Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияДайджестыФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 16.05.2011 14:54:06

Коробка А.
Участник

Коробка А.М.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін




„Методологічні та світоглядні проблеми господарювання в історії європейської філософії”






Реферат аспіранта кафедри товарознавства та комерційної діяльності
Коробки Анни Миколаївни

Науковий керівник:
професор кафедри товарознавства та комерційної діяльності
Дудла Іраїда Олександрівна

Тема дисертації: „Потенціал вирощування та переробки льону в Чернігівському регіоні”



Чернігів – 2011

    ЗМІСТ

ВСТУП   
   
1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФІЛОСОФІЇ ГОСПОДАРЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ.    5

   
1.1 Історична ґенеза предмета філософії господарювання в античну добу    5
1.2 Господарське богослов’я західноєвропейського Середньовіччя     7
1.3 Філософсько-антропологічні принципи господарювання за доби Відродження та Реформації     9

1.4 Господарська думка XVIII – на поч. XX ст.     10
1.5 Новітня філософія господарювання    15
   
2. ВИЗНАЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДУМКИ    21
   
2.1 Матеріальні та духовні цінності людини як принципи організації господарства    21

2.2 Філософія ноосфери як світоглядна основа сучасної філософії господарства    25
   
ВИСНОВКИ   
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ   













ВСТУП

Сьогодні, коли надзвичайно швидко розширюються масштаби господарської діяльності людини і все наочніше виявляються позитивні і негативні її наслідки, завдання філософів, істориків, економістів, культурологів, антропологів, представників інших наук полягає в глибокому теоретико-методологічному осмисленні феномену господарства, визначенні подальших тенденцій соціокультурного розвитку.
Господарчі акти і технології в умовах глобалізації набувають аксіологічного значення, примушують світове товариство ставитися до них з позиції загальнолюдських цінностей, стають предметом моральної рефлексії. Господарчий етос є складовою частиною теорії і практики господарювання. Без оптимального вирішення господарчих проблем як у регіонах, так і в планетарному плані сьогодні неможливо визначити стратегію людської діяльності. Проблеми господарства – це не тільки економічні, технічні і технологічні, але й філософські, культурологічні. В кінцевому підсумку всі вони фокусуються в людині, її свідомості й душі. Світ, як і завжди, “обертається навколо людини”, і від людини, її духовності, філософсько-морального потенціалу врешті-решт залежить формування “розумного середовища” – ноосфери.
Актуальність даного дослідження обумовлена також тим, що в умовах глибокої цивілізаційної кризи особистісне відношення до дійсності, яке проголошує філософія господарства як свій основний принцип, набуває особливої значущості, оскільки потрібне повне розкриття творчого потенціалу людини. Між тим на сьогодні значення проблеми особистості знаходиться під серйозний сумнівом. З точки зору постмодернізму особа, що загубилася в різних потоках комунікації не володіє певною системою цінностей, уявленнями про права, обов'язки і відповідальність за вчинки, а тому втрачає всякий сенс. Філософія господарства, що представила як основного суб'єкта господарства - людину, творця, здатного приймати самостійні рішення і нести відповідальність за їх наслідки, направлена на максимальне звільнення особистості, усвідомлення умов, необхідних для розкриття творчого потенціалу будь-якому, здібному до цієї людини.
Метою даного дослідження є аналіз розвитку господарювання на різних етапах розвитку європейської філософії.
Дане дослідження зумовлює вирішення наступних завдань:
-    визначення основних періодів становлення та розвитку філософії господарювання;
-    виявлення специфіки інтерпретації господарювання в історії європейської філософії;
-    визначення вкладу видатних філософів у розвиток філософії господарювання;
-    аналіз основних аспектів становлення сучасної господарської думки.
Об’єкт дослідження – господарювання.
Предмет дослідження – розвиток господарювання в історії європейської філософії.
Актуальність розробки проблем філософії господарства пов'язана з визначенням соціально-економічних, політичних і духовно-культурних перспектив держави. Зарубіжні моделі господарського розвитку, які пропонуються зараз для нашої країни, не приживаються і не пояснюють процесів, що відбуваються, оскільки розраховані на господарство з іншим устроєм. У нашій країні інша система господарювання, інший менталітет господарюючих суб'єктів, і для того, щоб наше господарство почало успішно функціонувати, воно має бути органічно пов'язане з вітчизняною дійсністю. Саме господарство не повинне ототожнюватися лише з якою-небудь однією стороною життя і обмежуватися жорсткими рамками, оскільки, насправді, воно починається з рівня окремого індивіда і поширює свої кордони далеко за межі окремої країни, або навіть групи країн. Лише тоді можливе усвідомлення дійсних цілей людства і його можливостей по перевлаштуванню світу.


1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФІЛОСОФІЇ ГОСПОДАРЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

1.1 Історична ґенеза предмета філософії господарювання в античну добу

Замислюватися над економічними проблемами люди стали задовго до нової ери, фіксуючи свої думки на папірусі або глиняній табличці. Спочатку предметом для осмислення було домоведення, тобто мистецтво управління домашнім або храмовим господарством, царським двором. У наставляннях, присвячених цьому мистецтву, автори докладно описували, як улаштоване господарство, а також давали практичні поради з його ведення. Подібні наставляння виникли в країнах Древнього Сходу: Межиріччі, Індії, Китаї.
Центром економічної організації і сільськогосподарського виробництва в Стародавній Греції і Римі також було домашнє господарство. Ксенофонт (430 - 355 або 354 до н.е.), давньогрецький мислитель, звертався з господарськими повчаннями до громадян полісів у своєму трактаті «Ойкономія». Він уперше вжив слово «економіка» (або «економія») - від грецьких слів: «ойкос» - «будинок», «господарство» й «номос» - «закон».
Набагато ширше, ніж Ксенофонт, розумів економіку великий філософ стародавності Арістотель (384 - 322 до н.е.). Починаючи з Арістотеля економіку визначали разом з етикою і політикою як дисципліну практичної філософії. Він окреслив людину як буття розумне, сформулював теорію доброчинності. Доброчинність трактується як «середина» між двома протилежними вадами: наприклад, щедрість – між марнотрацтвом і скаредністю.
У філософсько-господарських міркуваннях, викладених у трактатах «Нікомахова етика» і «Політика», Арістотель виходив далеко за межі домоведення. Так, він уперше поставив проблему, що й дотепер хвилює економістів: чим визначається співвідношення товарів, які обмінюються один на інший (їхня мінова цінність)? Це співвідношення має бути «справедливим», що передбачає рівноцінність обмінюваної кількості товарів. А тому, писав Арістотель, «потрібно, щоб усе вимірювалося чимось одним». Оскільки різні товари задовольняють різного роду потреби, то знайти такий вимірник виявилося складно [1; С. 250].
Арістотель в остаточному підсумку вирішив, що порівнянними товари роблять гроші, що з'явилися через незручності, пов'язані з бартером - безпосереднім обміном продуктами праці. На думку філософа, гроші виконують роль посередника в обміні товарами ( або  обігові кошти).
Разом з тим Арістотель думав, що гроші є мірою цінності (правда, він не пояснив, звідки береться мінова  цінність самих грошей) і засобом утворення багатства. Таким чином, три з чотирьох відомих функцій грошей (четверта — засіб платежу) відкрив Арістотель. Якщо його вчитель Платон бачив у грошах лише призначений державою «символ» цінності, то Арістотель — товар (наприклад, певна кількість металу), що має цінність саму по собі, а не тільки як посередник при обміні.
Хоча Арістотеля цікавили питання, пов'язані з торгівлею і грішми, він вважав ідеалом натуральне господарство, що задовольняло потреби власника і його родини. Тут могла використовуватися праця рабів, на них у Древній Греції дивилися не як на повноцінних людей, а скоріше як на одушевлені знаряддя праці. Обмін у натуральному господарстві був необхідним тільки в рамках розумних особистих потреб. Цю «природну» господарську діяльність Арістотель називав економікою і повністю схвалював.
Прагнення до багатства й грошей філософ засуджував, оскільки воно могло привести до появи в полісі бідних і багатих громадян, що в підсумку порушило б його єдність. Усе, що пов'язане з «протиприродним» бажанням наживи (торговельні спекуляції, лихварство), Арістотель називав хрематистикою (від грецьк. «хрема» - „майно”). Будучи реалістом, він з жалем констатував, що з економіки неминуче виростає хремастика [14].
Праці Арістотеля так і залишилися вищим досягненням економічної думки доби античності. Древні римляни, скоріше практики, ніж філософи, створили чудову правову систему. Але їхній внесок в економічну думку, за винятком деяких рекомендацій з управління сільськогосподарськими маєтками, був незначним.
1.2 Господарське богослов’я західноєвропейського Середньовіччя
У Середні Віки господарська думка розвивалася дуже повільно. Господарській діяльності відводилося другорядне місце. Духовне життя західноєвропейського суспільства в основному визначалося християнською релігією: учені прагнули не стільки вивчати реальний світ, скільки зрозуміти, яким він має бути відповідно до Божественого задуму і Священного Писання.
Бог визнається Творцем, а значить, суб’єктом господарювання - він створив світ і людину. Людина є вищим творінням Бога. Люди мають господарювати «по-божески», з любов’ю і мудрістю, бо любов – Бог. Любов дає особливе відчуття людині, її душі, її свідомості.
Паралельно з богословським напрямком господарське знання розвивалося в рамках камералістики  (сукупність різних знань – географії, економіки, агрономії і навіть меценатства). Метою камералістики було навчання управлінню великими феодальними господарствами.
Богослов і філософ Фома Аквінський, або Аквінат (1225 або 1226- 1274) цікавився економічними питаннями у зв'язку з проблемами моралі. Церква в той час засуджувала торгівлю, будь-яке прагнення до багатства й одержання прибутку, а ідеалами поведінки вважалися добродійність і добровільне жебрацтво (бідність). Разом з тим у своїй головній праці «Сума теології» він навів випадки, коли комерційний підхід, прагнення до багатства є припустимим, а саме:
    необхідність забезпечити себе засобами існування;
    бажання здобути кошти для благодійних цілей;
    прагнення служити на користь суспільству, але тільки якщо матеріальна вигода буде помірною;
    «поліпшення характеристик речі, що продається»;
    відмінність ціни на товар у різних місцях і в різний час;
    ризик [11; C. 110] .
Неважко помітити, що перераховані випадки майже повністю охоплюють ринкову економіку. Адже будь-яке виробництво припускає «поліпшення» купленої сировини, перетворюваної в готовий продукт. Що ж стосується розходження цін у різних місцях й у різні моменти часу, то воно здатне виправдати й те, що сьогодні звикли називати спекуляцією. Нарешті, з ризиком пов'язана фактично вся господарська діяльність за межами звичаїв і наказів, зокрема все, що сьогодні визначається як підприємництво.
Приватну власність Фома Аквінський виправдував на тій підставі, що люди охоче працюють на себе, ніж на інших. Таким чином, в особі Аквіната ринкова економіка, що ледь зароджувалася, знайшла свого першого захисника. Фома Аквінський розвинув думку Аристотеля про справедливу ціну, під якою, мабуть, розумів ціну, встановлену в результаті конкуренції.
Ціна – грошовий вираз обмінної вартості товару. Ціна справедлива – проголошувана в добу Середньовіччя концепція, згідно з якою справедливою є ціна, пропорційна праці, що затрачена на виробництво товару, і витратам на нього.
З погляду Аквіната, справедливою є ціна, що дає продавцеві доход, звичайний для його соціального статусу. На перший погляд економічного в цій тезі майже нічого немає. Епітет «справедлива» взятий із сфери моралі й навряд чи може бути застосований до цін. Але за терміном «справедлива ціна» (пізніше частіше вживалося слово „природна”) прихована думка про те, що існує за певними  закономірностями центр, навколо якого відбуваються короткочасні коливання ринкових цін [4; C. 200].
Фома Аквінський, як і Арістотель, висловлювався проти того, щоб кредитори стягували відсоток з боржників. Брати плату за користування грішми, говорив він, однаково що вимагати особливу плату за користування вином додатково до його ціни: адже гроші, подібно вину, зникають у процесі споживання. Інша справа, коли людина користується будинком і платить за це.
Отже Фома Аквінський за часів схоластики (розквіту „церкви знання”) розробляв учення про економіку як частину філософської моралі. У центрі його економічних досліджень були роздуми про справедливу ціну, справедливий прибуток, виправдання приватної власності тощо.



Последнее редактирование Коробка А. (16.05.2011 14:55:43)

#2 16.05.2011 14:59:49

Коробка А.
Участник

Re: Коробка А.М.

1.3 Філософсько-антропологічні принципи господарювання за доби Відродження та Реформації

    Філософ із Флоренції доби Ренесансу П. делла Мірандола став автором нових поглядів на людину як Homo faber  (людина, яка творить саму себе). Культура Відродження поривала з благочестивими обмеженнями і осудом багатства. Популярним сюжетом стає „Поклоніння волхвам” – євангельська розповідь про багаті дари, піднесені Ісусу [15].
    П. Браччоліні в діалозі „Про жадібність” (1430) наголошує, що тяжіння до грошей є природним і, більше того, корисним для суспільства, бо сприяє збільшенню потреб, розквіту міст. „Гроші – найнеобхідніший нерв людства, а користолюбці мають вважатися його фундаментом і опорою”.
    Інтелектуал-універсал Л.Альберті в трактаті „Про сім`ю” оспівує раціональне примноження власного багатства. „Святая вещь – хозяйственность” (рос.). Одночасно він засуджує просте накопичення грошей і наполягає на розумному, різнобічному використанні капіталу. Не тримати гроші „мертвим вантажем”, а перетворювати  на „справжній капітал” – наприклад, вкладати у розвиток торговельної діяльності. Наповнення товарами лавок приносить благо всьому місту. Довгострокові капіталовкладення у промисловість відкривали нові перспективи підприємництву – інвестиції ( від італ. iunvestio – одягаю). Найбільш прибутковими він вважає вкладення у виробництво одягу і ткацьку промисловість [7; C. 85].
Обґрунтовуються також нові шляхи для господарювання:
    торгівля,
    банківська справа,
    промислове підприємництво (організація майстерень).
У добу Реформації в європейців з’являється можливість індивідуального господарювання, формується дух підприємництва під впливом вчення М.Лютера про обраність до спасіння, про призначення кожної людини ще до народження. Це мало запевнити віруючих, що ніякими прижиттєвими благодіяннями не можна домогтися Божої прихильності. М.Лютер: „Людина є автономною, вона наділена правом приймати рішення і нести за них відповідальність”. Для людини важливими стають такі риси: чесність, пунктуальність і професіоналізм, ощадливість (частина грошей мала йти на розвиток) [10; C. 356].
    Слід вбачати знак обраності в успіхах своєї мирської справи – зростання професійної майстерності й примноженні достатку, прибутковості торговельних операцій та інвестицій. Злиденність – показник необраності. Тому немає сенсу витрачати кошти на благодійність, церковні справи, утримувати монахів, а треба намагатися досягти все більших результатів у праці.
Протестантизм розглядає працю як релігійне призначення, затверджує «мирський аскетизм» – обов’язок для християнина намагатися збільшити доходи від своєї професії і вкладати їх у розширення своєї справи, а не витрачати кошти на розкіш і веселощі.
Послідовник М.Лютера Ж.Кальвін надавав духовного підґрунтя не тільки стремлінням до прибутків, а й кредиторській діяльності, повністю виправдавши займи під проценти. Хоча сам М.Лютер протестував проти банкірів папського столу й ростовщиків. Моральне виправдання процентів формувало «дух підприємництва», що, в свою чергу, стимулювало пошук нових методів пізнання природи і впровадження технічних новинок.
    Прагнення людини до матеріальної забезпеченості, збільшення багатства розглядаються як привабливі для ділових людей в європейських країнах. За часів Відродження і Реформації поняття „економіка” стало більше відповідати тому смислу, який Арістотель вкладав у поняття „хремастика”.

1.4 Господарська думка XVIII – на поч. XX ст.

У XVIII ст. виділяється в самостійну систему національне господарство. Разом з ринковою економікою виникає економічна наука як заняття професіоналів. Економічна теорія в цей час так чи інакше відбивала тотальну вплетеність господарства в нормативні структури традиційного "закритого" суспільства. Потреба в економічних знаннях була викликана розвитком капіталістичних відносин розширеного виробництва, торгівлі тощо. Філософи прагнули осмислити результати зламу старого економічного ладу й оцінити лад, що йшов на зміну феодальному.
А. Сміт (1723-1790), один з творців класичної економії, досліджував проблему примноження багатства націй. У «Студіях над природою та причинами багатства націй» він сформулював основи аналізу функціонування ринкового механізму, обґрунтував принципи вільної конкуренції і ринку. А.Сміт продемонстрував також розуміння зв'язку свободи ринкових механізмів і раціональності, ефективності економічної системи. Тут можна окреслити паралель з І.Кантом, який розглядав свободу як безумовну передумову практичного розуму.
По суті, А.Сміт першим висловив ідею про те, що економіка розвивається за своїми природними законами, дія яких дозволяє суспільству отримати найбільшу користь. Важливим також є розуміння А. Смітом того, що єдиним критерієм ефективності ринкової взаємодії може бути лише вільна згода її учасників як передумова гармонії між прагненням прибутку і всезагальним благополуччям [9; C. 310].
Англійські філософи приписують людині почуття суспільної корисності. Люди хочуть мати користь. Егоїстичні інтереси людей спрямовуються на суспільно корисну діяльність. Так, Д. Юм (1711-1776) стверджує, що все на світі здобувається за допомогою праці. Люди зв’язані між собою розподілом праці – єдиним способом задовольнити їх багатоманітні потреби. „Кожний індивід, працюючи на себе, змушений працювати на інших і, навпаки, працюючи на інших, працює на себе”.
Разом з тим А. Сміт побачив і те, що поділ праці негативно впливає на антропологічний стан промислово розвинутих націй: гострота розуму, величність почуттів, моральність у приватному житті стають жертвами однобокості, „народженої” поділом праці. Поступово ідеї лібералізму послаблюють звернення до совісті. А.Сміт не бачив тут іншого виходу, крім просвітницької освіти простого народу в цивілізованому і торговельному суспільстві.
Б. Франклін (1706-1790), американський просвітник, державний діяч, запропонував кодекс поведінки особистості:
1. Пам’ятай, що час – це гроші; той, хто може кожного дня заробляти по 10 шеллінгів і  втім півдня гуляє або байдикує, має врахувати, що навіть якщо він витрачає на себе лише 6 пенсів, він викидає «на вітер» 5 шеллінгів.
2. Кредит – гроші. Гроші можуть породжувати нові гроші. Тому, хто точно платить, відкритим є гаманець інших. Людина, яка вчасно розраховується, може „зайняти” у своїх друзів гроші, які їм в даний момент не потрібні.
3. Не вважай своєю власністю все, що ти маєш.
4. Веди точні розрахунки своїм витратам і прибуткам.
Починаючи з другої половини ХІХ ст. здійснюються відокремлення економічної теорії від господарської етики, радикальне «звільнення» господарської діяльності від етичних аспектів, а отже і всього того, що пов’язано із свідомим цілеспрямуванням. Автономна політекономія є відображенням автономної економіки, що почала розвивати майже незалежну від традиційних цінностей суто індустріальну динаміку раціональності, коли прибуток стає самоціллю. Вона вже більше не намагалася бути моральною філософією, а прагнула бути вільною від нормативних вимог, цінностей теорією про господарство на кшталт наук про природу.
Критикою цих явищ переймалися гуманітарні й соціальні науки (часто-густо протилежних методологічних напрямів та ідеологічних уподобань) другої половини ХІХ і всього ХХ століття, найрадикальнішим серед яких став марксизм. Внаслідок цього відбулася етична нейтралізація, виникла концепція двох світів: з одного боку, вільної від цінностей теорії господарства, з іншого – позаекономічної господарської етики [8; C. 120].
    Дж. Міль, автор «Основ політичної економії» (1848), вперше поставив на філософському рівні питання про те, чим же займається економічна наука. Її предметом, на думку цього вченого, є саме та частина людської діяльності, яка обумовлена стремлінням до багатства і бажанням уникнути труднощів праці. Реальна людина влаштована набагато складніше, однак економічна наука змушена спрощувати її, зводити до так званої „економічної людини” – в іншому випадку неможливо прийти до узагальнень. До кінця ХІХ ст. його книга залишалася головним підручником з економіки для студентів не тільки в Англії, а й в інших країнах.
Філософсько-господарська концепція Дж. Міля базувалася на ліберальних філософських припущеннях про універсальні якості людської природи:
1. Індивідуалізм – людині властива постановка перш за все власних (особистих) інтересів.
2. Раціоналізм – мотиви людини свідомі й визначаються пристосуванням до навколишнього природного та соціального середовища.
3. Гедонізм – людина прагне до пошуку насолоди й задоволення потреб у матеріальному комфорті.
4. Космополітизм – національні розбіжності між людьми не відіграють суттєвої ролі і легко переборюються під час міжнародного обміну товарами, послугами та людьми [6; C. 140].
Звідси слідувало, що суспільство є механізмом індивідів і арифметичною сумою людей, загальні інтереси яких базуються шляхом вільної взаємодії і змагання індивідуальних інтересів, а роль держави полягає в наступному:
1) гарантувати економічну свободу й рівну боротьбу на ринку;
2) захищати споживачів у боротьбі за існування від переможених, тобто власників від пролетарів.
У Німеччині були вироблені філософські обґрунтування політики протекціонізму, що заперечували ліберальні догми (Ф.Ліст, К.Родбертус). Серед них були такі контрвисновки:
1. Людина не є відчуженим індивідом, а взаємодіє із суспільством.
2. Співробітництво, а не конкуренція.
3. Нація – необхідний посередник між людиною і людством, уявляється як єдиний народний організм із своїми цілями й цінностями, що перевершують цілі й цінності конкретної людини. Для реалізації загального інтересу необхідною є держава.
4. Кожна нація має спиратися на власні ресурси. Мета – не в задоволенні потреб, а в гарантуванні розвитку виробничих сил нації та задоволенні потреб народу в цілому. Нація повинна думати не про ринкову вартість своєї продукції в теперішній момент, а про саму здатність виробляти [8; C. 210].
    Система поглядів німецького філософа К.Маркса (1818–1883) – її прийнято називати марксизмом. Філософсько-економічні ідеї марксизму наголошують на тому, що економічна діяльність людей і їх стосунки в рамках цієї діяльності є основним чинником, що визначає форми державної влади, закони, культуру, релігію та інші сфери життя суспільства. Такий підхід називається економічним детермінізмом. Унікальність способів ведення господарства, традицій, звичаїв, неповторність духовного життя народів розглядається марксизмом як щось другорядне. Економічний матеріалізм як філософія господарювання являє собою один з різновидів прагматизму. Основою його є вчення про базис і надбудову.
    К. Маркс сформулював також основи історичного матеріалізму. Він намагався створити наукове економічне обґрунтування комунізму. Результатом цих зусиль став перший том „Капіталу”. Природа капіталу пов’язується із процесом поступового вдосконалення продуктивності праці, економічним визволенням частини суспільства, що жила за рахунок жорсткого гноблення і повної неволі безпосереднього виробника.
    К.Маркс розвивав ідеї про трудову вартість, суспільно необхідну працю. Він стверджував, що додаткова вартість з’являється внаслідок експлуатації робітника капіталістом, тому вбачав необхідність у ліквідації приватної власності [5; C. 250].
    Сьогодні практично всі розвинуті суспільства в господарському плані орієнтуються на ринок, на участь у глобальному капіталістичному розподілі праці. Такий рух певною мірою відповідає марксистському розумінню історії як всеохоплюючої еволюції людських суспільств у напрямку до якоїсь кінцевої мети.
    Ф.Енгельс (1820-1895), співзасновник марксизму, в „Походженні сім`ї та приватної власності” формулює концепцію соціально-економічних формацій: первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, буржуазної, комуністичної.
    Протиріччя економічного матеріалізму пов’язані із спробою поєднати метафізику історії і науку.
Марксистське розуміння історії породило багато питань: чи кожне конкретне суспільство проходить п’ять етапів чи можливе „перескакування” через декілька сходинок, чи синхронно всі суспільства переходять з однієї сходинки на іншу, чи можливі відставання чи випередження?  Втім  вже  сам  К. Маркс визнавав, що проходження всіх п’яти етапів формаційного розвитку – це тільки тенденція історичного процесу, а не історія кожного конкретного суспільства (так, наприклад, він писав про східні деспотії як особливий тип суспільств).
У зв’язку з цим слід чітко розділяти поняття конкретного суспільства („соціального організму”) і суспільно-економічної формації – схеми суспільства. Ці поняття не є тотожними. Не можна сказати, наприклад, що Стародавній Рим є виключно рабовласницькою формацією, а США – тотожні капіталістичній. У будь-якому конкретному суспільстві існують різноманітні формаційні елементи, економічні уклади, механізми державного устрою.
    Тоді як Карл Маркс говорив про капітал як про економічну субструктуру (базис) буржуазного світу, а про ідеологію як про його суперструктуру (надбудову), в постмодерній філософії стверджується, що реальне дезінтегрувалося, капітал перетворився на образ.

1.5 Новітня філософія господарювання

На початку ХХ ст. формується концепція саможертовності (В.Зомбарт „Торгаші і герої”). О. Шпенглер (1880-1936), представник філософії життя, наголошує, що праця – не товар, а обов’язок, що в ідеалі не продається, а жертвується. Звертається також увага на те, що різним національним культурам властиві різноманітні стереотипи економічної поведінки.
У ХХ ст. філософська думка представила опозицію: культура – цивілізація. На думку німецького філософа О. Шпенглера все різноманіття досягнень людства – це пошук істини, торжества краси, занепокоєння духу, що обслуговує людські потреби. Культура, коли вона виникає, має величезний духовний потенціал. Але потім вона втрачає духовність, тоді як її досягнення закріплюються в матеріальних об’єктах, тобто в цивілізації.
М. Вебер (1864-1920) – видатний німецький філософ, одна з найвідоміших праць якого - „Протестантська етика і дух капіталізму”, „Господарська етика світових релігій”. Головна їх ідея – безпосередня обумовленість економічного життя окремих країн і народів закладеними в них релігійно-етичними нормами. М.Вебер розглядав релігію як один з найважливіших способів надання сенсу соціальному діянню, встановлює його значення і цілі. На відміну від К.Маркса, визначальну роль у світовій історії він віддав не економічним, а духовно-релігійним факторам й вважав, що світом людей повинні правити не споживання, а Істина, Добро, Краса [10; C. 140].
У сучасній філософії господарювання, що переживає етап подолання суто економічного підходу до розуміння ефективності господарської системи, на часі намітився перехід від осмислення „внутрішньої” ефективності економічної системи до „зовнішньої”, що визначається взаємовідносинами із соціальним світом і довкіллям (оскільки те, що є раціональним економічно, загрожує втратою розумного сенсу щодо життєвої практики і якості життя як таких). Це означає, що раціональність економіки розглядається в ширшому контексті, передусім в її відповідності чи невідповідності практичним (нормативним) ціннісним уявленням. Йдеться про подолання вузькоутилітарних підходів „чистої економіки”, а отже й суто економічної раціональності ринку, підпорядкування практичному розуму, що, як відомо, є морально-етичним розумом.
Особливе місце у філософії господарювання ХХ ст. займає „Філософія господарства” С.М. Булгакова.
Булгаков Сергій Миколайович на рубежі століть подолав тернистий шлях «від марксизму до ідеалізму» (саме так називався один з перших збірників його статей) і став найвизначнішим російським філософом. Професор політекономії в Києві (1901-1906) і Москві (1906-1918), емігрував у 1923р., декан Богословського інституту в Парижі 1925-1944). Перебував під значним ідейним впливом І.Канта, слов'янофілів, Ф.Достоєвського й В. Соловйова, засвоївши їх основні філолофсько-гносеологічні й соціальні ідеї (насамперед, ідею всеєдності). Обґрунтовував цілісність християнського світогляду. Слідом за В.Соловйовим, вважав своїм завданням перебудову всіх соціальних відносин на релігійній основі. Порятунок Росії для нього можливий лише на шляху до релігійного відродження.
С.Булгаков спробував побудувати філософську систему, що розглядає світ як господарство. Він наголошує, що будь-яка принципова проблема є вікном, через яке ми дивимось на світ, і, звичайно, при цьому воно змальовує для нас цей світ своїм кольоровим склом. Різні філософські системи дивляться на світ через різні вікна, але передбачають і різні бази.
По відношенню до марксизму С.Булгаков не займав «войовничої» і однозначно негативної позиції. Ось що він писав у передмові до книги „Від марксизму до ідеалізму”: „Мое теперешнее идеалистическое мировоззрение складывалось в атмосфере социальных идей марксизма и уже поэтому оно не есть, не может быть и не должно быть сплошным его отрицанием, напротив, оно стремится к углублению и обоснованию именно того общественного идеала, который начертан на знамени марксизма и составляет его душу” [2; C. 220].
У „Філософії господарства” збільшення багатства пов’язується з реалізацією прагнень, розглядається як життєве призначення людини і служіння Богу. Зростання народного багатства – шлях подолання бідності.
Він спробував дати релігійне обґрунтування взаємин людини й світу як діяльності. Внутрішній зв’язок Бога й створеного ним світу мислиться С.Булгаковим (значною мірою під впливом Флоренського) насамперед як Софія (премудрість Бож`я), що проявляється у світі людини, роблячи її причетною Богові: «Людська творчість у Знанні, в господарстві, в культурі, в мистецтві софійна». Створений cвіт, за С.Булгаковим, має відносну самостійність і творчу активність, «власне завдання і зміст».
Проте людина часто стає невільником господарства, перемагаючи природу. Мислитель наголошує на необхідності шукати модель господарювання, основою якої мають бути духовні прояви життя (так званий економічний ідеалізм). Таким чином, для С.Булгакова господарство є творчою діяльністю розумних істот, феноменом перш за все духовного життя.
А.Тоффлер (нар. 1928 р.) – американський соціолог, соціальний філософ, один з авторів концепції післяіндустріального суспільства. Він стверджує, що людство переживає нову технологічну революцію („третя хвиля”), яка прийшла на зміну аграрній та індустріальній цивілізації – всезагальне впровадження новітніх комп’ютерних систем третього покоління в усіх сферах суспільного життя. Викликане цим посилення темпів соціально-економічних, політичних та культурних змін призведе до зламу адаптивних механізмів індивідів, наслідком чого є або соціальний протест у всій багатоманітності його форм – від пацифізму до нігілізму, або ескапізм, що виражається, наприклад, у розквіті субкультур. А.Тоффлер надає важливого значення світовому співробітництві у вирішенні глобальних проблем. 
Ф. Фукуяма – сучасний американський соціолог, філософ, автор політико-економічного дослідження: „Довіра: соціальні чесноти і шлях до процвітання”. Він намагається глибоко осмислити сутність соціальних трансформацій, сформував економічну концепцію як продовження своїх філософських пошуків, відроджує метод Адама Сміта, втілений у „Багатстві народів” та розробляє власний методологічний інструментарій у „Теорії моральних почуттів”.
    Ключовою характеристикою розвинутого людського суспільства, що проявляється як на індивідуальному рівні, так і на рівні соціальному, є Довіра. Саме довіра визначає прогрес, а успіх „самореалізації” конкретного суспільства залежить не від ринкових принципів і не від прихильності традиціям, а від рівня довіри, існуючого в суспільстві (довіра до суспільних інститутів і держави в цілому).
    З погляду розповсюдженості довіри в сучасних ієрархічних структурах Ф.Фукуяма вибудовує класифікацію людських суспільств: до групи з високим рівнем довіри він відносить „обрані”, „засновані на довірі” ліберальні демократії (США, Німеччина, Японія), тоді як традиціоналістські країни (Китай, Мексика), європейські „легковіри” (Франція, Італія), як і країни Східної Європи і колишнього СРСР він зараховує до суспільств з низьким рівнем довіри.
    Економічний прогрес, з точки зору Ф.Фукуями, є своєрідною нагородою суспільству за внутрішню гармонію, відсутність якої перешкоджає господарському процвітанню. Досягти такої гармонії можливо лише у процесі суспільної еволюції, що не припускає „переплигування” через окремі її етапи („з феодалізму в комунізм”) [12; C. 192].
    Важливим стає феномен „соціального (суспільного) капіталу” – здатність людей задля реалізації спільної мети працювати разом в одному колективі”. Економісти вже давно взяли до уваги „людський капітал” – поняття, яке базується на передумові, що сьогоднішній капітал  все в меншій мірі втілений в землі, підприємствах і обладнанні і все в більшій мірі – в людських знаннях та навичках.
    Втім крім навичок та знань людський капітал складається також із здатності людей утворювати одна з одною певну спільність, причому ця частина людського капіталу має принципове значення не тільки для господарського життя, а й буквально для кожного аспекту соціального життя у цілому. В свою чергу, така здатність до асоціації залежить від існування всередині співтовариства норм і цінностей, що розділяються всіма його членами, а також від готовності останніх підпорядкувати свої інтереси інтересам групи. Результатом спільних норм і цінностей стає взаємна довіра, в якої є своя, цілком конкретна економічна величина.
    Накопичення соціального капіталу – складний і багато в чому незрозумілий культурний процес. Наскільки легко на рівні урядових заходів сприяти його виснаженню, настільки важко, практично неможливо зробити щось, щоб його відновити.
Постмодерн: сучасні господарські концепції та їх парадигмальне коріння. У 1990-х роках постмодерністська критика стала панівною парадигмою для широкого діапазону новаторських, радикальних і дискусійних досліджень у гуманітарних та суспільних дослідженнях. Утворений із етимологічно суперечливого сполучення „пост” (після) і „модо” (саме тепер) і наділений атрибутами, які можна простежити крізь всю історію модерної (сучасної) думки, але які набули сучасної форми лише після Другої світової війни, термін „постмодерність” нині довільно включає в себе (або певною мірою з ними пов’язаний) цілу низку рухів, іноді несумісних, що виникли в заможних країнах Європи і в країнах європейського походження в суспільних та гуманітарних науках. Постмодерність передбачає радикальний сумнів щодо надійності основ, на які спираються претензії на наукові твердження .
    Тоді як Карл Маркс говорив про капітал як про економічну субструктуру (базис) буржуазного світу, а про ідеологію як про його суперструктуру (надбудову), Г.Дебор твердить, що реальне дезінтегрувалося, капітал перетворився на образ, а реальні події розчинилися в медіа-ґепенінґах[7; C.410].
    Постмодерність (постмодерна сучасність) або нова постіндустріальна доба породжує немарксистську позицію про суспільство споживання. Товари більше не містять у собі споживчої вартості, як визначав її Маркс, а мають бути осмислені як знаки в розумінні де Сосюра (Ж.Бодріяр „Симулякри та симуляції). Формується геперреальність (умови, за яких імітація або відтворення реальності набувають більшої легітимності, цінності й сили, аніж самі оригінали). Ж.Бодріяр пропонує кілька прикладів, що відкривають цей стан гіперреальності. Так, Діснейленд являє собою промовисті моделі симуляцій. Діснейленд виразно грається з ілюзіями і уявними світами, висока якість його фантазій – це начебто саме те, що приваблює публіку. Проте якщо вірити Бодрійярові, людей приваблює сюди якраз об’єктивний зв’язок цієї казки з реальною дійсністю Америки. Діснейленд подається глядачам як уявний світ для того, щоб підтримати в них упевненість, що все поза його станами є реальним.

#3 16.05.2011 15:02:29

Коробка А.
Участник

Re: Коробка А.М.

2. ВИЗНАЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДУМКИ

2.1 Матеріальні та духовні цінності людини як принципи організації господарства

Серед багаточисельних підходів до аналізу господарства існує підхід аксіологічний, що інтерпретує господарство як систему цінностей, норм та інститутів. Під терміном „аксіологія” у сучасному філософському знанні розуміється особливий, самостійний розділ філософії, що вивчає цінності. Основу людської життєдіяльності складають цінності, що безупинно формують модуси чи способи зв'язку свідомості людини і людства й реального світу, згідно з якими деякі речі й ідеї «повинні бути», а інші ні.
    Усе більш значиме місце у поясненні сутності економічних процесів займає „людський фактор”. Нобелевський лауреат з економіки (1978 р.) Х.Сімон підкреслював, що економіка – це не тільки дослідження благополуччя, добробуту, але і дослідження людини; у кінцевому випадку знання про багатство – це одночасно знання про людину.
    Аксіологічний, ціннісний підхід до дійсності розглядається як протилежність підходу пізнавальному, гносеологічному: якщо в межах останнього нас цікавить об’єктивна сутність речей самих по собі, як вони є, то підхід ціннісний спрямований на з’ясування того, яке значення ці речі можуть мати для людини, суспільства, з точки зору їх потреб та інтересів. Нобелевський лауреат з економіки (1988 р.) М. Алле відмітив, що економіка, яка є ефективною в задоволенні потреб, обов’язково є ефективною і в сфері виробництва, але економіка може бути економічно ефективною в сфері виробництва і не обов’язково бути ефективною з точки зору задоволення потреб. До аналізу господарських дій людини включають такі категорії, як „очікування”, „раціональність”, „мотивація” [8; C. 120].
Вважається, що первинні потреби закладені генетично, а вторинні виробляються під час пізнання і набуття досвіду як окремим індивідом протягом його життя, так і всім етносом протягом його становлення. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.
    Слід мати на увазі, що поле актуалізації (реалізації) товарно-вартісних значень продуктів виробництва, і особливо грошей припускає наявність певних економічних зв'язків між людьми, а саме таких відносин, що примушують їх виходити у своїй свідомості і, отже, у своєму поводженні з того значення золота (грошей узагалі), що нав'язується характером цих відносин. Соціальні значення речей (цінностей) повинні включати деякий ідеальний компонент, що з необхідністю породжується об'єктивно існуючими матеріальними відносинами людей певної культури і цивілізації.
Ідею трансцендентності суб'єкта і світу можна зрозуміти в концепції С.М.Булгакова, а саме у його вченні про філософію господарства. Справа в тому, що джерело творчої діяльності суб'єкта господарства зумовлене причетністю людини до Божественної Софії. Софійність господарства виявляється в завданнях, які встановлює людство і які можна умовно означити як перемогу культури над природою, або олюднення природи. Самий процес має певну мету, котра пов'язана з тим, що людина не може господарським шляхом творити нове життя. Вона може розширити вже існуюче життя, але саме життя створюється лише народженням із первісно закладеної життєтворчої сили. Тому господарство є корекцією життя, уже створеного й існуючого.
„У сфері господарській на стороні об'єкта стоїть природна "бідність", залежність від сліпих і ворожих стихій природи, на стороні суб'єкта — зростання "багатства", "розвиток вироб¬ничих сил". Багатство є силою, плюсом на стороні суб'єкта, бідність — слабкістю, плюсом на стороні об'єкта. Об'єкт у господарському розумінні є для суб'єкта конкретним реаль-ним не-я, яке насильно нав'язується йому, не самообмежен¬ням, а обмеженням. Суб'єкт, господар, прагне до того, щоб світ, об'єкт господарства, став прозорим для суб'єкта, від¬дався його волі, з механізму зробився організмом, котрий є ідеальним образом рівноваги нейтралізації свободи і необ¬хідності.
Людина прагне до досягнення господарської свободи, до влади над відчуженою від неї природою, до економічної мо¬гутності або „багатства”. Господарська свобода, подолання об'єкта як механізму чужого життя є силою, котра спирається на знання”.
З позицій софійності С.М. Булгаков розглядає традиційні проблеми соціально-економічного розвитку, але за умови включення метафізичного аспекту дослідження. Так, замість „виробничих сил” і „виробничих відносин” рушійною силою виступає людство, ідея світової людини, трансцендентальний суб'єкт господарювання. Пояснюється це так: діяльність не є самоціллю для людини, вона задана не людиною, але всередині її із самого народження є ідея розвитку індивіда в суспільстві, його активне відношення до суспільства, вихід зі свого „Я” в метафізичному розумінні. Звідси стає зрозумілим, чому діяльність, праця та її результати — власність, майно, продукт виступають як актуальність, як дієва воля, як активний вихід із себе.
Досить чітко простежується ідея свободи особистості, яка визначає основні підходи до вирішення найбільш важливих питань, насамперед організації господарства, у вченні про господарство М.О. Бердяєва. Так, він виділяє два протилежних принципи стосовно господарського життя. Перший із них передбачає, що суб'єкт в господарському житті дбає про свій особистий інтерес і це сприяє господарському розвитку цілого (методологічний індивідуалізм). Другий принцип виходить зі служіння цілому для того, щоб успішно реалізовувати індивідуальні потреби. Перший принцип є підґрунтям для побудови моделі економічної людини, котра діє на основі максимізації цільової функції. Другий — для побудови утопій. І перший, і другий принципи ефективні лише у взаємодії, оскільки свободі людського духу відповідає не моністична, а плюралістична соціальна система [2; C. 140].
Серед проблем філософії господарства М.О. Бердяєв приділяє особливу увагу дослідженню суперечностей природи власності і техніки, оскільки і те, і друге мають істотні обмеження, порушення яких згубне для людського буття. Дослідження власності і техніки він здійснює крізь призму взаємовідношень життя і смерті, організму і механізму, суб'єкта і об'єкта. Як передумови для аналізу використовуються, по-перше, визначення господарства, котре є ієрархічною системою, а не механізмом, який складається з атомів, в основі його перебуває особистість з її якостями і здібностями, з її дисципліною праці"; по-друге, аскетизм як необхідний елемент господарської праці. На основі такого розуміння власність, як і техніку, не можливо пов'язувати тільки зі споживанням матеріальних благ. Філософське розуміння власності передбачає звернення до її онтологічних коренів, пов'язаних із метафізичною природою особистості.
Власність для М.О. Бердяєва є передусім духовною цінністю, в ній міститься певний моральний смисл, який розкривається у взаємовідносинах з матеріальною природою, у стосунках між близькими людьми, і взагалі між усіма людьми. Якби господарська діяльність була зовсім безособистісною, визначалася б лише споживчими інтересами, то чим би вона тоді відрізнялась від діяльності тварин? Швидкоплинне споживання означало б рабство у стихійних сил природи, а діяльність людини передбачає певні метафізичні основи, котрі долали б емпіричні межі її життя.
У зв'язку з питанням про матеріальні цінності відзначимо два моменти. По-перше, всі матеріальні цінності характеризуються тим, що вони є певним видом власності в тих чи інших історично обумовлених фopмax. Тим самим, будучи об'єктами задоволення потреб індивідів, матеріальні цінності опосередковують відносини між ними. По-друге, саме власність як найважливіший аспект соціально-економічного функціонування матеріальних цінностей припускає тотальне визнання її характеру в масштабах усього даного суспільства, на чому б не ґрунтувалося це визнання (безпосереднє насильство, релігійно чи яким-небудь іншим способом мотивований страх, переконання в життєвій необхідності функціонуючих форм власності тощо).
    Отже за проблемою цінностей стоять найскладніші життєві питання політичного, господарського і духовного розвитку суспільства. І важливо відмітити особливу роль особистості та її моральних та духовних цінностей у безпосередньому процесі організації господарства

2.2 Філософія ноосфери як світоглядна основа сучасної філософії господарства

При розгляді питання філософії господарювання неможливо не відмітити актуальність та важливість осмислення теорії В.Вернадського щодо дбайливого планомірного природокористування, збереження та примноження природних ресурсів планети, контролю за їх використанням, екологічного виховання молоді.
В.Вернадський виходить з позиції, спрямованої на усвідомлення вищого синтезу природи й людства, що надає природі людяного змісту і визначає справді космічний масштаб людської діяльності. У цьому, власне, й полягає провідна ідея концепції ноосфери, обґрунтованої В.І.Вернадським.
Ноосфера – це інтелектуальна частина біосфери. Виникає в результаті організованої праці. Ноосфера вимагає поведінки людства як єдиного цілого.
Важливими характеристиками ноосферогенезу дослідники цієї проблеми визнають створення та функціонування інтегрального соціального інтелекту, поглиблення інформатизації суспільства на шляху до розбудови інформаційної цивілізації, де основним ресурсом суспільного виробництва буде інформація, а не речовинно-енергетичні ресурси, як це було і є досі. І зрозуміло, що виробляти цю інформацію головно має наука: адже її соціальна функція полягає в тому, щоб озброювати людину вірогідним знанням про світ, яке може бути використане в організації господарства. У цьому знаходить свою конкретизацію відоме положення вчення В.Вернадського про особливу ноосферну роль науки як уособлення інтегрального розуму людства. Саме ця обставина і визначає принципову незамінність науки, зокрема, у справі вивчення та розв'язання глобальних проблем сучасності, у поглибленні концепції сталого розвитку та її ефективній реалізації у сфері господарювання.
    Оцінюючи роль людського розуму як планетарного явища, В.І.Вернадський сформулював наступні положення:
1.Розум здатен репрезентувати творчі самоорганізаційні засади Універсуму на Землі і в цьому розумінні продовжувати  конструктивну функцію біосфери».
2.Він спрямовує і надихає культуру й біогеохімічну енергію.
3.Завдяки Розуму культурна біохімічна енергія реалізується вже не лише через розмноження організмів, а й через інформаційну, виробничу силу науки та праці.
4.У результаті Розум стає не тільки соціальною, а й природною силою всесвітнього порядку, фактором переходу біосфери в ноосферу [3; C. 210].
    Концепція В.Вернадського змальовує активну геологічну роль людства. Розум людини вносить зміни в характер земної еволюції. Людина створює нові технології, залучає до життєдіяльності нові ресурси планети і водночас вилучає із обігу хімічних елементів в природі все більшу кількість речовин. Отже, людина постає як геолого утворювальна сила, могутній чинник подальшого розвитку планети. Життєві процеси повинні відбуватися як розумні, технологічно обґрунтовані, морально вивірені. Ноосфера – сфера людського існування, розумного регулювання біосоціальних процесів, морально-гуманістичної єдності людини і природи.
Репрезентуючи традицію космізму, доречним буде охарактеризувати соціально-етичний зміст ноосферної етики. Бо надзвичайно важливою є організація «правильного життя» людства, що можлива за умови, по-перше, максимального розмноження людства, бо це сприятиме і розвиткові «енергії людської культури». По-друге, набуттям свободи мислячою людиною. Діяльність цієї свободної людини буде скеровуватися настановами «особистої етики», що передбачає усвідомлену відповідальність кожного за долю планети.
Філософська концепція, заснована на ідеях ноосфери й екологічному вченні, розв’язує фундаментальні протиріччя Макросвіту і Людства, що закладені в сучасній економічній теорії. Ліберальний погляд на людину порушував гармонію взаємин між природою і людиною. Тому новітні теоретичні економічні конструкції повинні включати ідею єдності потреб людини і біосфери як єдиного еволюційного феномена [6; C. 110]. 
Таким чином, необхідно відмітити, що сучасна філософсько-господарська думка орієнтує господарство не тільки на задоволення меркантильних економічних потреб, а й у відповідності до закону рівноваги природи і соціуму.

ВИСНОВКИ

Господарювання як здійснення процесу матеріально-економічної життєдіяльності країни, суспільства в цілому, окремо взятій особі не може не мати свого глибинного етично-філософського аспекту. Філософія господарювання є процес стратегічного осмислення доцільності даної економічної системи з точки зору досягнення добробуту суспільства і особи. Її глибинна суть з точки зору етичних народних основ виявляється і обгрунтовується кількістю матеріальних і духовних цінностей, що реально потрапляють до рук тих, хто їх виробляє і творить.
Філософія господарства вивчає не сам виробничий процес, який для неї свого роду „річ в собі”, а те, як господарство впливає на людину, його розвиток, перш за все духовний, на усвідомлення людиною свого місця на цьому світі, а також взаємини з іншими людьми і різними ідеальними утворенням
Про важливість постановки і вирішення даних проблем писали багато філософів, починаючи з Платона і Арістотеля. Проте найбільш філософськи осмислено до даних проблем підійшов російський філософ Сергій Миколайович Булгаков, який вважав на початку століття, що за цими проблемами, „якщо не сьогоднішній день, то обов'язково завтрашній день у філософії”. Сучасна трагічна ситуація в нашому господарському житті і неможливість економічного, філософського і будь-якого іншого знання вплинути на неї в сприятливому напрямі знов заставляють нас звернути пильнішу увагу на філософію господарства, яка покликана встановлювати гармонійну взаємодію суб'єкта і об'єкту.
Перше, на що звертали увагу багато мислителів, це те, що в історії філософії міняються не істини, а сама людина, і міняючись, передивляється ряд істин і вибирає найбільш близькі, актуальні, а всі інші ніби відступають на другий план. В цьому відношенні філософія господарювання сповна вписується в рамки філософії в цілому, оскільки оперує такими вічними поняттями, як життя, праця, виробництво, суб'єкт, об'єкт, управління, справедливість, благо і так далі Інша важлива особливість філософії полягає в тому, що її ідеї зачіпають істотні проблеми нашого буття. Філософія господарювання також зачіпає нас в нашій суті, оскільки аналізує умови існування людини, його відтворення, розглядає співвідношення життя і смерті, тобто вирішує питання про сенс життя.
У сучасній філософії господарювання, що переживає етап подолання суто економічного підходу до розуміння ефективності господарської системи, на часі намітився перехід від осмислення „внутрішньої” ефективності економічної системи до „зовнішньої”, що визначається взаємовідносинами із соціальним світом і довкіллям (оскільки те, що є раціональним економічно, загрожує втратою розумного сенсу щодо життєвої практики і якості життя як таких). Це означає, що раціональність економіки розглядається в ширшому контексті, передусім в її відповідності чи невідповідності практичним (нормативним) ціннісним уявленням. Йдеться про подолання вузькоутилітарних підходів „чистої економіки”, а отже й суто економічної раціональності ринку, підпорядкування практичному розуму, що, як відомо, є морально-етичним розумом.
Отже, основні проблеми та концепції формування та розвитку господарювання в історії європейської філософії розглядали визначні філософські діячі різних епох, а саме Арістотель, Л.Альберті, А. Сміт, Дж. Міль, Ф. Енгельс та ін. І лише завдяки всебічному підходу науковців до розгляду даного питання стало можливе впровадження досягнень у становлення сучасної економічної та господарської думки, а відповідно їх розвиток та застосування основних концепцій.


ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Арістотель. Нікомахова етика / Пер. з давньогр. В. Ставнюк. -К.: Аквілон-Плюс, 2002.
2.    Булгаков С. Философия хозяйства. –  М.,1990.
3.    Вернадский В.И. Философские размышления натуралиста.- М.,1975.
4.    Гребеньков Г.В. Введение в философию хозяйства. – Донецк, 2000.
5.    История философии: Энциклопедия. – Мн: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002.
6.    .Костюк В.Н. История экономических учений. М.: «Центр», 1997.
7.    Осипов В.А. Философия хозяйства. – М., 2000.
8.    Рих А. Хозяйственная этика. – М.,1996.
9.    Смит А. Исследование о природе и причинах багатства народов. М, 2007.
10.    Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука, - К.: Головна редакція УРЕ, 1986.
11.    Фома Аквинский. Сума Теологии. – К.: Ника-Центр, 2003.
12.    Фукуяма Ф Доверие. – М.,2004.
13.    Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. - К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006.
14.     Аристотель. Политика // Антология мировой философии – М., 1969. С. 465-475 // [Ел. ресурс]

Sorry. You have to be registered to access this content.


15.     Пико делла Мирандола. Речь о достоинстве человека / Пер. Л.Брагиной // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли в 5-и т. – Т.1. Эстетика Ренессанса – М., 1981. – С. 506-514 // [Ел. ресурс] 

Sorry. You have to be registered to access this content.

#4 16.05.2011 21:49:42

Кучинская А.
Участник

Re: Коробка А.М.

"З погляду Аквіната, справедливою є ціна, що дає продавцеві доход, звичайний для його соціального статусу." а як Ви вважаєте, що є справедливою ціною в наш час, коли  суб"єкти господарювання встановлюють на один і той самий товар досить різні ціни?чи означає  це, що рівень встановлених цін означає їх  соціальний статус?

#5 17.05.2011 20:12:43

Коробка А.
Участник

Re: Коробка А.М.

Безпосередньо поняття "справедливість" та "ціна" на сьогодні досить складно поєднати! На сучасному етапі розвитку господарюючих суб'єктів склалася тенденція до отримання максимального прибутку, а не "якісного" задоволення потреб населення. Лише незначна кількість підприємств намагаються підтримувати власну торгівельну марку шляхом представлення якісної продукції за справедливою ціною.

#6 17.05.2011 20:21:37

Ободовский
Участник

Re: Коробка А.М.

Цікаво дізнатися, що Ви особисто розумієте під поняттям "власності": просте означення кордонів чогось свого чи щось більш глибше та де, на Вашу думку, та межа, за якою привласнення предметів буття потрібне людині вже не лише для забезпечення своїх природних потреб, а й для власної сатисфакції?


"Все, что нас не убивает, делает нас сильнее!" - Фридрих Ницше

#7 18.05.2011 18:56:51

Ольга
Участник

Re: Коробка А.М.

Зараз можно зустріти великий діапазон цін на один і той самий товар!.. Це залежить від того, що один замовляє товар безпосередньо у виробника і має найнижчу ціну, другий-через оптового представника, ціна трохи вища, третій-взагалі купує у розниці у "першого" і встановлює ще свою ціну далі... тому і винакає така різниця, а поняття "справедлива ціна" взагалі втрачає сенс...!!! Деякі виробники встановлюють рекомендовані ціни, як Ви вважаєте, це вихід з ситуації, щоб не було такої розбіжності в ціні, і як тоді це контролювати????????



Последнее редактирование Ольга (18.05.2011 19:00:21)

#8 18.05.2011 22:15:25

Коробка А.
Участник

Re: Коробка А.М.

Феномен власності, як соціально-філософської категорії, у бутті окремої особистості передбачає створення певних меж. Але в рамках суспільства, та, безпосередньо, господарюючих суб’єктів дана категорія має розумітися у більш широкому масштабі. Межу привласнення предметів для задоволення власних потреб кожен визначає відповідно до власних критеріїв оцінювання існування, але все ж таки, на мою думку, дана межа протягом останніх років (навіть десятиліть) схилилася в бік сатисфакції.

#9 18.05.2011 22:35:27

Коробка А.
Участник

Re: Коробка А.М.

Звичайно, встановлення рекомендованих цін є виходом із ситуації. Але не є таємницею, що деякі підприємці (не беручи до уваги мережі супермаркетів) не зважаючи на дані межі пропонують споживачеві продукцію з завищеною вартістю, обґрунтовуючи це, як було зазначено Вами тривалим ланцюгом поставки продукції від виробника до споживача, а також  значними податками.  Таким чином, і дана політика не має високої ефективності! Насамперед необхідно, щоб  дане питання вирішувалося на законодавчому рівні шляхом встановлення меж цін на окремі групи товарів.

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 1047
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12631
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 14
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме