Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияНовый сайтФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 11.05.2011 21:14:36

alf
Участник

Реферат Хижняка А.В.

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Чернігівський державний технологічний університет
Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін







Проблема свободи та її меж




Реферат здобувача кафедри ІКС
Хижняка Андрія Васильовича


Науковий керівник:
професор кафедри ІКС
Казимир Володимир Вікторович

Тема дисертації
«Методи та інформаційна технологія побудови керуючих структур для
гетерогенних систем аутентифікації та авторизації»


Чернігів - 2011


Зміст

Вступ.
Розділ 1. Виміри свободи як загальнолюдської цінності.
Розділ 2. Межі свободи: проблема їх встановлення та перевищення
Розділ 3. Компютерна реальність як суперечність між свободою та відповідальністю
Висновки та перспективи вивчення проблеми.
Список літератури.


Вступ

Проблема свободи та її меж вже багато сторіч посягає значне місце у роботах багатьох видатних філософів. Це дуже древнє питання, суперечки щодо якого займають по гостроті друге місце після спорів про Бога.
З точки зору філософії проблема свободи, як правило, розглядається в трьох частинах: проблема свободи дії, проблема свободи вибору та проблема  «бажання» - свободи волі. В філософії основна увага приділяється саме третій частині - проблемі свободи волі, тобто філософія спрямовує свої сили на вивчення підстав та мотивів наших вчинків.
Свободу вивчали такі вчені, як Альберт Камю, Жан Поль Сартр, Спіноза, Мартін Хайдегер, Карл Ясперс.
Зрозуміло, що поняття свободи, підходи до її виміру змінювались і змінюються разом із навколишнім середовищем, його соціально-культурною і економічною складовою, рівнем розвитку суспільства.
Наприклад, у древніх націй в епоху становлення та процвітання рабовласництва поняття свободи трактувалось лише з точки зору фізичної свободи людини і поділу людей на вільних (рабовласників) та залежних (рабів). Обмеження фізичної свободи людини, встановлення контролю над її свідомостю і поведінкою, ототожнення людини і простого "інструменту", «засобу праці» в результаті завдає збитку як особі, так і суспільству. Як демонструє історія такі держави із часом зникали, вони просто не мали шансу на подальший розвиток.
Лише усвідомлення факту, що конкретним та кінцевим матеріальним носієм свободи, її суб'єктом, завжди є особа, лише із вільних людей може сформуватись відповідно і та вільна спільність, до якої належить ця особа, - нація, соціальна група, клас.
У сучасному технологічному світі, який надає особі нові можливості для реалізації власної свободи,  можливості без перешкод реалізовувати власну волю у віртуальній реальності, свобода набула значно іншого значення.
Об'єкт роботи. В рамках данної роботи буде розглянуто специфіку свободи волі у філософському світогляді як загальнолюдської цінності і як особисту характеристику людини, предметом дослідження являється свобода волі конкретної особи, співвідношення свободи й необхідності, межі свободи та принцип відповідальності за власні вчинки.
Свобода волі -  певний фундамент кожної особи, без усвідомлення якого неможливо усвідомити справжне значення людського буття.
Суб'єкт. Абсолютний та кінцевий носій свободи — людина.
Гіпотеза. Нажаль, незважаючи на велику актуальність і значення свободи у житті у становленні людини, свобода деструктивно впливає на людину, змінюючи її природу. Отримавши свободу дій, людина нехтує правами інших осіб, зневажаючи іх свободу.
Самі ці положення будуть розглянуті і доказані в межах роботи.

Розділ 1. Виміри свободи як загальнолюдської цінності

Філософія вивчає проблему свободи, форми її виміру і межі, як правило, з погляду на людину і її поведінку. Саме з вчення про людину і виникло вчення про свободу, яке вже протягом декількох сторіч посідає важливе місце у роботах багатьох видатних філософів, таких як Бенедикта Спінозт, Альберта Камю, Жан Поль Сартра, Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля,  Мартіна Хайдеггера, Вільгельма Віндельбанда, Миколи Бердяєва.
Саме зі свободи, як загальнолюдської цінності, починали свій розвиток такі філософські проблеми, як можливість бути вільним для людини, свобода волі, межі свободи і відповідальність за власні вчинки.  Розглянемо свободу з точки зору історії філософії, в якій свобода зазвичай розглядалася в розрізі її співвідношенні з необхідністю, та того факту, що свобода — критерій, який характеризує сутність і існування людини.
Що саме розуміється під необхідністю?
Необхідність — це доля, рок, визначенність майбутнього людини, його дій, які повністю заперечують свободу волі людини.  Співвідношення із необхідністю розглядалось філософами в залежності від того, прихильниками якої концепції (волюнтаризму чи фаталізму) вони були.
Представники волюнтаризму вважають волю найвищим принципом буття над іншими проявами духовного життя людини.
Фаталізм, навпаки, вважає, шо в житті людини нема нічого випадкового, це лише «ланцюжок» подій, це реалізація  невідворотної долі, яка була  заздалегідь визначена певною надприродною силою. Силою, яка виключає свободу, вибір і випадковість із життя людини.
Фаталізм чітко втілений у наступному латинскому прислів'ї - «Fata volentem decunt nolentem trahunt», що в перекладі можна позначити як «доля направляє того, хто її приймає, і тягне того, хто їй чинить опір».
З другого боку ця антиномія  "свобода й необхідність" могла вирішуватись в розрізі і інших концепцій. Наприклад, концепції ессенциалізму (від латів. essentia - суть) або екзистенціалізму (від латів. existentia — існування), тобто від того, що для філософів було первинним, початковим - суть або існування. Представники ессенциалізму вважали, що свобода - це лише прояв, конкретне втілення необхідності з випадковими відхиленнями від неї. Представники  екзистенціалізму розглядали свободу як первинну реальність людського життя, тоді як необхідність трактували як абстрактне поняття. У існуванні людина набуває суті, до існування немає ніякої вищої природи (людина - можливість) і призначення (визначення) людини.
Як розуміли свободу філософи?
Августін Блаженний.
Цей видатний філософ і богослов поєднував свободу із божественним визначенням. Суть його вчення у наступному. Адам і Єва до грехопадіння мали свободну волю, їм був дарований вибір — грішити або ні. Цією свободою перші люди розпорядились невірно, тому втратили її після грехопадіння. Відтепер вибір у них було віднято, вони не могли не грішити.
Саме Бог визначав людину як схильну до добра і спасіння або як схильну до зла і вічних мук. Без визначеної Богом благодаті людини не могла мати власну волю. Дуже гостро Августін сперечався з цього приводу із Пелагієм, котрий вважав, що спасіння людства залежить від його власних моральних зусиль.
Вчення Августіна можна віднести до релігійного фаталізму. Да і взагалі, будь які релігійні течії вирішували питання про свободу і волю по відношенню до дії бога, яке проявляється в поняттях божої благодаті і божого промислу.  Різні течії релігійної філософії по-різному в свій час вирішували протиріччя між всемогутністю божої волі і самостійністю людини, як наприклад, кальвіністи в протестантизмі, які вважали, що людина хоч і знаходиться під впливом гріхов, але має можливість вибору духовних благ.
Бенедикт Спіноза.
Він намагався пояснити і зв'язати свободу із мисленням. Саме останнє досі не вивчене і тому породжує різні забобони.
Думки не від'ємні від людського тіла, діє в навколишньому світі і мислить лише тіло живої людини, а не дві різні субстанції, одна з яких — безтілесна душа, інша - «гріховна плоть».  Спіноза вважав, що поділ людини на «душу» і «тіло», на якому базується будь-яка релігія в принципі, з самого початку є неправдивим.
Він вважав, що людина знаходится у полоні ілюзії «свободи волі», і казав з цього приводу: «дитина впевнена, шо вільно шукає молоко, розгніванний хлопчик — що він вільно бажає помсти, а боягуз — втечі. П'яна людина впевнена, що за власним вибором каже співрозмовнику те, про що у тверезому стані воліла б забути» [1; 126].
Спіноза також виділяв і умови можливості свободи.
Свобода — це, перш за все, свобода від рабської залежності людини, від випадковіх зовнішніх чинників, але не взагалі від них. Дії, спрямовані на подолання залежності від найближчих обставин-умов — це і є елементарний акт свободи, усвідомлена необхідність, как її називав Спіноза. І свобода волі — це не дарунок божественних сил, а результат довгої та наполеглої праці людського тіла, який виникає лише завдяки активності людини. І свобода залежить від наших здібностей активно діяти на зовнішні чинники і за допомогою останніх на власне тіло і дух.
Іммануїл Кант.
Чимало часу Кант присвятив вирішенню питання, чи існує свобода волі, свобода людської дії, або ж людина, немов камінь, підпорядковується лише закону необхідності. Його вирішення антиномії «свобода та необхідність» наступне: свобода зовсім не вступає у протиріччя із необхідністю. Людина може одночасно бути і свободною, і підпорядковуватись природним  законам життя. Будь-яке явище на світі підкоряється закону причинного звя'зку. Проте не можна стверджувати, що свобода — це явище, свобода — це властивість, для реалізації якої не потрібна жодна інша причина, крім себе самої. Кант відносить свободу до такого типу речей, як «річ сама у собі». Будь-яке явище має таку характеристику, як час, протягом якої можна спостерігати залежність слідства та причини. Але свобода, тобто «річ у собі», не залежить від навколишніх умов, це є лише безумовне самовизначення, тобто тотальна незалежність від попереднього.
Жан Поль Сартр.
Один із найбільш яскравих представників екзистенціалізму в західній філософії, Сартр, розвиває свою філософську концепцію на основі абсолютного протиставлення і взаємовиключення таких понять: "об'єктивність" і "суб'єктивність", "необхідність" і "свобода".
У творчості французскього філософа поняття свободи посідає одне із головних місць. Сартр представляє свободу, як деякий абсолют, те, що раз і назавжди дане людині, свобода передує сутності людини. Сартр розуміє свободу не як свободу духа, спрямовану на бездіяльність, а як свободу вибору, яку ніхто і ніщо не може забрати у людини. В'язень має право на власне рішення — або змиритися, або боротися за власне визволення, що буде далі — залежить від зовнішніх обставин.
Сартр та Альберт Камю вбачали в людині носія абсолютної свободи, супротивного зовнішньому світу, фактично зводили свободу волі до свавілля, "свободи байдужості", що переходить в бунт.
І це дісно має місце в реальному житті, і ще раз наочно демонструє вірність нашої гіпотези: людина, яка діє на власний розсуд, перетворює свою свободу, а саме свободу дій, на свавілля, на беззаконня. Аби протистояти цьому життєво необхідно встановлення певних меж (рамок) свободи та встановлення відповідальності за порушення цих меж.
З огляду на історичне висвітлення проблеми свободи варто також згадати і таку філософську течію, як екзистенціалізм, згідно якої свобода полягає в тому, що людина не повинна виступати як річ, що формується під впливами різних зовнішніх чинників, природньої та соціальної необхідності, а повинна формувати, «вибирати» самого себе кожних своїм кроком і вчинком. Тим самим вільна людина несе тягар відповідальності за всі свої вчинки, а не виправдовує себе «назелажними обставинами».  Відчуття провини за все, що відбувається навколо, - це відчуття вільної людини, як казав Бердяєв [2; 245]
Екзістенціональна концепція свободи виражає протест проти конформізму і пристосовництва, яке властиве більшості людей, які вважають себе гвинтиком у великій бюрократичній машині, гвинтиком, який не має можливості нічого змінити.
Наприкінці XIX — на початку ХХ сторіч найбільшого впливу серед концепцій тлумачення свободи набрав волюнтаристський (воля в основі усього) і персоналістичний (особовий) індетермінізм, а також поширена позитивістська установка обходити цю проблему.
У Бергсона, наприклад, обоє ці тенденції переплітаються. У своєму захисті свободи волі він посилається на органічну цілісність і унікальність душевних станів, непіддатливих розкладанню на окремі елементи і тому, згідно Бергсону, причинно не обумовлених. Віндельбанд розглядає вольові акти в одних випадках як причинно обумовлені, в інших - як вільні.
Свободу можна розглядати з різних точок зору: як ідею та ідеал, загальнолюдську цінність і норматив, етичний принцип буття, суспільну реалію і одну із головних характеристик практичного життя соціуму та окремого індивіда.
Якщо розглядати історію людства в цілому, то це є ніщо інше, як прогрес на шляху становлення свободи людини, тобто розвиток свободи людини  створює  все більш сприятливі умови для прояву і розвитку сутнісних сил людини.
Свобода теж має історію. Ступінь можливої для кожного індивідуума свободи залежить не від його особистих прагнень, але від того, в якій фазі історичного розвитку знаходиться суспільство. Для історично різних видів суспільства існують різні види і ступені доступної свободи, що не залежить від особистих зусиль окремої особи.
Насамперед, свобода передбачає свідомий і вільний вибір в будь-якій життєвій ситуації, використання наявних інструментів, розуму, можливостей і технологій.
Можна вести розмову про вільний вибір лише тоді,  коли людина здійснює його самостійно, без примусу, без нав'язування  чужих думок. Свобода означає, що особистість має можливості вибору лінії поведінки в різних ситуаціях, способу дій, більше того, свого місця в житті і т. д. Простіше кажучи, свобода має місце лише там, де людина виступає не просто як пасивний об'єкт, а як активний суб'єкт, який не тільки діє самостійно, а діє свідомо і який готовий відповідати за свої приняте рішення і свої дії.
Виміри свободи як загальнолюдської цінності повязані, в першу чергу, із трьошаровою структурою проблеми свободи. Розглянемо ці три аспекта: проблема свободи дії, проблема свободи вибору та проблема  «бажання» - свободи волі [3; 11].
В філософії основна увага приділяється саме проблемі свободи волі, тобто філософія спрямовує свої сили на вивчення підстав та мотивів наших вчинків [4; 520].
Проблема свободи дїі — це лише перший шар проблеми, який не торкається її сутності. Саме тому,  свободу дії філософи називають «практичною» або «технічною» проблемою. Зрозуміло, що істинна свобода повинна включати в себе і свободу дії також, але це не розкриває її справжньої сутності. Як пише С.А. Левицький: «ми взагалі б не писали про неї, якби у свідомості деяких ця проблема не змішувалась із власно проблемою свободи» [5; 20].
І насправді, свобода дії заключається у безперешкодній реалізації сформованого у людини бажання рухами його тіла, яке втілює це саме бажання. Тобто, свобода дії заключається в тому, что особа свідомо може робити те, що вона хоче, якщо цьому не перешкоджає її власний організм. Свобода дії — важлива передумова будь-якої життєдіяльності, саме ця свобода вважається одним із основних прав людини. Але цим не вичерпується проблема соціальної свободи людини в контексті  філософії.
На другому місці знаходиться проблема свободи вибору, яку небезпідставно вважають більш складною, ніж проблему свободи дії. Головне питання тут стосується внутрішніх меж самого бажання: «чи здатна воля вибрати споміж мотивів, якщо вона (воля) по сути лише реєструє втілення в життя найбільш сильного мотиву?».
Однозначної відповіді на це питання серед філософів не було ніколи. Який саме мотив виявиться сильнішим, кожен субєкт дізнається лише тоді, коли опиниться перед вибором між мотивами.
І нарешті — найголовніше питання в проблемі свободи. Чи існує в ідеальному первинному вигляді «свобода бажання», в результаті якої і зявляється спочатку вибір, потім — реалізується дія? Чи знаходиться воно (бажання) у власті людини? «Ми кажем: людина може вибирати і робити те, що вона хоче.  Теперь постає питання: чи може вона хотіти того, що хоче».
Б. Спінозу, наприклад, цікавило, звядки у людині береться те бажання, яке вона потім реалізує? Чи не нав'язується воно людині ззовні чужими силами, про існування яких людина не здогадується?
Б. Спіноза приводить як приклад камінь, який зкинули з деякої висоти. Камінь може «думати, що він вільний і падає лише з тієї причини, що він так бажає». Насправді, про існування сили земного тяжіння камінь не здогадується і не може здогадуватися. «Така ж ситуація і з свободою: люди можуть лише усвідомлювати наявність певного бажання, але не знає істинної причини, з якої виникло це саме бажання».
Таким чином, наявність свободи дії ще не означає наявність свободи волі. Так і  відносна втрата свободи дії не вказує на втрату свободи волі: людина, яка за станом здоров’я опинилась у інвалідному візку ще не втратила бажання ходити на власних ногах, так  і людина, яка перебуває у місцях позбавлення волі, хоча і отримала різке фізичне обмеження пересування, проти залишається єдиним хазяїном власної свідомості.



Последнее редактирование alf (11.05.2011 21:23:03)

#2 11.05.2011 21:17:03

alf
Участник

Re: Реферат Хижняка А.В.

Розділ 2. Межі свободи: проблема їх встановлення та перевищення

Межі свободи також дуже тісно повязані із трьохшаровою структурою проблеми свободи, про яку йшла мова у першому розділі роботи. Три аспекти свободи: проблема свободи дії, проблема свободи вибору та проблема  «бажання» - свободи волі наклали свій відбиток на встановлення меж свободи.
Розглянемо зпочатку  межі свободи дії, яка втілюється у форму безперешкодної реалізації сформованого у людини бажання рухами його тіла.
Якщо особа має фізичну можливість втілити будь-яке своє сформоване бажання, свідомо може робити будь-що, що вона хоче, можна було б вести розмову про абсолютну свободу дії. Але такої абсолютної свободи не існує, адже свобода дії обмежується фізичними можливостями людини. Наприклад.
Людина, яка за станом здоров'я опинилась у інвалідному візку ще не втратила бажання ходили на власних ногах, але реалізувати своє сформоване бажання вона не здатна в силу об'єктивних причин. Або інший приклад - людина здавна мріє підкорити повітря, але літати людина не може, її бажання обмежується її можливостями.
Крім того, свобода дії може обмежуватись не лише фізичними можливостями, а й розумовими. У випадку, якщо людина має сформоване бажання щось зробити, але внаслідок відсутності досвіду або спеціальних знань  вона не має реальної можливості втілити у життя своє бажання.
В розвитку суспільства і  громадському прогресі свобода вибору займає одне із головних місць, її значення можна порівняти із значенням природного відбору в біологічній еволюції.  Природний відбір, як і свобода вибору,  значною мірою впливають на поступальний розвиток, іншими словами — являються  основним рушійним чинником.  В першому випадку — рушійним чинником у розвитку природи, в другому — суспільства.
Проте ці два механізми і суттєво відрізняються. Процес природного відбору спрямований на біологічний індивід, який є об'єктом дії законів еволюції, виживає лише найбільш пристосований до довкілля організм, і  біологічні переваги виду передаються лише їх безпосереднім нащадкам.
Свобода вибору має принципову відмінність, вона припускає, що особа, як соціальний індивід, виступає суб'єктом громадського процесу, приймає у ньому активну участь і здатна сприймати надбання матеріальної і духовної культури людства.  Потенційно (завдяки ж свободі вибору) надбання окремих суб'єктів в самих різних сферах діяльності - накопичення знань, винахід, практичний досвід, моральні і духовні цінності - можуть сприйматися усіма людьми, що мають до них доступ.
Тому як ми бачимо, межі природного відбору  - це закони живої природи, межі свободи вибору — лише свідомість людини.
Аналогічні, але здебільшого — подвійні думки виражені в роботах  таких видатних філософів, як Іманнуїла Канта та Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга.
Вирішенням питання  про межі свободи займався в свій час ще Іманнуїл Канта. Згідно поглядам Канта, людина має свободу волі, тобто здатна самостійно визначати свою лінію поведінки в тій чи іншій ситуації, керувати своїм життям. Проте емпіричний світ вносить свої корективи. В світі, де панує природна необхідність, людина скована у своєму виборі, а її воля причинно обумовлена.
Подібна ідея знаходиться і в концепції Шеллінга, який, з одного боку, характеризує свободу як внутрішню необхідність, з іншого — бере за основу  самовизначений характер первинного вибору. Остання думка переважає у поглядах Шеллінга: "Людина поставлена на вершину, де має в собі джерело вільного руху і до добра, і до зла: щоб він не вибрав, це рішення буде його діянням" [6; 121].
Згідно цього свобода людини у моральному житті не може і не повинна нічим обмежуватись, проте в реальному (емпіричному світі) перше і найголовніше обмеження свободи — це є земні закони життя, як то закон земного тяжіння тощо.
Свобода волі.
Таким чином, наявність свободи дії ще не означає наявність свободи волі. Так і  відносна втрата свободи дії не вказує на втрату свободы волі: так  і людина, яка перебуває у місцях позбавлення волі, хоча і отримала різке фізичне обмеження пересування, проти залишається єдиним хазяїном власної свідомості.
Рішення проблеми свободи і необхідності з філософської точки зору, їх співвідношення в житті, діяльності і поведінці конкретної особи, суб'єкта, має велике практичне значення для оцінки різних вчинків людей. Обійти цю проблему і залишити її невирішенною не можуть ні мораль, ані право. Бо реально без визнання свободи особи, а далі — і без приняття нею меж цієї свободи не може йтися про її моральну і юридичну відповідальність за свої вчинки.
Якщо людина не має свободи, а діє тільки з потреби (із необхідності), то питання про її відповідальність за свою поведінку втрачає сенс.
Як приклад, можно взяти інститут необхідної оборони та крайньої небхідності, які закріплені в Кримінальному кодексі України (ст.36, 39 ККУ). Так, не є злочином заподіяння шкоди, а одже — і відсутнє питання про притягнення до кримінальної відповідальності в разі, якщо таку шкоду було заподіяно для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи правам цієї людини або інших осіб. В цьому випадку людина діє по необхідності, і як такої свободи дій і вибору не має.
Проблема встановлення меж свободи турбує суспільство вже довгі роки. Фактично, не можа вказати і закріпити повний перелік дії, які дозволені тій чи іншій особі, можливо лише встановити випадки, коли матиме місце перевищення меж свободи, коли право свободи одних завдає шкоду праву свободи іншому.
Суб'єкт який порушив дозволені межі свободи, притягується до відповідальності — моральної, соціальної, юридичної тощо. Саме відповідальність є тією межею, яка чітко визначає позволена ця дія чи ні.
Нажаль, у сучасному суспільстві лише юридична відповідальність, точніше загроза і реальність її використання, є дієвим механізмом визначення меж свободи. «Свобода має бути гарантована порядком, так само явним та стійким, як закони природи», - писав Шелінг.
Тобто до тих пір, пока дії суб'єкта не стануть такими, за які встановлена відповідальність, йому надається повна свобода дії.
Юридична відповідальність, пише Скакун О.Ф., — “це різновид соціальної відповідальності, це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення” [7; 432].


Розділ 3. Комп’ютерна реальність як суперечність між свободою та відповідальністю

Як писалось раніше, з огляду на історію межі свободи не були завжди однаковими, для кожної людини межі свободи залежали не від його особистих прагнень, а від фази історичного розвитку, в якій знаходиться суспільство. Якщо взяти древніх греків або римлян і сучасну людину, то логічно, що для них існуювали або існують різні види, форми і ступені свободи, і такі форми не залежать від особистих зусиль окремої особи, її вмінь і прагнень.
На межі XX - XXI сторіч проблема свободи та її меж набула нового звучання. По-перше, істотно збагатився зміст поняття, фіксувалися і досі фіксуються нові явища свободи, її численні іпостасі і протиріччя. Серед них — і новий вид свободи -  комп'ютерна реальність. Наразі особливого сенсу набула проблема індивідуальної, особистісно-визначеної і здобутої свободи, а також вибору людиною свободи як форми і засобу самореалізації, особливо в сучасних умовах, коли форм і засобів реалізації свободи існує велика множина.
В сучасному технічно розвиненому суспільстві йде мова зовсім про новий вид свободи. В рамках теми реферату буде розглянута комп'ютерна реальність, її можливе обмеження і суперечність між свободою та відповідальністю.
Що таке комп’ютерна реальність? Комп’ютерна реальність — модель реального життя, побудована за допомогою сучасних технологічних засобів, яка впливає на людину через її органи відчуття — зір, слух, нюх та інші. Ця модель - зі своїми недоліками та перевагами [8].
По-перше, бажаю розглянути дві моделі  комп’ютерної реальності, які існують на мій погляд. Перша модель — початкова, виникла біля 20-25 років тому. Початкова модель комп'ютерної реальності була таким собі технічним придатком, за допомогою якого лише розширювались комунікаційні та технічні можливості людства.
Хоча людина і могла в той час спілкуватись з іншими людьми не лише за допомогою телефонних ліній, а й мережі Інтернет, з хронологічної точки зору на початковому етапі розвитку людина була одна на один із технікою.
Із розвитком Інтернету стали развиватися телекомунікації, засоби зв'язку, розваги перейшли із реального життя у віртуальне.  Із часом в «мережі» стало можливим не лише спілкуватися, а й розважатися разом, знаходити нових віртуальних друзів, виникає спільне проведення часу у віртуальному світі.
Люди ще сильніше поринули у віртуальний світ. Поступово із технічного придатку віртуальна реальність перетворюється на самостійну субстанцію, яка здатна впливати на рельний світ. На базі віртуальної реальності були побудовані цілі всесвіти, незалежні від зовнішнього світу.
Як приклад можна навести популярну гру World of Warcraft, розраховану на багато користувачів. World of Warcraft — це казковий світ із непідвладними людині у реальному житті можливостями. Люди перестали відчувати на собі дію законів земного тяжіння, навчились літати, створювати блискавки, перетворюватися на ельфів та інших істот, використовувати магічну силу.
З точки зору конкретної люди — комп'ютерна реальність — це добре чи погано? З одного боку, люди із обмеженими фізичними можливостями отримали шанс переміщатися у просторі, спілкуватися із людьми і хоча б на деякий час забути про свої фізичні обмеження. Наприклад, на сайті http://www.louvre.fr можна здійснити віртуальну прогулянку по залах Лувру. Для цього потрібно мати компютер, підключення дл мережі Інтернет та відповідне програмне забезпечення, яке можна завантажити безкоштовно.
Наразі багато видів професійної діяльності повністю переходять із реального світу у віртуальний. Як приклад можна навести електронний документообіг, бази данних, віртуальні професії — такі як, художники та дизайнери, журналісти та копірайтери, консалтингові фірми, які не мають реального представництва (офісу, адреси і т.д.). Уся їх робота ведеться повністю у віртуальному світі та за допомогою віртуальних засобів зв'язку.
З іншого боку, віртуальна реальність поглинає повністю здорових людей, підмінюючи собою реальний світ. Із цього виникаются психологічні залежності, що переходять у фізичну залежність від комп'ютера, ігр, мережі.
Людина поволі втрачає відчуття реальності, однако разом з цим отримує безмежні можливості і свободу дій, при цьому забуваючи про причинно-наслідковий зв'язок, згідно якого кожна дія має свій наслідок, яке може проявлятися не лише у віртуальній реальності, а й у реальному житті.
Таким чином можна спостерігати нове явище дифузії реальності. Дифузія реальності представляє собою взаємодію та взаємозалежність віртуальної реальності та реального життя, які допускають наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчинками. Діяльність суб'єкта в одній реальності може призводити до наслідків в іншій, та навпаки. Їх вчинки причинно-обумовлені.
У реальному житті більша частина населення характеризується деструктивною спрямованністю, людина — деструктивна за своєю природою. Часто там, де є свобода, у людини виникає нестримне бажання щось «зламати», зіпсувати. Якщо дати людині повну свободу без будь-яких обмежень,  він може зіпсувати своїми діями віртуальну реальність або її частину.
Своїми проявами деструктивної свободи людина позбавляє інших людей свободи.
Хоча віртуальна реальність і розширує можливості реального життя, просто вона все одно являється відображенням останнього. В ній «живуть» та спілкуються ті самі люди, усі їх недоілки, психічні розлади, бажання, комплекси проявляються й там.
Віртуальна реальність починає «захворювати». Віртуальна реальність створена людьми та для людей. Вона — відображення реальності.
Проте якщо порівнювати сучасну віртуальну реальність, яка є сукупністю віртуальних реальностей різних осіб, в порівнянні із віртуальною реальністю однієї людини, вона становиться гірше. В часи, коли людина була один на один із комп'ютером, коли комп'ютери не були поєднані між собою у світову мережу, свобода людині у тій віртуальній реальності була ідеальна, абсолютна, нічим не обмежувалась.
Із розвитком віртуальної реальності, її укрупненням і поширенням серед населення, люди втратили свою абсолютну свободу, свобода почала ділитися. Ніхто не може використовувати свою свободу на 100 відсотків, при цьому не нашкодивши іншим. Зараз свобода, в тому числі і у віртуальній реальності, обмежується свободою інших людей. Такая ситуація відмічається і у реальному світі. І разом з тим кожна людина обмежує свободу іншим. Коли віртуальна реальність перейшла із комп'ютера у мережу, коли у віртуальній реальності почало формуватися своє суспільство, — свобода почала автоматично обмежуватися.
Наприклад, в будь-якій грі людина — сама собі хазяїн. Проте це правило змінюється, коли ти граєш із іншими людьми або спілкуєшься у відкритій мережі, на яку можуть вплинути дії будь-якого її учасника. Якщо поглянути на розвиток Інтернету, це була повністю вільна система, кожен міг робити те, що йому заманеться.
Участь у проекті різних людей завжди вносить певний хаос. А якщо не дотримуватись елеметарних правил, то постраждає уся система. Є люди, які не розуміють доцільність дотримання правил поведінки у глобальній мережі, вони не розуміють, що у віртуальній реальності є і інші люди, котрим потрібно надати можливість реалізації власних ідей, цілей, бажань і прагнень.  Люди порушують правила, виникає загроза знищення частини або всієї системи, наприклад, необережні або цілеспрямовані злісні дії одного із учасників корпоративної системи, можуть привести до знищення всієї системи взагалі.
Тому потрібно вводити штучні обмеження свободи.
Віртуальна реальність — це система, як будь-яка система вона регулюється набором правил. У віртуальній реальності  виробився свій набір правил. Кожен учасник системи повинен виконувати певні правила поведінки. Ніхто не створив для Інтернета 10 заповідей, правила створювались протягом декількох років під впливом кожного її учасника.
Чи варто використовувати такі можливості і таку свободу?  Насправді, віртуальність майже нічим не відрізняється від реального життя, окрім можливостей, які вона надає людству, а питання свободи, необхідності та відповідальності вирішується однаково в обох площинах реальності.
Можна стверджувати, що уявна безмежна свобода віртуальності, яку часто вбачають у віртуальності різні субєкти, насправді обмежується самою віртуальністю, яка диктує правила поведінки, встановлює певні заборони на доступ до управління системою, та встановлює межі відповідальності за вчиненні порушення.
В цьому аспекті ще раз варто наголосити на встановленні відповідальності, яка спіткає людину у реальному житті, за вчинені злочини у віртуальному просторі.
Згідно Кримінального Кодексу України існує цілий розділ   XVI, який встановлює відповідальність за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж [9; 179].
Наприклад, ст. 361 ККУ вставновлює відповідальність за незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інформації, а також розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації. За такий вид злочину, наприклад, накладається зовсім реальне покарання - штраф до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (70 *17 = 1190 гривень), або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Системи автоматизованих електронно-обчислювальних машин — це в розумінні кримінального закону операційні системи, які встановлюються на певній машині і за допомогою яких здійснюється її робота, а також різні прикладні системи (тобто інформаційні системи, у т.ч. системи управління), як встановлені для локальної роботи на певній машині, так і відкриті для доступу з інших машин через комп'ютерну мережу.

Висновки та перспективи вивчення проблеми

Базою для написання роботи стали погляди, ідеї та концепції видатних філософів. Варто відмітити, що свобода посідає значне місце в роботах екзистенціалістів, які розуміли її як певний фундамент кожної особи. Саме після усвідомлення свободи можна вести розмову про усвідомлення справжнього значення людського буття.
Праці таких видатних вчених, як Мартіна Хайдеггера, Альберта Камю,  Жан Поля Сартра, Віктора Франкла, Карла Ясперса та інних розглядали різні аспекти співвідношення свободи і необхідності, єдності свободи і відповідальності. Етична раціональність свободи дії людини досліджувалась Юрґеном Габермасом, Ісайєй Берліним.
Матеріали, дослідження в сфері співвідношення свободи й необхідності також є і в працях радянських філософів, серед них можна назвати такі прізвища Е.Ільєнков, П.Копнін, Л.Суворов. В своїх працях проблематику свободи розглядали також В.Давидович, М.Мамардашвілі. Етичну грань свободи висвітлив в працях Р.Апресян, А.Гусейнов.
Важливе значення мають також роботи та дослідження українських істориків філософії І.Бичка, О.Лосєва, В.Шинкарука.
В процесі написання роботи було розглянуто поняття свободи як загальнолюдської ціноості, встановлено, що підходи до її виміру змінювались із плином історії, разом із навколишнім середовищем, його соціально-культурною і економічною складовою, рівнем розвитку суспільства. Свободу можна розглядати з різних точок зору: як ідею та ідеал, загальнолюдську цінність і норматив, етичний принцип буття, суспільну реалію і одну із головних характеристик практичного життя соціуму та окремого індивіда.
У сучасному світі виміри свободи розглядать, спираючись, в першу чергу, на трьохшарову структуру проблеми свободи: проблему свободи дії, проблему свободи вибору та проблему  «бажання» - свободи волі. Ці три аспекта також були розгляуті в рамках роботи.
Фізичні, розумові, природні обмеження свободи волі розглянуті у другому розділі реферату. Головний висновок — свобода людини не абсолютна. Різноманітні чинники (зовнішні, природні, штучні) суттєво обмежують свободу людини у реальному житті.
Що стосується віртуальної реальності, то ці питання розглянуті у третьому розділі роботи.  Був зроблений висновок, шо віртуальність майже нічим не відрізняється від реального життя, окрім можливостей, які вона надає людству, а питання свободи, необхідності та відповідальності вирішується однаково в обох площинах реальності. За злочини, вчинені  у віртуальному просторі, встановлена відповідальність, яка покладається на особу у реальному житі.
Можна стверджувати, що уявна безмежна свобода віртуальності, яку часто вбачають у віртуальності різні субєкти, насправді обмежується самою віртуальністю, яка диктує правила поведінки, встановлює певні заборони на доступ до управління системою, та встановлює межі відповідальності за вчиненні порушення.



Список літератури

1. Спиноза Б. - Этика.  Перевод Модестова В.И. -Мн.:  Харвест, М.: АСТ, 2001. - 336 с.
2. Бердяев Н. Философия свободного духа. - Республика, 1994. - 480 с.
3.  Шабанова М. Социология свободы: трансформирующееся общество. - М.: Московский общественный научный фонд, 2000. – (93+81+141) с.
4. Виндельбанд Вильгельм. Свобода воли // Избранное: Дух и история. Пер. с нем. — М.: Юрист, 1995. — 687 с.
5. Левицкий С.А. Трагедия свободы. — М.: Астрель, 1998. — 992 с.
6. Шеллинг Ф. В. И. Сочинения в 2 т.- Т. 2. - М.: Мысль, 1989.- 636с.
7.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
8.Віртуальна енциклопедія Wikipedia. Адреса сайту: http://ru.wikipedia.org/wiki/Виртуальная_реальность.
9.Кримінальний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. - 224 с.
10.Камю А. Бунтующий человек.Философия. Политика. Искусство.- Политиздат, 1990. - 415с.
11.Дьюи Дж. Свобода і культура // Зарубіжна філософія ХХ століття. - К., 1993
12. Лютер М. О рабстве воли // Избранные произведения. - Спб., 1994
13. Лях В.Е. Екзистенційна свобода: вибір та відповідальність (філософьска концепція Ж.-П. Сартра) // Філософська та соціологічна думка. - 1995. -№5-6.
14. Проблема человека в западной философии: Переводы / Сост. и послесл. П.С. Гуревича; Общ. ред. Ю.Н.Попова. - М.: Прогресс, 1988.
15. Філософський енциклопедичний словник  : енциклопедія / НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди ; Голова редкол. В. І. Шинкарук. - Київ : Абрис, 2002. - 742 с.
16. Гоббс Т.  О свободе и необходимости. 1654. Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т.1. М. Мысль, 1989.- 622с.- (Филос.насл. Т.107.)- С.574-611.
17. Фромм Э. Бегство от свободы.– Минск.: Изд-во «Попурри», 1998.–с. 672.



Последнее редактирование alf (11.05.2011 21:23:53)

#3 11.05.2011 21:24:28

alf
Участник

Re: Реферат Хижняка А.В.

Буду вдячний за ваші відгуки та обговорення проблематики свободи у комп*ютерній реальності

#4 12.05.2011 17:50:37

varenik
Участник

Re: Реферат Хижняка А.В.

За злочини, вчинені  у віртуальному просторі, встановлена відповідальність, яка покладається на особу у реальному житі.

нажаль, багато хто просто не усвідомлює цього факту
в Інтернеті у великих масштабах порушуються авторські права, інші права інтелектуальної власності, права на програмне забезпечення тощо.
нажаль, лише методами і встановленням відповідальності у реальному житті ситуацію виправити неможливо
тому згоден із автором, що віртуальна реальність створює власні правила для виживання, свободу одних повинна обмежувати свобода (і права) інших осіб.
які, на ваш погляд, доціьно вводити штучні обмеження у самій ВР ?

#5 14.05.2011 09:31:10

Ольга
Участник

Re: Реферат Хижняка А.В.

alf пишет:

Суб'єкт який порушив дозволені межі свободи, притягується до відповідальності — моральної, соціальної, юридичної тощо. Саме відповідальність є тією межею, яка чітко визначає позволена ця дія чи ні.Нажаль, у сучасному суспільстві лише юридична відповідальність, точніше загроза і реальність її використання, є дієвим механізмом визначення меж свободи. «Свобода має бути гарантована порядком, так само явним та стійким, як закони природи», - писав Шелінг

Ольга пишет:

Погоджуюсь, що якщо б не було відповідальності, загроз і реальності її застосування, то свобода багатьох громадян завдавала багато шкоди іншим, тому в даний час поняття "меж свободи" дуже актульне, ніж було багато років тому...

#6 15.05.2011 09:53:31

alf
Участник

Re: Реферат Хижняка А.В.

varenik, дякую за запитання.
по-перше, сама ВР "підштовхує" людей до обмеження прав і свободи.
Перші форуми, наприклад, були створені для спілкування вузького кола людей, котрі знають один одного у реальному житті. Як такової модерації постів не потрібно було.
Із часом, коли почали з*являтися нові користувачі форуму, спілкування розширювалось, І найбільш активні і зацікавлені учасники форуму почали модерувати пости і банити порушників правил. Їм адміністратори надавали для цього спеціальні права.
Самі ж правила поведінки також формувались із часом, спочатку вводили одну заборону, потім - іншу.
Доки не було видумано так звану албанську мову (хто спілкується на форумах - мене зрозуміє), у правилах на форумах ніде не було щодо неї заборони. Коли всі почали писати в такому стилі, то і почали з*являтися відповідні правила.

Що стосується більш крупних та серьйозних мереж (корпоративних), там відразу встановлюється жорстка система авторизації користувачів. Сама така система є темою моєї дисертаційної роботи - «Методи та інформаційна технологія побудови керуючих структур для гетерогенних систем аутентифікації та авторизації»

Зараз не час і не місце для обговорення теми роботи, але відзначу, що використовуються все нові і нові методи для ідентифікації користувачів (наприклад, відбитки пальців, голосова перевірка, електронні підписи і т.д.)
Сучасні віртуальні системи вимагають серьйозних методів для перевірки особи, адже у віртуальному світі можна завдати не меншу кривду, аніж в реальному житті.

Ольга, дякую за ваш відгук.

#7 18.05.2011 13:45:57

Re: Реферат Хижняка А.В.

Дуже цікава тема!!! А як визначити межі свободи??? На що людина повинна орієнтуватись реалізуючи свою свободу???

#8 18.05.2011 15:44:01

alf
Участник

Re: Реферат Хижняка А.В.

Владимир, свобода - это право. Неотъемлемое право каждого человека (носителя свободы). В теории права есть такое понятие, как естественные права - права, которые никем не даются, а существует благодаря природе человека, в отличие, например от избирательного права, которое дается только гражданам этой страны.
Думаю, суть ясна.
Свобода - это естественное право человека.
И ограничивать свободу стоит только в том случае, когда эта свобода (конкретного лица) ущемляет свободу другого лица.
Вот вам и граница. Свобода одних лиц ограничивается там, где начинается свобода других.

#9 20.05.2011 10:15:04

varenik
Участник

Re: Реферат Хижняка А.В.

согласен с последним постом. Могу даже пример про ограничение свободы.


Есть субъект А. Он думает и строит в голове планы, как украсть у субъекта Б, скажем, 1000 грн. Пока он только думает и вынашивает в голове планы. В это время его свобода мышления ничем не ограничена (и по закону это не наказуемо, да и как узнать, если он никому ничего не говорил), в своих мыслях он абсолютно свободен. Ну разве что ограничивается собственной фантазией.

Если же он осуществил свой замысел, то нарушена свобода субъекта Б распоряжаться своими деньгами. Вот тут уже нужно ограничивать свободу.
На помощь тут приходит государство со своими законами и инстанциями.

Про качество конкретного государства и его механизмов тут говорить не место.
Но если вспомнить теории, как создавалось государство, то одна из них в том, что народ передает часть своих полномочий для защиты общего блага.

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 991
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12566
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 11
Рекламные ссылки
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме