Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияДайджестыФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 16.04.2013 11:33:09

Штырхун
Участник

Самопізнання як умова пізнання Бога

Міністерство освіти і науки України
Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін


АВРЕЛІЙ АВГУСТИН:
САМОПІЗНАННЯ ЯК УМОВА ПІЗНАННЯ БОГА

Реферат здобувача кафедри Фінансів
Штирхун Христини Ігорівни

Науковий керівник:
доцент, кандидат економічних наук кафедри Фінансів
Панченко Олена Іванівна

Тема дисертації: Організаційно-економічне забезпечення ефективності морського страхування

Чернігів – 2013
ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………..…3
РОЗДІЛ 1. ВІД РОЗБЕЩЕНОГО ГРІШНИКА ДО ПРАВОСЛАВНОГО ХРИСТИЯНИНА……………………………………………………………….…5
РОЗДІЛ 2. БОГ…………………………………………………………………….6
РОЗДІЛ 3. ЧАС....………………………………………………………………. 11
РОЗДІЛ 4. ДУША………………………………...…………………….………..13
РОЗДІЛ 5. ЗЛО……………...…………………….…………………….………..18
РОЗДІЛ 6. ІСТИНА………...…………………….…………………….………..22
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..….27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..………….29


ВСТУП



Актуальність теми. Ми живемо у світі розпутства та розбрату, де земні насолоди та розваги ставляться вище духовності та віри в Бога. «Нинішня сексуальна рево¬люція з усіма її наслідками не є чи¬мось новим для світу: тим цінніший до¬свід людини, котра, маючи все, про що може мріяти сучасний Казанова, почала шукати інші радощі. Причину Аврелій Августин окреслює дуже чітко: чуттєві насолоди лише виснажують, якщо «бра¬кує внутрішньої поживи» [10].                                       

Тому дана тема є актуальною для сучасного суспільства, адже існує безліч ситуацій у житті кожної людини (не дивлячись на те віруюча вона чи ні) з яких, на її погляд, не можна знайти вихід. І тоді вона залишається насамоті зі своїми проблемами, і, нарешті, із самою собою.                                        

У таких випадках людина починає задумуватися над своєю поведінкою, пізнавати себе і, нарешті, іде у церкву, та вступає у діалог з Господом, звертаючись до нього з молитвою, а Він, у свою чергу, відкриває істину та наставляє грішника на вірний шлях. У такі часи людина розуміє, що її доля повністю у руці Господа, перероджуючись, вона починає вірити у чисте, високе, недосяжне, але таке рідне та близьке.   

Творчістю Аврелія Августина та його теоріями щодо пізнання Бога цікавилися та продовжують цікавитися багато як зарубіжних, так і вітчизняних науковців, серед них Theiler W., Troeltsch E., Henry P., Nygren G., Maxsein A., Stelzenberger J., Courcelle P., O'Meara J.J., Markus R., Бичков В. В., Майоров Г. Г., Столяров А. А., Трубецький К., Нестерова О. Е., Тащиан А.А., Сергеєнко М. Е., Єрмакова М.Е. та багато інших.

Метою написання даної роботи є теоретичний аналіз філософських текстів Аврелія Августина (спроба зрозуміти істину та доказовість якої хотів передати автор), формування та відстоювання особистісної думки щодо них [13, 4 c.].
Завдання.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання аналізу, а саме:                                       
- знайти основні філософські поняття, які використовує автор у своїх творах;       
- які судження він вибудовує на базі цих понять;
- які умовиводи він робить на основі суджень;                           
- як автор доводить істинність своїх суджень та умовиводів;
- на основі проаналізованого матеріалу викласти свою точку зору щодо висвітлених питань.                                       

У відповідності до цього, об’єктом даного аналізу є філософські твори Аврелія Августина.                               

Предмет аналізу – пізнання Бога через пізнання самого себе шляхом пошуку у собі чогось, «що я про себе не знаю».                               

Методологічна основа аналізу. В основі нашого аналізу буде використовуватися теоретичний науковий метод, який включає у себе:                                       
- аналіз і синтез, метод класифікацій – дадуть можливість виділити найвагоміші ознаки, властивості та взаємозв’язки між окремими елементами (поняттями) філософських текстів;                                    
- індукцію та дедукцію, тобто отримання знань шляхом переходу від загального до одиничного та навпаки;
- ідеалізацію та абстрагування – це конструювання подумки об'єктів, які не існують у дійсності або практично нездійсненні та відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення кількох рис, які цікавлять дослідника;
- метод порівняння – проведення паралелі між поглядами автора на суть проблеми та іншими авторами, використовуючи як першоджерела у якості біблійних текстів та робіт інших авторів, так і критичну літературу, що дозволить провести паралель із сучасністю, виходячи з актуальності теми тощо.

РОЗДІЛ 1. ВІД РОЗБЕЩЕНОГО ГРІШНИКА ДО ПРАВОСЛАВНОГО ХРИСТИЯНИНА



Аврелій Августин (Блажений) (354 – 430 рр.) - християнський теолог та філософ, неперевершені погляди якого навіки закріпились у світі філософії та релігії. Представник латинської патристики та родоначальник «августинізму».                       

Його твори присвячені християнській догматиці, екзегетиці, філософії, полеміці з маніхеями і єретиками, етиці, естетиці. Найвідоміші його книги - автобіографічна «Сповідь» та теологічний і філософський твір - «Про Град Божий» [3].               

Народжений у сім`ї християнки та язичника, він не знав, який шлях обрати, тому став уподоблюватися тодішньому розбещеному суспільству: вів розпутний образ життя та думав тільки про задоволення своїх тілесних бажань.

Спокійно вивчаючи риторику, йому на очі попалася книга Цицерона «Гортензій», після прочитання якої у нього виник потяг до вивчення чогось вищого. Після того він примкнув до секти манахейців - вчення перса Мана про боротьбу добра й зла, урівнюючи людину з усім сущим навколо неї, та був вірним їй близько девяти років.

Прочитавши деякі трактати Плотіна, він познайомився з неоплатонізмом, що привернуло його увагу. Після того, як він поїхав у Мілан для того, щоб виступити там в якості учителя краснововлення, Аврелій познайомився з місцевим єпископом Амвросієм, який дав йому великий поштовх для того, щоб звернути увагу на християнство, адже його мати завжди хотіла, щоб він його прийняв. Читання Послань Апостола Павла, які випадково попалися йому на очі, призвело радикальну зміну у світогляді та способу життя Аврелія Августина. Після того, як він на власному прикладі відчув силу молитви, зцілившись від нестерпного зубного болю, він повірив у Господа та через деякий час охрестився.

РОЗДІЛ 2. БОГ



Бог – надприродна, всемогутня та безкінечна сущність, що створила світ із нічого та керує ним.
Ось як Аврелій визначає Бога у своїх текстах:
Бог – Життя душі моєї, моя Свята Радість [7, 55, 73, 93 с.].
Бог – досконалий і благий Творець і Правитель всесвіту [7, 73 с.].
Бог – вище благо і справжнє благо моє [7, 81 с.]. 
Бог – Істина, у якій «немає зміни, і ні тіні зміни»  [4, Иак. 1:17; 7, 92 с.]. 
Бог – джерело справедливості, що «відплачує кожному по справах його і серце зламаного та упокореного не зневажає» [4, Мф. 16:27, Рим. 2:6, Пс. 50:19; 7, 105 c.]. 
Бог – Добро [7, 169 с.].
Проте Бог, за Аврелієм, – вище всіляких визначень.

Аврелій намагається зрозуміти що таке Бог. Він питає землю, море, вітер, сонце, луну та зірки, на що вони відповідають: «Ми не Бог твій, шукай над нами. Творець наш, ось Хто Він». Бог - не тілесний образ, не душевний стан і не сама душа, він не має меж. Він – вище. Він – Господь душі людської. Бог виступає першопричиною усього існуючого. Представники Мілетської школи також намагалися знайти початок речей: Фалес знаходив його у воді, Анаксимандр – безкінечне, Анаксимен – повітря.

Головним висловлюванням Аврелія було наступне: «Бог вище всіляких визначень». Він недосяжний. Все змінюється, лише Бог незмінний, він не підвладний часу, так як сам його створив. Бог усюди та немає місця, де б його не було. 

Опираючись на Євангеліє, Аврелій вірив, що Бог створив світ із нічого
через Слово: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» [4, Іоанн 1:1].

Слово існувало поза часом, так як він ще не був на той момент створений. Це є підтвердженням того, що Слово тісно пов’язане з Іпостассю Отця, та говорить про Божественну природу слова.

Спираючись на «Символ Віри» - короткий і точний виклад основ християнського віровчення, Аврелій вірить у Триєдність Бога - Святу Трійцю  у одному обличчі Господа. Єдність складається з Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого. Син – Ісус Христос, що є Єдиносущним Отцю, тобто має однакову природу з ним. Христос був посланий на землю Отцем заради спасіння людей - «зійшов із небес», втілився від Духа Святого і Марії Діви, та набув людський образ. Третя Іпостась – це Дух Святий – йому необхідно покланятися та прославляти нарівні з Богом-Отцем та Богом-Сином, адже Ісус був народжений завдяки йому.

Аврелій проводить паралель між Святою Трійцею та людьми, говорячи, що люди наділені трьома властивостями, подібними до Трійці, проте не тими ж самими, а саме: бути, знати, хотіти: «Я є, я знаю, та я хочу; я є знаючий та хотящий; я знаю, що я є і що я хочу, і я хочу бути та знати». Ці три властивості у своїй сукупності становлять людське життя. Тим самим, він хоче показати, що людина створена на «образом Божим».

Ця подібність проявляється у тому, що людина:
- була створена задля спілкування з Богом, проте він попіклувався про те, щоб людина не була одинокою, у цьому простежується  триєдність Бога та його любов;
- була наділена безсмертною душею, що відрізняє її від усіх живих тварей;
- була створена чистою та непорочною, що відображає Божу святість;
- може розмірковувати та має волю, що є відображенням Божого інтелекту та свободи.

У своїх роздумах він приходить до висновку, що Господь живе у його пам’яті, «тому що я пам’ятаю Тебе з того дня, як пізнав Тебе, і в ній знаходжу Тебе, Тебе згадуючи» [7, 260 с.]. Бога необхідно шукати у самій глибині свого серця, і навіть у серці самого заядлого грішника живе Господь.

Взаємозв’язок більшості людей та Бога, який, до речі, відображається і у сучасному житті, Аврелій показує так: «Подивися, як старанно дотримуються людські сини правил, що стосуються букв і складів, отримані ними від колишніх майстрів мовлення, і як нехтують вони від Тебе отриманими непорушними правилами вічного спасіння» [7, 71 с.]. Люди підкорюються своїм царям, президентам, та невиконання наказів карається законом. Так і Бог наставляє людей на шлях праведний, якщо ми відхиляємося від нього, Бог гнівається та посилає нам випробування аби ми стали більш смиренними та звернули зі шляху неправди на шлях Істини. Тому, тим паче, необхідно підкорюватися волі Бога, адже він є нашим Творцем, вважає Аврелій.

Бог знає, що потребує кожна людина, навіть перед тим, як вона попросить у нього. Усвідомлюючи свою погану поведінку, помисли, людина повертає Бога обличчям до себе: «І ти очищаєш нас від злих навичок; терплячи до гріхів сповідатися, чуєш крики окутих і визволяєш від ланцюгів тих, хто сповідується, які вони самі надягли на себе» [7, 98 с.].

Таким чином, звернення людини до свого внутрішнього світу дозволяє витіснити думки, які приходять із зовнішнього світу та знайти у собі знання про Бога, знайти у собі «щось, чого я про себе не знаю» [7, 240 с.].

Аврелій, як уже зазначалося раніше, вірив у Бога як Святу Трійцю, кожна іпостась якої знаходиться нарівні з іншими. Напроти, обличчя Маніхейської Трійці не є рівними між собою. Так, Отець мешкає у первозданній вищій обителі світла, Син - у другій, зримою нами, його природа подвійна: вони вірили, що його сила знаходилася на Сонці, а мудрість – на Луні. На третьому місці по важливості знаходиться Дух Святий, що перебуває усюди у повітрі. Від його сили був зачат Ісус Христос.

Аврелій критикує погляди маніхейців: «Імена Господа Ісуса Христа та Духа Святого не сходили у них з язика, залишаючись тільки словесним дзвоном і шумом» [7, 236 c.]. Істину вони не шукають, але якщо знаходять, то пізнавши Бога, не прославляють Його як Бога, і не дякують йому, проте називають себе «мудрими». Вони спотворюють істинного Бога: намагаються йому приписати своє, переносять свою брехню на Бога: нетлінного Бога вважали схожим на тлінну людину та птиць, четвероногих та поклонялися та служили тварі замість Бога.

Як зазначав Аврелій Августин, тексти, написані платоніками, співпадають з текстами Біблії. Проте, деякі моменти в них були упущені. Наприклад, там написано, що «Слово «Бог», народилось «не від плоті, не від крові, не від хотіння мужа, не від хотіння плоті», проте він не знаходить там, що «Слово стало плоттю та перебувало з нами». Інший приклад – там говориться про те, що Син, володіючи властивостями Отця, не вважав Себе самозванцем, вважаючи себе рівним Богу; адже, по природі Своїй він і є Бог. Але, те що «Він принизив Себе, прийнявши образ раба, уподібнившись людям і ставши по виду як людина; упокорив Себе, бувши слухняним аж до смерті і смерті хресної, - тому Бог і возвеличив Його, та дав Йому Ім'я понад усяке ім'я» – там не згадується.   

Аврелій говорив, що хоча платоніки знають Бога, проте вони не прославляють його, як Бога та дякують йому, хоча вони також називали себе «мудрими», у чому і проявляється, на думку Аврелія, їхня дурість. Вони приписували «Божу нетлінну славу» ідолам та різноманітним зображенням [7, 179 c.].

Аврелій говорить, що у світі є безліч речей, які існують у природі, і їхнє існування не можна доказати знаннями та дослідами. Проте, ми віримо, що вони все-таки існують. І нам не приходить у голову заперечувати їх існування. Наприклад, ми не були очевидцями багатьох історичних подій, ми віримо своїм друзям, знайомим, лікарям коли вони розповідають про якісь випадки. Ми приймаємо все це на віру – без цієї довіри ми не змогли б діяти та жити. Тому і в існування Бога необхідно просто вірити. «Зрозумій, аби повірити та повір, аби зрозуміти», - кредо Аврелія.

Яскравим підтвердженням існування Бога у Аврелія виступає приклад з його власного життєвого досвіду: одного разу, коли Аврелія до нестями мучив зубний біль, що він аж не міг говорити, він зробив напис на дошці з проханням усіх, хто знаходився поруч з ним, помолитися за нього, попрохати у Бога спасіння. Після того, як усі помолилися навколішки, - біль миттєво зник.

Не маючи ясного розуму, ми потребуємо авторитет існування Бога. Таким авторитетом виступає Біблія - Священне Писання, за допомогою якого людина може спілкуватися з Богом.



Последнее редактирование Штырхун (20.05.2013 17:20:41)


What doesn't kill you makes you stronger

#2 16.04.2013 12:14:11

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

РОЗДІЛ 3. ЧАС



Час – це міра руху та зміни, що має протяжність, за допомогою якої можна виміряти тривалість зміни теперішнього на минуле та теперішнього на майбутнє.

«Що робив Бог до того, як створив небо та землю?», - часто цікавляться люди. Аврелій Августин, шукаючи відповідь на це питання, припускає, що Бог нічого не робив, так як робити для Бога - означає «творити». А створив він спочатку небо та землю. Але конструкція «до того, як» означає певний проміжок часу, який не міг проходити, поки не був створений Богом. Автор приходить до висновку, що так як не було часу як такого, то про нього зовсім не можна говорити, та стверджувати, що Бог знаходився у бездіяльності, бо не було і «тоді» та «до того, як».

Але «Що ж таке час?», - питає Аврелій. Він чув від однієї вченої людини, ім’я якої не називає (скоріш за все це був один  із маніхеїв), що час – це рух сонця, місяця та зірок, проте він з цим не згоден. «Чому тоді не вважати часом рух усіх тіл?», - питає він [7, 300 c.]. Тіло часто рухається по-різному, а іноді зупиняється, проте, ми можемо виміряти часом не тільки рух, але і зупинку тіла і, сказати, наприклад, що тіло стояло вдвічі чи втричі більше, ніж рухалось [7, 302 c.]. Тому, час не є рухом тіла. «Коли тіло починає рухатися, то я часом вимірюю, як довго, від початку руху і до припинення його, воно знаходилося у русі» [7, 301 c.].

Час має протяжність, яка характеризує тривалість усього руху і зміни. Наприклад, тривалість зміни теперішнього на минуле (дитинство) та теперішнього на майбутнє (очікування) також може бути виміряна часом.

Аврелій стверджує, що не існує трьох часів, як прийнято вважати у суспільстві: минулого, теперішнього і майбутнього. Натомість, він розрізняє: сьогодення минулого, сьогодення теперішнього і сьогодення майбутнього.

У нашій душі існують три форми часу. Ані минуле, ані майбутнє не мають реального існування - дійсне існування притаманне тільки теперішньому. Як доказ вищенаведеному, Аврелій згадує своє дитинство, що залишилося у далекому минулому, проте він представляє його зараз, тобто у момент спогадів, дістаючи образи зі своєї пам’яті. Так, люди часто продумують свою поведінку, планують своє життя у майбутньому, але усі ці роздуми можуть проходити тільки у момент самих роздумів, тобто у сьогоденні. Сюди також можна віднести передчуття майбутнього, «що представляється душі», на основі інтуїції та побаченого сьогодні: «Я бачу зорю і вже заздалегідь оголошую, що зійде сонце. Те, що я бачу, - це справжнє; те, про що я оголошую, - це майбутнє; у майбутньому не сонце - воно вже є, - а схід його, котрого ще немає. Якби я не уявляв собі у душі цей схід, як уявляю зараз, коли про нього кажу, я не зміг би його передбачити» [4, Пс. 118:176]. При цьому, як всі люди пам'ятають минуле, так деякі здатні «пам'ятати» майбутнє, чим і пояснюється здатність ясновидіння.

Таким чином, минуле - це спогад, що знаходиться у пам’яті, сьогодення - споглядання, майбутнє - очікування або надія (рисунок 3.1).

                                      ДУША
             ________________________________________________________
            |                                                        |
            |        _________________________________________       |
            |       |       Сьогодення минулого – пам'ять     |      |
            |       |   Сьогодення теперішнього – споглядання |      |
            |       |    Сьогодення майбутнього – очікування  |      |
            |       |_________________________________________|      |
            |                         ЧАС                            |
            |________________________________________________________|

                Рисунок 3.1 – Структура часу та її взаємозв`язок із душею


Тому, раз час існує тільки тому, що про нього пам'ятають, значить для існування часу необхідні речі, а до створення світу, коли нічого не було, не було й часу [6, 6 с.]. Отже, початок створення світу – це початок часу.

                                     

РОЗДІЛ 4. ДУША



Душа - внутрішній світ людини, нематеріальна субстанція, безсмертна і незалежна від тіла, призначення якої - управляти тілом, має самостійне, незалежне від тіла існування в «потойбічному» світі.

Як уже зазначалося вище, наша душа синтезує у собі 3 «вмістилища»: пам’ять, споглядання та очікування.

Проте, пам'ять зберігає душевні стани людини не в тому вигляді, в якому їх колись переживала душа, а в іншому, зовсім різному і відповідному силі пам'яті. Наприклад, коли ми, радіючи, згадуємо свою минулу печаль, у нашій душі живе радість, а в пам'яті печаль. Або ж навпаки: колишню печаль згадуємо радісно, а радість - із сумом. Такий стан речей Аврелій пояснює тим, що «пам'ять - це як би шлунок душі, а радість і печаль - це їжа, солодка й гірка: ввірені пам'яті, вони як би переправлені в шлунок, де можуть лежати, але зберегти смак не можуть» [7, 249 c.]. Таким чином, почуття, що супроводжують спогади, на думку мислителя, проходять «обробку» - теперішню оцінку колись пережитого почуття.

Аврелій вважає, що пам'ять вміщує у себе чотири почуття, що «хвилюють душу»: це пристрасть, радість, страх і печаль. Даний перелік він запозичує у стоїків, він є у Цицерона.                           

Душа-Бог. Призначення душі – сприймати та інтерпретувати «слова Божі», служити засобом зв'язку між людиною і Богом. За допомогою божественного осяяння людині стають відомі думки Бога. Бог відкривається в душі, так як вона ближче всього до Бога. Щоб відкрити Бога в душі, людині слід відмовитися від переконання, що його розум всесильний, а також подолати скептичне переконання, що Бога не існує. Існування істин віри і одкровення доводить обмеженість розуму [12].

«Тісний будинок моєї душі, щоб Тобі увійти туди: розшир його» [7, 55 c.]. За Аврелієм, Бог – це і є душа, проте, чим далі людина від Бога – тим менша у неї душа, так як вона заповнена багатьма земними гріхами та не має вільного місця для світла та добра. У такому разі, коли людина знаходиться на шляху до пізнання Бога, Бог виступає спасінням цієї душі. «Бог все бачить», - говорять мудрі люди. Бог посилає нам різні випробування (хвороби, негаразди) за неправильну поведінку, щоб ми задумалися над нашим життям, над нашими діями, словами та думками. Тому, через наші скорботи та сльози наша душа очищується, вивільняється від багатьох гріхів та у ній поселяється Господь, і таким чином людина відчуває легкість та радість, не даремно люди часто кажуть: «аж тягар з душі впав».

Душа-Істина. Людська душа, за Аврелієм, сліпа, млява, мерзенна і непотрібна, вона хоче сховатися, але не хоче, щоб від неї щось ховалося, відплачується ж їй навпаки: вона від істини сховатися не може, істина ж від неї ховається [7, 259 c.]. Тут легко спостерігається дуалізм Аврелія. З одного боку, для того, щоб пізнати істину необхідно просто вірити, а з іншого, - знати та обдумувати. Далі взаємозв’язок істини та душі буде розглядатися більш детально.

Душа-Радість. Бог створює людину з доброю душею, проте, він дає людині право вибора. Аврелій приймає думку маніхейців, що добро у людській душі від самої субстанції Бога. Людина сама у взмозі вирішувати, що вибирати – добро чи зло.

На противагу Епікуру, який вважав, що «життя після смерті не існує, а смерть – це розпад тіла на атоми», Аврелій твердо впевнений, що душа продовжує жити і після смерті і їй дається по її заслугах.

Аврелій питає у себе: «Якби ми були безсмертні, якби жили, постійно тілесно насолоджуючись і не було страху цю насолоду втратити, то чому б і не бути нам щасливими і чого ще шукати?» [7, 164 c.]. У цей же момент, він ловить себе думці, що він думає тільки про тілесні насолоди, а не про душевні. До душевного спокою можливо прийти, єднаючись з Богом, побачивши істину внутріннім зором, а він його шукав зовнішнім. Для цього і існує смерть, бо потойбічний світ, світ після смерті, для праведників буде раєм, і тільки там можна буде отримати справжню душевну гармонію, блаженство, яку на цьому світі повноцінно отримати нікому не дано.

«Немає лиха без добра», - чуємо ми скрізь. Аврелій своїми прикладами чітко підтверджує цей вислів, що пройшов через віки. Тут ми бачимо чіткий ваємозвязок душі, радості, зла та добра. Душа більше радіє поверненню знайдених улюблених речей, ніж їх постійному володінню; близька людина хвора, її пульс пророчить біду; всі, бажають їй одужання, хворіють душею; вона одужує, але ще не може ходити так, як раніше, - і така радість у всіх, якої і не було, коли вона розгулювала, здорова та сильна! Людина не буде насолоджуватися їжею і питвом, якщо не перестраждає від голоду і спраги (195). І таких прикладів безліч. Життя було б одноманітне та нецікаве, якби у світі не балансувало добро та зло, і як наслідок, не було б радості та щастя.

Душа-Тіло. Людина - це душа, яку вдихнув у неї Бог. Душа живить тіло, а душу – Бог. Тіло зневажене і гріховне [6, 5 c.]. Душа пізнає Бога, а тіло перешкоджає пізнанню: «Я ще не в силах пригорнутися до Того, до Кого мені треба пригорнутися, тому що «це тлінне тіло обтяжує душу і земне житло пригнічує багато турботливий розум» [4, Прем. 9:15]. Душа покликана придушувати почуттєві насолоди, яких жадає тіло. Таке розуміння існувало і в грецькій філософії, але в Августина було вперше сказано, що душа близька Богу і безсмертна. Душа вище тіла, так як здатна відрізняти хороше від поганого, істину від брехні [12].

Душа-Воля. Між добром та злом тонка грань. Цією гранню, на думку мислителя, є людська воля (бажання). Бог – Добро. Бажання – Зло. Відхилення від волі Бога – Зло. Зла воля породжує похіть, згодом вона переростає у звичку, якщо з нею не боротися, вона стає необхідністю. Сила звички тягне і утримує душу навіть проти її волі, але заслужено бо в цю звичку людина зісковзнула добровільно. Якщо людина обирає злу волю, то вона стає рабом самої себе та розриває собі душу, у іншому випадку – вона знаходить істину та спасіння (рисунок 4.1).

                                 
                 Істина ← Добро ← ВОЛЯ → Зло → Похіть → Звичка → Необхідність       
                                         
                                                       
                        Рисунок 4.1 – Схема вільного вибору людини


Душа-Розум. «Зрозумій, аби повірити та повір, аби зрозуміти», - кредо Аврелія, у якому простежується тісний взаємозв’язок душі та розума. Аврелій їх навіть ототожнює. Звідси і вислів Аврелія «розумна душа». Розум – це місце, де «відбувається процес збирання, тобто зведення разом, а це і називається обмірковуванням» [7, 247].

Аврелій жорстко критикує платоніків через те, що вони вважали, що у людині є дві душі двох природ: добра та зла. Вони ототожнювали природу душі людської з Богом. За Аврелієм, якщо людська душа знаходиться на роздоріжжі та не знає який шлях обрати, то це не свідчить про природу якоїсь іншої душі, це свідчить про те, що його власна душа покарана. Цю кару не людина створює сама, а гріх, що знаходиться усередині її душі та розриває її. «Якщо ворогуючих між собою природ стільки ж, скільки противляться одна інший воль, то їх буде не дві, а безліч», - стверджує Аврелій [7, 205 c.].                

Проводячи паралель з думками інших мислителів, думка Аврелея щодо визначення душі відрізняється від інших, так душа, на думку Платона – це вічна ідея, Декарт та Спенсер вважали, що душа існує наряду із тілом та не привілеює над ним. Тертулліан, взагалі вважав душу матеріальною субстанцією. Для Канта душа – це предмет внутрішнього почуття в його зв'язку із тілом, але ні в якій мірі не субстанція [14]. Усі думки мають право на існування, адже скільки людей, стільки й думок, і кожна з них має свій сенс. Проте, особисто ми згодні з Аврелієм Августином.

У текстах маніхейців йдеться про сходження душі після смерті: «Як тільки душа покинула тіло, вона бачить свого спасителя і рятівника; вона піднімається, разом з образом її пана і трьома ангелами, які знаходяться при ньому, постає перед Суддею Істини і домагається перемоги» [5, 98 с.].

Під «нагородою за перемогу» маніхейці мали на увазі, що порятунок душі від влади тіла розглядається як перемога Нової Людини над Старою. Цю боротьбу зі Старою Людиною можна розуміти або як змагання, або як процес, В останньому випадку рішення залежить від судді. Померла душа оголошується «виправданою» перед трибуналом [5, 98].

Дана трактовка співпадає з Біблійним писанням про проходження митарств душі після смерті, у що й вірив Августин.  Три Ангели – це Свята Трійця: Бог-Отець, Бог-Син та Дух Святий.

                                      РОЗДІЛ 5. ЗЛО

Зло -  відхилення людської волі від волі Бога, що є злочином та гріхом [7, 183 c.] та карається Богом у вигляді спокутування (негаразди, хвороби); зменшення (нестача) добра, що призводить до його повного зникнення.

Питання добра та зла напротязі усіх епох привертало до себе увагу багатьох філософів. Аврелій Августин – не виняток, адже у кожної людини є добра та погана сторона, причому остання у кінці кінців коли-небудь нагадає про своє існування. Адже, помітивши зло у собі, яке ми носимо із собою із року у рік,  ми можемо пізнати свою сутність.   

Між добром та злом існує дуже тонка грань, вони тісно між собою переплітаються та не можуть існувати одне без одного. Так, людину карають за злочин (зло) з метою принести йому добро через спокутування і муки сумління, що призводить до очищення. Іншими словами, без зла ми не знали б, що таке добро та щастя.

Спочатку Аврелій, як і академіки, представляв зло субстанцією, що представлена темною та безформенною величиною – то плотною, як земля, то рідкою та тонкою, як повітря. Але пізніше він виявив, що зло – це не субстанція-матерія, а зменшення (нестача) добра, що призводить до його повного зникнення. [11, 3:2:5].

Але «Де ж зло, звідки і як воно вповзло сюди?», - питає автор, - «У чому його корінь?», - продовжує він. Автор припускає, що страх – це і є зло, «бо він марно жене нас і терзає наше серце» [7, 171 c.]. Але Аврелію не зрозуміло звідки походить зло, адже Бог створив усе добрим. А, оскільки, Бог не творив зла, то воно не існує само по собі. Спираючись на думку свого учителя Амвросія, джерело зла він знаходить у свавіллі людини, яка протиставила волі Бога свою людську волю. Відхилення людини від волі Божої у майбутньому карається справедливим судом Господнім. Таким чином, зло походить від людини, має земний характер, добро ж – це продукт божої милості. Отже, Бог створює людину доброю, проте дає їй право вибора, що і визначає її гріховність та злу натуру.

У підтвердження такої думки Аврелій наводить приклад про те, що, коли він щось хоче або не хоче, він упевнений, що це саме він, ані хтось інший, тому причину гріха він знаходить у самому собі, так як наші бажання та дії є коренем зла.

Причину скоєння злочинів (гріхів) він бачив у двох аспектах: прагнення досягти будь-якого із земних благ та страх перед їх втратою.
Паростки гріха (помста, пограбування, страх, заздрість, вбивство та ін.)  розростаються від пристрасті першенствувати, бачити і насолоджуватися.

Лиха, які зустрічаються на шляху, дають змогу нам відчути ціну та справжній смак життєвих благ, змушує цінувати те, що ми маємо. Аврелій впевнений, що Бог карає людей за невикористання шансу, який він посилає їм: той, хто не захотів поступати правильно, коли міг, втрачає цю можливість, коли захоче вчинити правильно. Будь-який гріх – це суперництво з Богом, незручне і безуспішне шукання благ, які може дати тільки Бог і які не можна знайти без Нього.

«Чи може бути милим те, що є забороненим, і тільки тому, що воно є забороненим?», - питає Аврелій [7, 82 c.]. Це нагадує гріхопадіння Адама та Єви – людей вабить заборона, яка є спокусою, але тільки деякі, сильні духом, можуть  встояти перед нею.

Августин виділяє три види гріха, які називає похіттю. Перший вид - похіть плоті, тобто задоволення своїх почуттєвих та тілесних бажань, сюди також належить обжерливість – переїдання та отримання насолоди від споживання їжі (адже Бог створив їжу для людини виключно для підтримання нормального функціонування організму). Другий - похіть очей - це бажання отримати нові знання про світ, осягнення таємниць, які доступні лише Богу. Третій - похіть гордині – бажання самоствердитися, потяг до влади, адже маючи владу людина проявляє свою справжню натуру.
Вище перелічені бажання для Аврелія є грішними, адже усі вони концентрують людську увагу на земні відчуття, та обмежують вихід за кордони буденності до неземного та вічного.

Таку структуру зла він запозичив у апостола Іоанна: «Бо все, що в світі: похіть плоті, похіть очей, і гордість життєва, це не від Отця, а від світу» [4,  1-е послання Іоана, 2:16].

«Дев’ять років життя Августина пов’я¬зано з манахейцями — сектою, що сповідувала вчення перса Мана про боротьбу добра й зла, урівнюючи людину з усім сущим навколо неї. Споживання земних плодів пояснювалося необхідністю зві¬льнити «частинки світла» для творення янголів та інших вищих сил. Язичництво, за всієї притаманної йому поезії, цей мис¬литель від самого початку не сприймав: він не бачив у ньому місця для людської волі. «Це з неба приходить причина грі¬ха, і їй опиратися неможливо». «Це зро¬била Венера, Сатурн або Марс» [10].

Плотін вважав не людину причиною зла. Зло, на його думку, виникло ще до створення людини та воно заволодіває нами проти нашої волі. Коренем зла він бачив матерію: «Матерія причина душевної слабкості, вона причина зла. Вона споконвічне зло» [11, 1:8:14, 39 с.].

Пізніше філософи епохи Просвітництва відкинули цю тезу, назвавши людину «чистою дошкою», на яку соціальні умови накладають свій від¬биток. Звідси випливав висновок про можливість зміни людської природи че¬рез зміну умов життя, можливість тво¬рення нової, досконалої особистості, що привело до кривавого терору минулого століття. Нині генетика дедалі більше підтверджує правоту тверезого погляду Аврелія Августина на людську сутність [10].

Аврелій говорить, безгрішних людей не буває, а гріх – це зло. Навіть немовля, яке прожило на землі лише один день, вже несе у собі гріх. «Немовлята безневинні по своїй тілесній слабкості, а не по душі. Я спостерігав за крихіткою, що ревнувала, вона ще не говорила, але бліда, з гіркотою дивилася на свого молочного брата» [7, 59 c.]. Немовля ще мале, нічого не розуміє, проте бажання, які вона вже має породжує у ньому зло та ненависть. Автор наводить ще й інший приклад, про те як бувши дитиною, він з друзями поліз у чужий грушевий сад аби вкрасти плоди лище задля насолоди від кражі. Таким чином, людина, на його думку є грішною від самого народження та несе цей хрест напротязі усього свого життя.

Дане висловлювання є істинним, адже підтверденяя цього ми знаходимо у багатьох місцях Священного Писання. Апостол Павло у своїх посланнях до римлян пише: «Усі згрішили і позбавлені слави Божої» [4, Рим. 3:23], апостол Іоанн підтверджує ці слова: «Якщо говоримо, що не маємо гріха, - обманюємо самих себе, і немає правди в нас» [4, 1 Ин. 1:8].



Последнее редактирование Штырхун (20.05.2013 17:21:59)


What doesn't kill you makes you stronger

#3 16.04.2013 12:25:47

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

РОЗДІЛ 6. ІСТИНА



Істина - спасіння людської душі через самопізнання (Богопізнання).
                   
Усі ми знаємо, що Істина – це «правильне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності у свідомості людини, відтворення її такою, якою вона існує сама по собі, незалежно від людини та її свідомості» [8]. Людина приймає істину такою, якою вона є, проте знайти її дуже складно. Так, і Аврелій, який майже дев`ять довгих років належав до секти маніхейців, які завзято стверджували, що Новий Завіт підроблений якимись людьми, що захотіли прищепити до християнської віри іудейський закон, але самі не показували жодного справжнього тексту, нарешті покидає секту та шукає істину.

Аврелій щиро впевнений, що життя жалке та смертний час невідомий. Тіло помирає, а душа не зникає, а несе покарання за гріхи, скоєні на землі, тому для спасіння душі грішної та блаженного життя після смерті необхідно знайти істину – знайти Бога.

Тому, Аврелій виділяє наступні етапи пізнання істини:
1.Отримання інформації душею про зовнішній світ через тілесні відчуття.
2.Отримання знань про чуттєві речі.
3.Опрацювання інформації за допомогою мислення – пізнання істини (просвітлення), інтелектуальне та моральне вдосконалення. Так як, розум - це «погляд душі, яким вона сама собою без посередництва тіла споглядає істинне» [6, 6 с. ].

Пізнання для Аврелія є сходженням розуму, відомого вірою, до Бога. Підносячись до Бога, розум як би насичується світлом і сам просвітлюється.

Твердження Августина, що воля бере участь в усіх актах пізнання, стало нововведенням у теорії пізнання [1, X 11:18, IX 4:4; X 3:5; 2, III 3:6].

Істина-Час. Істина залежить від часу. Сьогодні вона може бути істинною, а завтра – уже неправдою, так як з часом світ змінюється, погляди та закони. Так, «протягом того ж самого дня одним і тим же ділом зараз можна займатися, а через годину вже не можна; в  одній  і  тій  самій  садибі в одному кутку дозволено і наказано робити те, що в іншому справедливо заборонено і підлягає покаранню» [7, 94 с.]. Тому правда, приходить до висновку автор, не змінюється і не є різною, але час яким вона управляє, протікає по-різному.

Істина-Наука. Аврелій, як і його друг Небридій, був впевнений у тому, що науки, яка могла б пророкувати майбутнє не існує, людські догадки набувають чинності оракула. Майбутнє не можна передбачити по зіркам, такі пророкування не є істинними. У підтвердження цього він приводить у приклад історію свого доброго знайомого Фірміна. Батько Фірміна був астрологом, у той час як його дружина була вагітна Фірміном, у його батька був друг, у якого покоївка була у відповідному становищі. Обидві жінки народили одночасно, тому для обох малюків було складено однаковий до дрібниць гороскоп - один для сина, інший для раба, адже навіть положення зірок збігалося. Проте, Фірмін, син видних батьків, стрімко рухався по широкому шляху цього світу: багатство його збільшувалася, а шана зростала, а раб ніс звичайне рабське ярмо, і служив своїм панам. Аврелій говорить, що спостерігаючи над «зірками» можливо б було проректи правду, якби в цих зірках можна було побачити життя батьків людей, яким пророкують долю, їх предків. Аврелій приходить до висновку: правду кажуть по зіркам не на підставі наукових даних, а випадково, і брешуть не по невігластву в науці, а тому, що випадково обманулися.

Істина-Бог. Мислитель приходить до висновку, що, якщо людина відходить від Бога, вона все одно до нього приходить – «від Бога милостивого до Бога гнівного», який карає таких людей, адже вони відхиляються від закона Господнього – істини, а «істина – це і є Бог».  Бо так сказано у Біблії [4, Пс. 118:142; Ин. 14:6].
У божественної сутності ніщо не змінюється, вічна там істина, вічна любов, істинна вічність; улюблена там вічність, улюблена істина» (Про Трійцю). Істинно існує тільки те, що перебуває незмінним. Адже, Бог не підвладний часу. Він існував, існує та буде існувати завжди.

Людина зможе пізнати вищу істину, пройшовши повний шлях через земні випробування, послані Богом, тим самим, відкриваючи їй очі на істину, яка була перед ним закритою.
Істина-Людина. Слова, написані Мойсеєм у Біблії «спочатку Бог створив небо та землю» різними людьми сприймається по-різному: одні розуміють, під цим, що, «Словом Своїм, одвічним, як і Він Сам, Бог створив світ опановуємий розумом і світ чуттєвий, тобто духовний і тілесний»,  інші - «Словом Своїм, одвічним, як і Він Сам, Бог створив всю громаду цього тілесного світу з усім, що ми на ньому бачимо і знаємо».
Кожен зрозуміє по-своєму, проте Аврелій впевнений у тому, що істинно те, про що писав Мойсей, тому що це слова Бога, продиктовані людині, яка була призвана до відкритого спілкування з ним. 

Бог заповідав свою єдину істину і в цьому розумінні для усіх вона єдина. І кожен, хто підганяє її під себе, під свій розум та характер, перекручуючи істину, той обдурить сам себе і буде відігнаний від істини до брехні, бо той, хто «говорить неправду, той говорить своє» (331). А той, хто творить правду - приходить до світла, приходить до Бога [4, Ин. 3:21].

На прикладі маніхейського ієрарха Фавста, Аврелій говорить, що: «красномовні висловлювання не повинні здаватися істиною тому, що вони красномовні. Мудре і дурне - це як їжа, корисна чи шкідлива, а слова, вишукані і прості, - це посуд, міська і сільська, в якій можна подавати і ту і іншу їжу» [7, 129 с.]. 
Істина досягається людським розумом через світ, створений Богом. Істина - це Бог. Значить, для того, щоб пізнати Бога, треба пізнати себе.
Умовиводи

На противагу скептикам, які стверджували, що істини не існує, Аврелій вважав, що істину можливо знайти. Ставлячи собі питання: «Якби істина не була відома людям, то як визначалося б, що одне правдоподібніше (тобто більш схоже на істину), ніж інше». Він впевнений, що достовірне знання (істина) - це знання людини про своє власне буття і свідомость. Адже, якщо людина спитає саму себе, чи знає вона, що існує, мислить, то кожен відповість «Так».

На противагу Тертулліану, він вважає доцільним використання людського розуму для підкріплення істини божественної мудрості, оскільки навчає тільки вмінню користуватися речами, а мудрість орієнтує на пізнання Бога і його діянь.
Августин вбачав у істині щось у вигляді вічного, позачасового, незмінного і безумовного властивості ідеальних об'єктів. Його прихильниками стали такі філософи, як Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц, І. Фіхте, що бачили істину в ідеалі, в деяких недосяжних межах.

Проте, Ф. Ніцше пов'язував істину з ідеями вічного повернення і переоцінки цінностей. Ж.-П. Сартр вважав, що сутність істини є свобода; екзистенціалісти в цілому протиставляли об'єктивній істині уявлення про особисту істину, в межах якої інтуїтивно розкривається буття в його справжності.

Аврелій переймає метод неоплатоників «пізнай самого себе», що є початком мудрості [11, 4:3:1], суть якого полягала у тому, що душа починає розмірковувати сама над собою, «входить e себе», відрікаючись від світу чуттєвого, та трансформує його у метод «пізнання Бога у самому собі», адже, душа, увійшовши в себе, шукає шляхи очищення і намагається приготувати себе до єднання з Богом - «єдиним істинним світлом» [11, 1:6:9].

Аврелій у своїх роздумах спирається на авторитетність Біблії та закликає людей не критикувати її зміст, а приймати на віру, все, що там написано, адже людство, не маючи ясного розуму безсильне знайти істину самостійно: «Я став вірити, що Ти не надав би цьому Писанню такого виняткового значення, якби не бажав, щоб з його допомогою приходили до віри в Тебе і з його допомогою шукали Тебе» [7, 150 c.]. У Біблії говориться, що Ісус, звертаючись до юдеїв, що в Нього ввірували сказав: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» [4, Иоан. Глава 8, 31-21].

ВИСНОВКИ



Проаналізувавши філософію Аврелія Августина згідно до обраної теми, ми приходимо до висновку, що на його думку, істина у тому, щоб пізнавши себе, пізнати Бога, стати на вірний шлях, і тим самим врятувати свою душу від митарств, які проходить душа після смерті за скоєння гріхів на землі.

Мої погляди повністю збігаються з поглядами цього неперевершеного мислителя, який перевернув і розкрив світ філософії в новому ключі - в теологічному. Бо без віри ми ніхто. І якщо хто-небудь заперечить, що Бога не існує - це його право. Але я твердо знаю, що Він є і Він - наш Творець, так особисто в моєму житті відбувалося багато чудес, пов'язаних із Ним. Я знаю людей, які були зцілені від невиліковних хвороб, віруючи і молячись Богу. Вони каялися у своїх вчинках, помислах, словах, просили допомоги і Бог їх почув.

І дійсно, коли приходиш у церкву - на душі стає легко, думки відходять від проблем і наступає умиротворення, хоча багатьом, навпаки, стає погано, яскравим прикладом цього є поведінка людей під час Літургії, читання Євангелія, Шестипсалм'я, Апостолів, Псалтирі.

Мені дуже сподобалося трактування часу Аврелієм. Якщо задуматися, то він дійсно правий. Я завжди задавалася питанням: «Чому в російській і українській мовах - три часи, а в англійській - дванадцять, без пасивного». Тепер мені стало ясно - Аврелія визнають як у православ'ї, так і католицизмі, а Церква Англії у той час визнавала владу Папи Римського. Можливо вони перейняли погляди Аврелія з цього питання.
Без усіляких сумнівів, вважаю, що Істина – це Бог. І якщо ми з Богом, то ми знаємо Істину, ми йдемо по правильному шляху, шляху, по якому веде нас Господь. Проте, це не свідчить про те, що людина увесь час буде щасливою. У православних кругах існує вислів: «Якщо Бог хоче зробити тебе щасливим, то він веде тебе самою важкою дорогою, тому що легких шляхів до щастя не буває. Якби у нашому житті не було ніяких труднощів, вона була б без розвитку і зростання». Коли ми з Істиною, то ми намагаємося виповнити одну із Заповідей Божих - «возлюби ближнього свого, як самого себе», - ми задумуємося над своїми вчинками по відношенню до інших людей, ставимо себе на їхнє місце.

Мене дуже вразило тлумачення гороскопів Аврелієм. Він наводить дуже вагомі докази випадковості їх істинності, аби задуматися над цим питанням. Звідси випливає повна недостовірність гороскопів, що складаються для загальної маси людей, які народжені під конкретним знаком зодіаку, але в різний час, у різному місці, у різному оточенні та мають свій менталітет. Проте, дійсно, трапляються такі гороскопи, що сходяться. Але це лише випадковість, яка пронизує усе наше життя.

Нам посилаються випробування зверху у вигляді хвороб, проблем, для того, щоб ми стали на шлях Істини та набули Спасіння після смерті. Люди бояться смерті, проте такі випробування не є смертю - кінцевою точкою буття на цій землі. І Ніцше про це пізніше написав: «Все, що нас не вбиває, робить сильнішим». І правда, недарма люди кажуть - «нема лиха без добра».

Не дивлячись на блискучий виклад своїх думок Аврелієм та їх доказів, слід звернути увагу на те, що він фокусував свою увагу на тому, що похіть очей, тобто жага до знань, це один із видів людського гріха. Проте, він продовжував філософствувати та роздумувати над багатьма проблемами та хотів зрозуміти їхню сутність, причини, таким чином він продовжував грішити і він знав це, тому і благав прощення у Бога на протязі усієї своєї книги «Сповідь». Цим і підтверджується той факт, що людина є грішною увесь час, адже без знань вона не змогла би існувати та виживати, особливо у нашому мінливому світі.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



1.Августин Аврелий. О Троице: в пятнадцати томах против ариан / Перевод, вступительная статья и примечания А.А.Тащиана. – Краснодар: Глагол, 2004. – 426 с. – (Серия «Патристика. Тексты и исследования»).
2.Аврелий Августин. О свободе воли / Перевод Ермаковой М.Е. [Электронный ресурс]. – Режим доступa:   

Sorry. You have to be registered to access this content.


3.Августин, епископ Иппонский, или Аврелий Августин / Научный богословский портал [Электронный ресурс]. – Режим доступа: 

Sorry. You have to be registered to access this content.


4.Библия. Православная энциклопедия «Азбука веры». Православное Общество «АЗБУКА ВЕРЫ». – [Электронный ресурс]: 

Sorry. You have to be registered to access this content.


5.Виденгрен Гео Мани и манихейство // Пер. с нем. Иванова С. В. – СПб.: Издательская группа «Евразия», 2001. – 256 с.
6.Иеромонах Серафим (Роуз). Августин Блаженный, Епископ Гиппонский. Исповедь. – 152 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: 

Sorry. You have to be registered to access this content.


7.Исповедь. Пер. с лат. М. К. Сергеенко. Вступит, статья А. А. Столярова.— М.: Издательство «Ренессанс», СПИВО – СиД, 1991. – 488 с –  (Памятники религиозно-философской мысли. Вып. 1: Западная патристика).
8.Кондрашин И.И. Глоссарий философских терминов, 2006. [Электронный ресурс]. – Режим доступa: 

Sorry. You have to be registered to access this content.


9.О Граде Божием. –  Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. - 1296 с.
10.Околітенко Н. Сповідь перед лицем Бога [Електронний ресурс] / Наталя Околітенко // Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик «Персонал-Плюс» – 2007. – №41 (244). – Режим доступу до журналу: 

Sorry. You have to be registered to access this content.

   
11.Плотин. Эннеады. - К.: «УЦИММ-ПРЕСС», 1995. – 395 с.
12.Светлов В.А. История философии в схемах и комментариях. – СПб.: Питер, 2010. – 256 с.
13.Філософія. Методичні рекомендації для аспірантів та здобувачів наукового ступеня / Укладачі Хамітов Н.В., Киселиця І.М., Киселиця С.В. – Чернігів: ЧДТУ. – 2012. – 69 с.
14.Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - 4-е изд. – М.: Политиздат, 1981. – 445 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: 

Sorry. You have to be registered to access this content.

.



Последнее редактирование Штырхун (20.05.2013 17:22:56)


What doesn't kill you makes you stronger

#4 16.04.2013 17:57:25

Сергей
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Христино, як Ви вважаєте, на основі своєї роботи
1. Чи характеризують філософські твори Аврелія Августина його судження щодо пізнання Бога через пізнання самого себе шляхом пошуку у собі чогось, «що я про себе не знаю» ?
2. Якщо уявити собі куб і розглянути одну з його граней, то що буде кубом - об'єкт чи предмет дослідження, і що буде гранню куба - об'єкт чи предмет дослідження ?

#5 17.04.2013 12:22:57

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Сергей пишет:

Христино, як Ви вважаєте, на основі своєї роботи
1. Чи характеризують філософські твори Аврелія Августина його судження щодо пізнання Бога через пізнання самого себе шляхом пошуку у собі чогось, «що я про себе не знаю» ?
2. Якщо уявити собі куб і розглянути одну з його граней, то що буде кубом - об'єкт чи предмет дослідження, і що буде гранню куба - об'єкт чи предмет дослідження ?

Дякую за запитання, Сергію.
1. Так, Аврелій Августин розкриває дане твердження у своїх творах, особливо це яскраво виражено у його "Сповіді". У даному судженні проявляється дуалізм Аврелія: для того, щоб пізнати Бога, необхідно пізнати себе, тобто "пізнати Бога у самому собі". Проте, як виявляється за Аврелієм, людина знає Бога краще, ніж саму себе - "Я знаю про Тебе те, чого про себе не знаю". Адже пізнавши Бога, ми отримуємо від нього осяяння та пізнаємо самих себе. Дані поняття являються взаємозалежними, які можна представити наступним чином:    Знання про себе ←→ Знання про Бога

2.Об`єкт - ширше поняття, воно включає у себе предмет, предмет - це складова об`єкту. Таким чином, куб - це об`єкт, а його грань - це предмет дослідження.



Последнее редактирование Штырхун (17.04.2013 12:25:40)


What doesn't kill you makes you stronger

#6 18.04.2013 11:40:58

Alexey
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Дуже цікава тема, робота теж на високому рівні. Читаючи Ваш реферат, а саме розділ в якому мова йде про час, мене зацікавило припущення Аврелія, що до створення неба і землі - часу не було, і говорити про це недоцільно. А чи припускає автор існування часу поза часом, та існування простору поза простором? Також цікавить Ваша особиста думка по даному питанню.

#7 18.04.2013 13:30:41

Taranovski
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

здравствуйте.
прочитал ваш реферат, и после этого у меня возникло несколько вопросов.

1. как вы относитесь к концепции антропологии, где говорится, что
"...человек слаб, он все время хочет чего то лучшего, но в силу своей слабости не может этого достичь. поэтому человек придумывает некую высшую силу (Бог, ну и.т.д.) для того, чтобы взывать к ней и тем самым избавлять себя от ответственности за текущее состояние дел..."?

2. можете ли вы прокомментировать выражение Ницше "...он не знает, что Бог умер..." в свете вашей темы?

спасибо.

#8 19.04.2013 12:18:01

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Taranovski пишет:

здравствуйте.
прочитал ваш реферат, и после этого у меня возникло несколько вопросов.

1. как вы относитесь к концепции антропологии, где говорится, что
"...человек слаб, он все время хочет чего то лучшего, но в силу своей слабости не может этого достичь. поэтому человек придумывает некую высшую силу (Бог, ну и.т.д.) для того, чтобы взывать к ней и тем самым избавлять себя от ответственности за текущее состояние дел..."?

2. можете ли вы прокомментировать выражение Ницше "...он не знает, что Бог умер..." в свете вашей темы?

спасибо.

Спасибо за вопросы.

1.Я считаю, что в нашей жизни мы используем некую смесь религии и антропологии. Так уж сложилось в нашем обществе, каждый надеется только на свои силы. Но, как уже упоминалось в моем реферате, что и является актуальностью данной темы, - большинство людей, видя перед собой безвыходную ситуацию, в конечном счете приходят к Богу за помощью, и первым делом спрашивают: "Почему? За что я несу такое наказание?". Но Даже если человек не верит в Бога, то в любом случае, он во что-то да верит, потому что эта вера дает ему силу, стимул, опять-таки ВЕРИТЬ в хорошее будущее.

Соглашусь, что "человек – кузнец своего счастья" – потому что Бог посылает нам много шансов и возможностей для чего-либо, вопрос в том, чтобы этот шанс не упустить, увидеть его и вовремя воспользоваться. Ибо в дальнейшем мы начинаем себя корить за его неиспользование – в этом и есть наказание, которое дает нам Бог.

Ответственность должен нести тот, кого она непосредственно касается, а не перекладывать на других. Нужно быть честным перед самим собой, "уповай на Бога, да и сам не плошай" – это перефразированные слова Евангелия "Не искушай Господа Бога твоего всуе", тоесть не играй с огнем, так как последствия будешь нести ты. В этом проявляется, что христианство побуждает человека к действию, а не просто к пассивному созерцанию.

2. Бог – вечен. Человеческие попытки познать, что такое смерть и как достичь счастья до сих пор не увенчались успехом и остались загадкой, которая известа только Богу. Люди часто путают Бога, как такового – невидимого, и Иисуса Христа – тоже Бога, но воплотившегося в образ человека. Да, его распяли на кресте, он умер за человеческие грехи, но он воскрес и вознесся к небесам, что еще раз подтверждает, что Бог умереть не может


What doesn't kill you makes you stronger

#9 19.04.2013 13:01:57

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Alexey пишет:

Дуже цікава тема, робота теж на високому рівні. Читаючи Ваш реферат, а саме розділ в якому мова йде про час, мене зацікавило припущення Аврелія, що до створення неба і землі - часу не було, і говорити про це недоцільно. А чи припускає автор існування часу поза часом, та існування простору поза простором? Також цікавить Ваша особиста думка по даному питанню.

Дякую за запитання, Олексію.

Аврелій Августин, у першу чергу, намагається розтлумачити зміст Бібліїї, а саме першу цитату Книги "Буття" П`ятикнижжя Мойсея: "На початку Бог створив Небо та землю". Мислитель розглядає дане питання з точки зору того світу, у якому він живе: Він розрізняв життя на планеті Земля та світ після смерті (рай та ад). Тому у тих творах, які роглядала я, він припущень про те, що "існування часу поза часом, та існування простору поза простором" не робить.

Щодо мене, то я, у більшій мірі, вірю, у існування інших цивілізацій у космічному просторі, адже у Біблії сказано, що земля – це твердь, проте не говориться про те, що земля – це планета Земля, можливо десь є ще така "Земля" та знаходиться на "протилежному кінці світу", який є безмежним. Тому, як казав Ейнштейн – "усе відносно", що і можу сказати про простір та час.


What doesn't kill you makes you stronger

#10 19.04.2013 13:18:05

Taranovski
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Штырхун пишет:

Taranovski пишет:

здравствуйте.
прочитал ваш реферат, и после этого у меня возникло несколько вопросов.

1. как вы относитесь к концепции антропологии, где говорится, что
"...человек слаб, он все время хочет чего то лучшего, но в силу своей слабости не может этого достичь. поэтому человек придумывает некую высшую силу (Бог, ну и.т.д.) для того, чтобы взывать к ней и тем самым избавлять себя от ответственности за текущее состояние дел..."?

2. можете ли вы прокомментировать выражение Ницше "...он не знает, что Бог умер..." в свете вашей темы?

спасибо.

Спасибо за вопросы.

1.Я считаю, что в нашей жизни мы используем некую смесь религии и антропологии. Так уж сложилось в нашем обществе, каждый надеется только на свои силы. Но, как уже упоминалось в моем реферате, что и является актуальностью данной темы, - большинство людей, видя перед собой безвыходную ситуацию, в конечном счете приходят к Богу за помощью, и первым делом спрашивают: "Почему? За что я несу такое наказание?". Но Даже если человек не верит в Бога, то в любом случае, он во что-то да верит, потому что эта вера дает ему силу, стимул, опять-таки ВЕРИТЬ в хорошее будущее.

Соглашусь, что "человек – кузнец своего счастья" – потому что Бог посылает нам много шансов и возможностей для чего-либо, вопрос в том, чтобы этот шанс не упустить, увидеть его и вовремя воспользоваться. Ибо в дальнейшем мы начинаем себя корить за его неиспользование – в этом и есть наказание, которое дает нам Бог.

Ответственность должен нести тот, кого она непосредственно касается, а не перекладывать на других. Нужно быть честным перед самим собой, "уповай на Бога, да и сам не плошай" – это перефразированные слова Евангелия "Не искушай Господа Бога твоего всуе", тоесть не играй с огнем, так как последствия будешь нести ты. В этом проявляется, что христианство побуждает человека к действию, а не просто к пассивному созерцанию.

2. Бог – вечен. Человеческие попытки познать, что такое смерть и как достичь счастья до сих пор не увенчались успехом и остались загадкой, которая известа только Богу. Люди часто путают Бога, как такового – невидимого, и Иисуса Христа – тоже Бога, но воплотившегося в образ человека. Да, его распяли на кресте, он умер за человеческие грехи, но он воскрес и вознесся к небесам, что еще раз подтверждает, что Бог умереть не может

спасибо, очень логический, обоснованный ответ

#11 20.04.2013 16:55:53

Alexey
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Штырхун пишет:

Alexey пишет:

Дуже цікава тема, робота теж на високому рівні. Читаючи Ваш реферат, а саме розділ в якому мова йде про час, мене зацікавило припущення Аврелія, що до створення неба і землі - часу не було, і говорити про це недоцільно. А чи припускає автор існування часу поза часом, та існування простору поза простором? Також цікавить Ваша особиста думка по даному питанню.

Дякую за запитання, Олексію.

Аврелій Августин, у першу чергу, намагається розтлумачити зміст Бібліїї, а саме першу цитату Книги "Буття" П`ятикнижжя Мойсея: "На початку Бог створив Небо та землю". Мислитель розглядає дане питання з точки зору того світу, у якому він живе: Він розрізняв життя на планеті Земля та світ після смерті (рай та ад). Тому у тих творах, які роглядала я, він припущень про те, що "існування часу поза часом, та існування простору поза простором" не робить.

Щодо мене, то я, у більшій мірі, вірю, у існування інших цивілізацій у космічному просторі, адже у Біблії сказано, що земля – це твердь, проте не говориться про те, що земля – це планета Земля, можливо десь є ще така "Земля" та знаходиться на "протилежному кінці світу", який є безмежним. Тому, як казав Ейнштейн – "усе відносно", що і можу сказати про простір та час.

дякую, Христино, за змістовну відповідь.
Скажіть, будь-ласка, через призму Вашої роботи,  наскільки є незалежними або залежними поняття віра та істина? Ваша особиста думка теж мене цікавить.

#12 22.04.2013 12:31:29

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Alexey пишет:

дякую, Христино, за змістовну відповідь.
Скажіть, будь-ласка, через призму Вашої роботи,  наскільки є незалежними або залежними поняття віра та істина? Ваша особиста думка теж мене цікавить.

Дякую за запитання.
     Віра та істина, на думку Аврелія, мають тісний зв'язок. Більш того, вони не можуть існувати одне без одного. Для нього Істина – це Бог, у якого необхідно Вірити: для спасіння душі грішної та блаженного життя після смерті необхідно знайти Істину – знайти Бога. Якщо людина буде Вірити у Бога, дотримуватися його 10 Заповідей, то розум як би насичується світлом і сам просвітлюється, пізнає Істину у спасінні. Людство, як пише автор, не змозі самостійно знайти Істину. Тому Бог допомагає її пізнати через Біблійні тексти, обов’язок людини – приймати на віру усе, що там написано. Кредо Аврелія: «Повір, аби зрозуміти».
     Я вважаю, що кожен вірить у свою істину. Як кажуть, скільки людей – стільки й думок. Не дивлячись на те, що у філософських словниках визначається, що Істина – це правильне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності у свідомості людини, відтворення її такою, якою вона існує сама по собі, незалежно від людини та її свідомості. Але існує таке поняття як суб’єктивна реальність. Наприклад, маємо теплий камінь, об’єктивно усі знають, що він теплий, проте для кожного поняття тепла – своє власне, для когось він може здатися лише трохи нагрітим, а для іншого – навпаки.
     Людина на етапі свого розвитку може вірити у щось, але це не буде істиною через деякий час, підтвердженням цього є науково-технічний прогрес. Теорії вдосконалюються одна за одною, а багато з них спростовуються іншими науковцями.
     Проте, погоджуюсь з Аврелієм та вірю, що Бог нам заповідав свою єдину істину і в цьому розумінні для усіх вона єдина, яку треба дотримуватися. Адже "усі ми під Богом ходимо".


What doesn't kill you makes you stronger

#13 22.04.2013 21:46:23

Fotina
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Душевность и духовность...Что для современного человека важно?

#14 24.04.2013 13:21:21

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Fotina пишет:

Душевность и духовность...Что для современного человека важно?

Спасибо большое за вопрос, Fotina.

Фактически, современное общество ставит выше душевность, нежели духовность. Вернее сказать, оно не разделяет этих понятий, называя душевность духовностью (например, посещая различные концерты, люди говорят, что обогащаются духовно, хотя это душевные наслаждения).

Обычно, душевным человеком называют такого, который обладает лучшими качествами души – доброта, честность, порядочность… Через душу мы получаем знание про мир, все свои эмоции, переживания мы пропускаем именно через неё. Душа у Аврелия Августина отождествляется с умом, отсюда выражение – "умная душа". Душа помогает осуществить наши желания и управляет телом. И уже из этой связи видно, что душа привязана к земному, дабы материя могла думать, разговаривать и жить в том обличии, которое она имеет от природы.

Духовный же человек стремиться к Богу. Это стремление проявляется в страхе перед Господом, совести (которая мучает человека, если он сделал что-то неправильно и заставляет радоваться, когда человек пошел верным путем, возможно, это и есть голос Господа в нас), необходимости Бога (ярким примером этого выступает приход в церковь, духовного человека туда тянет, у него может быть всё, что нужно для жизни, но полноценным он может себя чувствовать только в церкви, обретая именно там умиротворение и спокойствие).

Но то, что мы видим в современном обществе, никак нельзя назвать духовностью. Душевность и телесные наслаждения – вот, что выходит на первый план, не задумываясь над этим, люди не замечают, как деградируют. Человек не восхваляет Бога, а верит в себя, называя себя атеистом. И таким образом утверждает свою гордыню, которая является одним из смертных грехов.

Духовность объединяет людей, которые своим внутренним состоянием  делают мир добрее, краше, потому что в них живет Бог – вечный, добрый, истинный.


What doesn't kill you makes you stronger

#15 25.04.2013 14:36:21

Tatinka
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Здравствуйте, Кристина! Большое спасибо Вам за прекрасный реферат. Меня, как православного человека, не могла оставить равнодушной, затронутая Вами тема. Человек, будучи во плоти, привык осознавая и ощущая материальное, верить в то, что видит и слышит. Вопрос: как по-Вашему, Аврелий объясняет веру в Бога, если его невозможно увидеть?

#16 26.04.2013 16:16:02

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Tatinka пишет:

Здравствуйте, Кристина! Большое спасибо Вам за прекрасный реферат. Меня, как православного человека, не могла оставить равнодушной, затронутая Вами тема. Человек, будучи во плоти, привык осознавая и ощущая материальное, верить в то, что видит и слышит. Вопрос: как по-Вашему, Аврелий объясняет веру в Бога, если его невозможно увидеть?

Здравствуйте, Tatinka! Спасибо за вопрос. Аврелий приводит отличный пример того, что люди не задумываясь ВЕРЯТ в события, которые с ними лично не происходили, но происходили с другими. Мы часто ВЕРИМ в какие-либо исторические события, которым порой нет никакого материального подтверждения. То, что написано в Интернете и учебниках – является для нас ПРАВДОЙ, то, что говорят по телевизору – в это мы тоже ВЕРИМ, хотя ту же самую экономику мы воспринимаем только материально, судя по нашему материальному состоянию, ценам и т.д., а ведь она состоит из нематериальных механизмов, в которые мы тоже ВЕРИМ и знаем, что они есть.

Поэтому, касательно Бога – нематериальной субстанции, Аврелий говорит, что в Него просто нужно ВЕРИТЬ: "уверуй, чтобы понять" – так говорил Аврелий. Впрочем, это выбор каждого и его право. Но те люди, которые ВЕРЯТ в Него – уже давно убедились в его существовании.


What doesn't kill you makes you stronger

#17 26.04.2013 22:28:57

Tatinka
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Хорошо. А как Вы объясните следующее: каждый человек мечтает. Скажите, к какому всё-таки моменту времени относятся наши мечты относительно философского взгляда Аврелия Августина?

#18 27.04.2013 22:27:19

Michaela
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Цікава робота! Христино, Ви зачепили дуже актуальну тему сьогодення. Хотілося б дізнатися Вашу думку стосовно наступного питання: чи потрібно сьогодні проявляти свою віру в Бога (маю на увазі показувати іншим свою віру) і яким чином?

#19 29.04.2013 09:21:37

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Tatinka пишет:

Хорошо. А как Вы объясните следующее: каждый человек мечтает. Скажите, к какому всё-таки моменту времени относятся наши мечты относительно философского взгляда Аврелия Августина?

За Аврелием, – к будущему настоящего, так как он считает, что настоящее и будущее неразрывны между собой и эта связь проявляется в продолжительности, от настоящего к будущему. Т.е., не смотря на то, что наши мечты и планы касаются будущего и могут осуществиться именно в нём, всё же мы мечтаем именно сейчас, в настоящем, в момент размышлений.


What doesn't kill you makes you stronger

#20 29.04.2013 09:30:59

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Michaela пишет:

Цікава робота! Христино, Ви зачепили дуже актуальну тему сьогодення. Хотілося б дізнатися Вашу думку стосовно наступного питання: чи потрібно сьогодні проявляти свою віру в Бога (маю на увазі показувати іншим свою віру) і яким чином?

Дякую за запитання, Michaela.

На мою думку, віра – це найсокровенніше, що є у людини у духовному плані.Я вважаю, що віруюча людина повинна прославляти Бога, проте робити це ненав’язливо, не кричати про це усьому світові. Тому що це – особистий вибір людини.


What doesn't kill you makes you stronger

#21 29.04.2013 18:37:34

Tatinka
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Спасибо, а почему в настоящий период времени мы остро ощущаем душевную боль, а по его прошествии, оглядываясь назад, мы воспринимает все прошлое по-другому, иногда даже с радостью?

#22 29.04.2013 22:31:05

Michaela
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Але якщо це вибір особистий кожного, то яким чином людина може  говорити про свою віру, як саме вона повинна показувати свою віру? Якими способами?

#23 30.04.2013 08:38:35

Alexey
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Аврелій вважав що всі люди грішні, навіть немовля яке щойно народилось, а гріх це зло. Чи є сенс говорити про гріховність людини, якщо вона народжується і помирає грішно, чи, можливо, гріховність це те, що дається людині від народження так само як розум або слух, і до неї слід відноситись як до невідємної частини людини, як Ви вважаєте?

#24 02.05.2013 10:26:02

Натали
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Доброго дня, Христино! Мою увагу одразу привернула назва Вашого реферату «Аврелій Августин: самопізнання як умова пізнання Бога». Адже, в наш час людство відірвалося від джерел, воно перестало заглиблюватись у себе, йти по дорозі вічного пізнання істини. Ваша робота є дуже актуальною темою сьогодення. Вона змушує замислитись над духовним коренем суспільства, бо бездуховність чатує на наші серця щохвилини.
Ваша робота легка до сприйняття и водночас глибока за змістом. Особливо мене вразив четвертий розділ «Душа». Проте виникає питання: чи не суперечить ці два твердження філософа одне одному «Бог – це і є душа» і «Людська душа сліпа, млява, мерзенна і непотрібна…»? Особливо впадає в очі слово «непотрібна». Завчасно дякую за відповідь!

#25 06.05.2013 13:20:05

Штырхун
Участник

Re: Самопізнання як умова пізнання Бога

Tatinka пишет:

Спасибо, а почему в настоящий период времени мы остро ощущаем душевную боль, а по его прошествии, оглядываясь назад, мы воспринимает все прошлое по-другому, иногда даже с радостью?

Потому что в настоящий период времени мы всё переживаем непосредственно душой, а по истечению времени происходит переоценка ценностей, прожитое остается в памяти, просто там хранится. Смотря какие случаи, для кого-то это опыт, что продвигает человека на ступень выше. Хотя бывают случаи, когда даже и время не в силе помочь и человек давние воспоминания проживает, как сегодня, душей. Это зависит от самого человека, степени его восприимчивости.


What doesn't kill you makes you stronger

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 1047
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12631
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 11
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме