, Буддизм / Пер. з англійської. Н. Л.Некрасова.-2001.-176 с.
9.        Лисенко В.Г. Досвід введення в буддизм: Рання буддійська філософія.-1994.-159с
10.        Корнев В.И. Буддизм - религия Востока. - М.,1990;
11.        Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2 т. - М.,1992. - Т.1; Т.2.
12.        Основи релігієзнавства / Ю. Ф. Ворунков, К.І. Никонов і ін: 5-е ізданіе.-М. :2006-568с.
13.        Основні проблеми філософії / За ред. В.І. Кириліна. - М.: МАУП. 2005.
14.        Основи сучасної філософії / За ред. М.М. Росенко. - М.: Лань, 2005.
15.        Радхакришнан С. Индийская филисофия. В 2 т. Пер. С англ.-СПб., 1993.
16.        Ранний буддизм //Антология мировой философии. - М., 1969. - Т.1 - Ч.2.
17.        Рузавін Г.І.  Основи філософії історії. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004.
18.        Рыжов К. В., Рыжова Е. В. Сто великих пророков и вероучителей. – Москва, 2004.
19.        Тіпітака. Джаммапада // Читанка з історії філософії. – К., 1992.
20.        Философские вопросы буддизма. - Новосибирск, 1984.
21.        Цанишев О.М. Філософія Стародавнього Світу. - М.: Вищ. шк., 2005.

#3 17.05.2012 22:58:00

ARP
Участник

Re: Буддизм

Добрий вечір! Тетяно, чим саме для Вас цікавий Буддизм та на скільки близька для Вас ця релігія?

#4 18.05.2012 22:38:40

Re: Буддизм

Зацікавила ця тема тим, що Буддизм це перша за часом виникнення світова релігія, причому в наші часи це релігія самих різних народів з абсолютно різними культурними і релігійними традиціями.
Подобається ідея рівності всіх людей незалежно від походження; невтручання у зовнішній світ, який ми не створювали.
Я згодна з тим, що Будда говорив про дві "крайності" у поведінці людей, які заважають встати їм на шлях духовного порятунку. Одна крайність допускає життя, занурене в бажання, пов’язане з мирськими насолодами. Інша крайність допускає життя в самокатуванні. Уникаючи цих двох крайностей, Будда під час Просвітління осягнув серединний шлях.

#5 19.05.2012 11:26:13

Мойсеенко
Участник

Re: Буддизм

Привіт, Таня!

Останнім часом, багато відомих людей у світі, почали віросповідувати буддизм і приймають це, як модну тенденцію. Що можеш сказати з цього приводу?

#6 19.05.2012 21:06:35

Re: Буддизм

Я вважаю, що для частини людей, це модна тенденція. Тому що мало цікавляться сутністю релігійної теорії, а віддають перевагу практиці медитації, розглядаючи її як розумову акцію, спрямовану на приведення психіки у стан споглядальної зосередженості, вільної від негативних переживань.

#7 19.05.2012 21:11:32

Мойсеенко
Участник

Re: Буддизм

Виходить, інші релігії не можуть надати подібних інструментів для упорядкування психічного стану людини?

#8 22.05.2012 20:39:58

Marysija
Участник

Re: Буддизм

Таня, как Вы считаете - может современным менеджерам стоит поучиться  у буддистов?

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 1047
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12631
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 11
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме