Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияДайджестыФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 10.05.2011 15:29:20

Ольга.
Участник

ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра філософії та соціально - гуманітарних дисциплін




ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ



Реферат аспіранта кафедри менеджменту
та державного управління
Попело Ольги Володимирівни


Науковий керівник: д.е.н, професор кафедри
менеджменту та державного управління
Бутко Микола Петрович
Тема дисертації: «Роль підприємництва у  формуванні
регіональних сегментів  інноваційної  моделі
національної економіки»

Чернігів - 2011


Зміст

Вступ
1 Філософські засади та загальні поняття  "інформаційного суспільства"
в системі філософських знань
1.1 Поняття "суспільство" в філософії
1.2 Взаємозв’язок суспільства та інформації
2  Основні етапи розвитку та формування інформаційного суспільства
2.1 Основні етапи розвитку інформаційного суспільства
2.2 Особливості інформаційного етапу у становленні цивілізаційних
систем
2.3 Передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП
     Актуальність теми дослідження обумовлена нагальною потребою формування, визначення та побудови суспільства нового типу, яке у країнах світу протягом останніх десятиліть все частіше характеризується як інформаційне суспільство. Перехід від індустріального до інформаційного устрою у світі відбувається нерівномірно, що обумовлюється як національною специфікою, так і станом розвитку світового співтовариства. Існують різноманітні підходи до розвитку інформаційного суспільства, які відрізняються навіть у розвинутих демократичних країнах світу. Теоретичне обґрунтування такого розвитку значно відстає від практичних потреб, що розвиваються у світі досить швидкими темпами. Доцільно розглянути такий розвиток із теоретичного боку для того, щоб Україна усвідомила свою роль та місце в нових умовах і змогла, вибудовуючи стратегію власного розвитку, підійти до системного усвідомлення ідеології цих процесів.
Мета дослідження дослідити розвиток та формування інформаційного суспільства, як наслідок взаємодії суспільства та інформації.
    Завдання дослідження: розкрити поняття "суспільство" у філософії, дослідити взаємозв’язок суспільства та інформації, розглянути етапи розвитку інформаційного суспільства та передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні.
     Об’єктом дослідження є суспільство.
     Предметом дослідження є взаємозв’язки суспільства та інформації.
     Сьогодні настав час для практичних дій – наукового обґрунтування суспільних процесів, які відбуваються у світі, їх уніфікації та подальших кроків щодо усвідомлення наслідків тих або інших дій. Нині практично кожна країна світу постала перед серйозним викликом здійснення інноваційних реформ шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій, сучасних знань та інформації як найважливішого ресурсу життєдіяльності суспільства ХХІ століття у політичній, економічній та соціальній сферах.
     Актуальність даного дослідження підтверджує підвищена увага до проблематики інформаційного суспільства зарубіжних та вітчизняних вчених.
Загальнометодологічне та теоретичне значення щодо розуміння автором досліджуваної проблеми справили праці таких зарубіжних авторів як: С. Алстром, Д. Белл, З. Бжезінський, К. Боулдінг, К. Бьорд, Н. Вінер, Б. Гейтс, Д. Гелд, Е. Гелнер, К. Гірц, П. Друкер, Р. Йєнсен, М. Кастельс, Е. Лемберг, Дж. Ліхтгайм, Г. Маклюен, Р. Макрідіс, А. Пшеворський, Д. Рісмен, М. Роуз, Т. Стоуньєр, Е. Тоффлер, М. Фріден, Ф. Фукуяма та ін. Серед вітчизняних авторів (переважно українських та російських), які дослідили окремі аспекти функціонування інформаційного суспільства і вплинули на характер даного дослідження, варто відзначити таких авторів як: Р. Абдєєв, С. Андрєєв, І. Арістова, В. Бебик, Л. Березовець, В. Білоус, А. Гальчинський, О. Голобуцький, В. Горбатенко, Г. Грачов, А. Данілін, О. Дубас, Т. Єршова, Я. Жаліло, О. Зернецька, В. Іноземцев, С. Кащавцева, С.Киселиця, І. Коліушко, В. Коляденко, О. Литвиненко, Є. Макаренко, Я. Підпри¬горщук, А. Ракітов, О. Соснін, Н. Хамітов, Л. Чупрій та ін.


1 ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ "ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА" В СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ

1.1 Поняття "суспільство" в філософії
     Поняття "суспільство" в філософії має не одне визначення. "Суспільство - найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності ("людське суспільство"); історично визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі історичного розвитку даної країни" [10; с. 678].
     Е.Дюркгейм так характеризує суспільство в своїй праці "Соціологія та теорія пізнання": "Суспільство - це найбільш могутній фокус фізичних і моральних сил, який тільки існує у світі. Ніде в природі не зустрічається таке багатство різноманітних матеріалів, сконцентрованих в такій мірі. Не дивно, тому що з суспільства виділяється своєрідне життя, яке, реагуючи на елементи, що його складають, перетворює їх і підіймає до найвищої форми існування" [12; с. 5].
     П.Сорокін дає таке визначення суспільства: "Суспільство означає не тільки сукупність декількох одиниць (осіб, індивідів тощо), але припускає, що ці одиниці не ізольовані одна від одної, а знаходяться між собою в процесі взаємодії, тобто впливають одна на одну тим чи іншим чином, стикаються одна з одною і мають між собою той чи інший зв’язок" [5; с. 28].
     Н.Смелзер в своїй праці "Соціологія" визначає певні умови, які повинні виконуватись, щоб соціальне об’єднання можна було назвати суспільством. До цих умов належать: "(а) певна територія; (б) поповнення суспільства головним чином за рахунок дітонародження; (в) розвинута культура і (г) "політична" незалежність" [12; с. 6].
     Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства:
- праця (специфічно людська доцільна діяльність);
- спілкування (колективний характер діяльності і життя);
- свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).
     Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії.    Суспільство, як система взаємодії людей, визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натуралістичні концепції), інші - абсолютизують її (ідеалістичні вчення). У новий час, особливо в XVII-XVIII ст., значного поширення набула натуралістична концепція суспільного життя. Натуралізм (від natura - природа) як філософський принцип вимагає пояснювати соціальні явища винятково дією природної закономірності: фізичної, географічної, біологічної тощо. Ш.Фур’є намагався створити "соціальну науку" на грунті всесвітнього тяжіння, тобто на основі вчення Ньютона. Натуралізм вищі форми буття зводив до нижчих, а людину - до рівня тільки природної істоти.  Головний його недолік полягає в нехтуванні якісною своєрідністю людини, в приниженні людської активності, у запереченні людської свободи. Наприклад, У філософії Томаса Гоббса свободі належить досить скромне місце; свобода для нього є чимось неістотним, випадковим. Інший недолік натуралістичного підходу до суспільства полягає в уподібнюванні людини соціальному атому, а суспільства механічному агрегату індивідів - атомів, замкнених лише на своїх власних інтересах. Таким чином, натуралізм занадто матеріалістично трактує людину, виділяючи в ній лише природну субстанцію. Внаслідок цього людські зв’язки набувають винятково природного характеру. Суспільство визнається, але в ролі цементуючого начала виступає або користь (просвітителі XVII-XVIII ст.), або статева любов (Л.Фейєрбах). І хоча постійно йдеться про індивіда, справжнього розуміння індивіда і суспільства бракує.
      На відміну від натуралістичних концепцій, ідеалістичні вчення відривають людину від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя на самостійну субстанцію. Ідеалістичне розуміння історії виникає як результат абсолютизації духовного фактора в людському бутті. На практиці це означає дотримуватися просвітницького принципу: "Думки правлять світом".
     Ідеалізм не заперечує об’єктивного чинника історії, але якщо з точки зору натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчого начала, соціального ватажка виконує або світовий розум (об’єктивний ідеалізм), або ж нічим не детермінована людська, насамперед духовно-вольова, активність (суб’єктивний ідеалізм).
Отже, як натуралізм, який значною мірою розчиняє людину в природі, занадто заземляє її, так і ідеалізм, який відриває людину від природи і перетворює духовне начало в людині на самодостатню сутність, орієнтують на однобічне розуміння суспільства.
     В певних теоріях визначається первинність індивідного начала в суспільстві (М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін), в інших - вихідними є надіндивідуальні соціальні структури (Е.Дюркгейм, К.Маркс).
     Н.Хамітов дає таке визначення індивіда: "Індивід - це поняття, яке визначає одиничне в його відмінності від загального і особливого, окрема жива істота" [18; с. 74].
     Г.Зіммель писав: "Суспільство існує всюди, де декілька індивідів знаходяться у взаємодії, яким би не було останнє". А П.Сорокін в своїй праці "Людина, цивілізація, суспільство" зазначав, що "соціальне явище є соціальний зв’язок, що має психічну природу і реалізується в свідомості індивідів, виступаючи в той же час по змісту і тривалості за його межи. Це те, що називають "соціальною душею", це те, що інші називають цивілізацією і культурою, це те, що треті визначають терміном "світ цінностей", в протилежність світу речей, що створюють об’єкт наук про природу. Будь-яка взаємодія, між ким би вона не відбувалася, якщо вона має психічний характер (в вищевказаному змісті цього слова) - буде соціальним явищем" [5; с. 39].
     На противагу їм Е.Дюркгейм вважав, що соціальні структури "існують реально поза індивідами, які постійно до них пристосовуються. Це речі, що мають своє особисте існування. Індивід знаходить їх цілковито готовими і не може зробити так, щоб їх не було або вони були іншими, ніж вони є. Безперечно, індивід відіграє певну роль в їх виникненні. Проте, щоб існував соціальний факт, потрібно, щоб, по крайній мірі, декілька індивідів об’єднали свої дії і ця комбінація породила будь-який новий результат. А оскільки цей синтез має місце поза кожного з нас (тому що він утворюється з множини свідомостей), то він обов’язково має наслідком закріплення, встановлення поза нами певних способів дій, суджень, які не залежать від кожної окремо взятої волі" [4; с. 405]. Соціальні явища Е.Дюркгейм вважав зовнішніми по відношенню до індивіда. "Вони (соціальні явища), не будучи матеріальними, існують певним чином, вони мають постійний спосіб існування і особливу природу, не залежну від індивідуального свавілля; вони виникають з необхідних відносин" [4; с. 406].
     К.Маркс вважав, що в суспільстві діють "свої особливі закони, що не мають ніякого відношення до осіб, які складають суспільство", а сам індивід "включається у "зовнішнє" спілкування "тільки як природній член будь-якого людського колективу" [1; с. 208].
     В розумінні поняття "суспільство" потрібно виділяти два аспекти, два виміри - індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил, прав і обов'язків, заборон і дозволів).

1.2 Взаємозв’язок суспільства та інформації
     У передмові до реферату книги "Третя хвиля" [11; с. 212] Баталов відмітив, що Тоффлер жодного разу не дав прямого визначення поняттю "інформаційного суспільства", яке сам ввів. Тоффлер надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають коренево змінити життя теперішнього та прийдешнього поколіннь.
     За думкою Д.Белла, вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становище нового соціального укладу, що базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації та знаннь, в якій головну роль грає комп'ютер, розвертається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:
1) перехід від індустріального до сервісного суспільства;
2) вирішальне значення кодифіцированого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій;
3) перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень.
     Один із засновників концепції "інформаційного суспільства" Д.Белл серед перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз'яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізнять "післяреволюційне" суспільство від теперішнього.
     Т.Стоуньєр вважав, що обладнання та машини є не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якому іншому фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. В постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси – це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту.
     За визначенням Стоуньєра, існує три основних засоби, якими держава може збільшувати своє багатство [5; с. 81]:
1) постійне  накопичення капіталу;
2) військові завоювання та територіальні приборкування;
3) використання нових технологій, що переводять вторинну сировину у ресурси. Завдяки високому рівню розвитку технології у постіндустріальній економіці перехід від "нересурсів" до ресурсів стає основним принципом створення нового багатства.
     У своїй праці Т.Стоуньер дає розвернуту характеристику поняттю інформації. При цьому підкреслює відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом.
     Знайомлячись з працями Дайзарда, можна відмітити, що  він робить спробу узагальнити визначення нового суспільства.
     З цією метою він звертає увагу на всі назви, об'єднані префіксом "пост". У цьому префіксі  відчувається деяка обмеженість людського пізнання, схильного відштовхуватися від досягнутого, не звертаючи уваги на те, що для нового суспільства, побудованого на нових принципах, бажано дати нову назву.

#2 10.05.2011 15:30:30

Ольга.
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

2 ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Основні етапи розвитку інформаційного суспільства
     "Техніка як вміння застосовувати знаряддя праці існує з тих пір, як існують люди…"[6; с. 157]. У стародавніх культурах, особливо у західній цивілізації, механічні засоби дозволяли полегшити діяльність людини.
     Проте ця техніка залишалась у рамках того, що було порівняно з можливостями людини, не виходило за межі його світогляду. Все змінилося з кінця ХVIII століття. Саме тоді було здійснено стрибок, що охопив всю технічну сторону життя людини вцілому.
     "…Було відкрито машини – машини, що автоматично виробляють продукти споживання. Те що раніше робив ремісник, тепер робить машина" [5; с. 44].
Так почався на заході технічний та економічний розвиток, під час якого попереднє ремесло зникло за невеликим винятком. Таким чином, у виникнені сучасного технічного світу приймали участь розвиток науки, винахідництва. Жоден з них не міг би самостійно створити сучасну техніку. Всі ці фактори діяли об'єднано.
К.Ясперс, один з засновників так званого "цивілізованного" підходу до історіі, аналізує у своїй праці причини, які призвели до виникнення особливої "техницистської" цивілізації сучасності. Він баче головну причину такої різкої зміни цивілизацій у виникненні машин як заключної ланки між людиною і природою.
Спочатку була "перша хвиля", яку Тоффлер називає "сільскогосподарчою". Скрізь земля була основою економіки, життя , політики, родинної організації. Скрізь панував простий розподіл праці та існувало декілька каст та класів. Влада була авторитарною, соціальне походження людини визначало його місце у житті. Єкономіка була децентралізованою: кожна община виробляла більшу частину того , у чому відчувала необхідність.
     Триста років тому назад відбувся "вибух, хвилі від якого обійшли всю землю, знищуючи стародавні суспільства та народжуючи якісно нову цивілізацію". Таким вибухом була промислова революція. До середени ХХ століття сили "першої хвилі" були знищені і на землі "запанувала індустріальна цивілізація". Однак  влада її була не довгою, оскільки одночасно з нею на світ почала накатуватися нова хвиля , яка несла з собою нові інститути, відношення, цінності .
     Баталов дає реферативний огляд тоффлеровського підхода до  історії людства як  історії "трьох хвиль".
     Цікаво, що Тоффел бачить в якості рухаючої сили історії науково-технічний прогрес, якому слідкує психологія людей. Таким чином, плину історії Теффлер надає трохи механістичний відтінок, зображуючи його у вигляді постійної боротьби між наступною та теперішньою "хвилями".
     Кан дав довгостроковий прогноз розвитку людства, розрахований на основі даних минулого та теперішнього розвитку світової економіки, охоплює два важливих історичних етапи.
     Перший етап - це сільськогосподарська революція, яка була близько десяти тисяч років тому назад і яка фактично створила сучасну цивілізацію. Вона поширювалась по світу на протязі 8 тисяч років, різко змінивши умови життя людини, але до стабільного зростання економіки не призвела.
Другим найважливішим етапом прийнято вважати "великий перехід", на якому ми знаходимось сьогодні. Він розпочався 200 років тому, коли людей було не так багато, жили вони бідно та повністю залежали від сили природи. Цей період завершиться в наступні 200 років, коли на зміну "катастрофічного поєднання невдач та невмілого керівництва" людство значно зросте чисельно, стане багатим та в значному ступені навчиться керувати силами природи.
     Цей чотирьохсотлітній період можна розподілити на наступні 3 фази: фаза індустріальної революції, фаза індустріальної (технологічної) світової економіки, і фаза постіндустріальної світової економіки та світового  співтовариства.
     Зниження темпів економічного росту призвело до того, що виникають нові не економічні типи діяльності та інтереси. Ця фаза розвитку суспільства називається "постіндустріальною", так як в суспільстві знижується інтерес до промислової та сільськогосподарської діяльності (але зовсім не до товарів), тому ця фаза означає кінцевий момент епохи Великого переходу, а, ймовірно, вона буде викликати постійні зміни в умовах життя людини.
     Заперечуючи Тоффлеру, Г.Кан виділяє "сільськогосподарський" перехід в окремий етап розвитку людства. Однак його періодизація нової та найновішої історій інша. Тут він явно керується принципом опосередкованості взаємодії людини та природи (через техніку – через технологію – через інформацію) з ціллю виробництва продукту споживання з продуктів природи.
     А.Сміт вважав, що жодна країна ніколи не обходилась та не могла обійтись без того, щоб в ній чогось не вироблялось. Це твердження сьогодні настільки справедливо, як і 200 років назад. Однак деякі важливі акценти змінились. Точно так, як в часи Сміта центр тяжіння економіки став зміщуватись від сільського господарства до промисловості, так і сьогодні він зміщується від промисловості до інформації. І подібно тому, як в кінці вісімнадцятого на початку дев'ятнадцятого століття склалась постаграрна економіка, так сьогодні технологічно передові сектори глобального суспільства переходять на стадію постіндустріальної економіки.
     В аграрній економіці господарська діяльність була пов'язана переважно з виробництвом достатної кількості продуктів харчування, а обмежуючим фактором звичайно була доступність гарної землі. В індустріальній економіці господарська діяльність була переважаючою у виробництві товарів, а обмежувальним фактором – найчастіше був капітал. В інформаційній економіці господарська діяльність – це головним чином виробництво та застосування інформації з ціллю зробити всі інші форми виробництва більш ефективними, тим самим створюючи більше матеріальне багатство. Обмежувальним фактором тут є знання.
     Розміщуючи економічний аспект розвитку людства, заслуговує уваги той факт, який характеризує кожну суспільну формацію через сутність господарської діяльності та обмежувальний фактор. Можна помітити, що перехід до нової суспільної формації виникає при зміні основи господарювання чи подолання обмежувального фактору.
     Арнольд Тойбні якось помітив, що ХХ століття – це час коли людство вперше за всю свою історію може серйозно подумати про добробут всіх людей. Якщо це так, то це в основному завдячуючи еволюції універсальної електронної інформаційної системи, здатної пов'язати всіх людей. Мова йде про настання інформаційного століття.
     Технологія пропонує нам набагато більші інформаційні та комунікаційні ресурси, ніж коли-небудь мало людство. Ці ресурси настільки великі, що очевидно: ми входимо в нову еру – інформаційне століття. США – перша країна, яка здійснила трьох стадійний перехід від аграрного суспільства до індустріального та від нього до такого суспільства, яке навіть важко однозначно визначити, зрозуміла лише одна його характеристика: головним видом його економічної діяльності стає виробництво, зберігання та поширення інформації.
     Який можливий сценарій розвитку інформаційного суспільства в майбутньому? Можна помітити загальну модель змін –прогресивний рух за 3 стадії: становлення головних економічних галузей по виробництву та поширенню інформації, розширенню номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості та уряду, створення широкої системи інформаційних засобів на споживчому рівні.
     Думка про технічну революцію, яка заснована на інформації, не нова. Соціолог Даніел Бел, як і інші, всередині шестидесятих років минулого століття побачив, що США стає постіндустріальним суспільством. Третя промислова революція в значній мірі базується на досягненнях у телекомунікаційних та інформаційних процесах. Зайнятість у сфері промисловості та будівництва залишається як багато років переважно без змін, в той час, коли робоча сила зросла. Довгочасні тенденції показують, що найбільш динамічними в минулому столітті були сфери, пов'язані з інформацією.
     Айрис підкреслює загальність точки зору всіх філософів, які трактували "інформаційне суспільство" в зв'язку з теперішніми змінами в суспільній ролі НТР в ній. Але на відміну від Тоффлера, він акцентує увагу виключно на виробничій сфері, повністю виключаючи з розгляду соціальний та культурний аспекти оновлення.

2.2 Особливості інформаційного етапу у становленні цивілізаційних систем
     Інформація, із філософської точки зору, є особливим видом ресурсів. Нафта, залізна руда, інші корисні копалини видобуваються, вони є природною даністю. Сировина - це "природні дари", до яких докладалася праця з метою доставки їх до пункту відносно глибокої переробки. Матеріальні об'єкти у вигляді засобів виробництва є колишньою сировиною та водночас продуктом праці. Капітал у грошовій формі вже виступає як уособлення інформації щодо прав власності на певні матеріальні об'єкти-засоби виробництва (капітал у цьому відношенні може мати своїм предметом також і інформацію). Але сама інформація як предмет та результат виробництва з'являється ні звідки (її виникнення наука може тільки констатувати через трудовитрати). Вона створюється людиною, споживається та фетишизується нею.
     Чому дедалі частіше ми говоримо про інформаційну економіку як про таку, для якої економіка суто матеріального виробництва виступає в якості допоміжної? Адже не може йтися про те, що людина втратить інтерес до матеріальних засад добробуту - їй завжди буде потрібною їжа, одяг, приміщення, тепло. До складності проблеми додається й те, що органічно необхідний інформаційний вміст мали й попередні соціально-економічні формації.
     Революція у сприйнятті цінностей вже мала місце. Логіка економічних процесів підкоряє логіку аграрного та примітивного ремісництва, а не навпаки. Країна, яка забезпечує себе продуктами харчування та гончарними виробами, одягом, та не виробляє високотехнологічної продукції, приречена на зубожіння. Сучасні ж вияви глобалізації із вмонтованим в її механізми перерозподілом продукту можуть призвести до того, що навіть "харчова самодостатність" внаслідок глобального перерозподілу продукту може перетворитися на голод. Ці факти та положення дістають безліч підтверджень щоденно.
     Отже, зробимо висновок: не зважаючи на абсолютну цінність, функціонально виробничі системи та продукти аграрно-ремісничого господарювання за умов високорозвиненого індустріального способу виробництва є допоміжними, другорядними.
     Але й "зародки майбутнього" не одразу перетворюються на функціональні домінанти. Наприклад, навіть інформаційні технології, що одразу сприймались як носії прогресу, певний час відігравали допоміжну функцію. Адже протягом 70-х та 80-х років високі технології застосовувались у першу чергу для здешевлення виробництва матеріальних благ, а інформаційний сектор ще не став основою постіндустріальних економік.
     Утім, неодномоментність якісних технологічних зсувів не заперечує очевидної тенденції, її можна описати як еволюцію цивілізаційних технологічних моделей та способів ресурсоспоживання, але еволюцію не рівномірними темпами, а стрибкоподібну. Такими стрибками постають технологічні революції. Як було з'ясовано, історії вже відомі такі революції, зокрема революція, для якої "до" - це культура аграрного виробництва та соціального укладу, а "після" - епоха індустріалізму. Ось про подібну революцію, але вже про заміну на рівні системовизначальних взаємних зв'язків цінностей матеріальних на цінності інформаційно-духовні, йдеться сьогодні. Відтак, сьогоденна революція є навіть більш радикальною, оскільки її наслідки надають прогресу таких рис, які не просто створюють нову якість суспільного життя, але вочевидь змінюють саму природу міжлюдських стосунків та саму людину.
     Можна констатувати, що в сучасному світі, як ніколи раніше, інформація як цінність у соціально-економічному розумінні активно (але, звичайно, частково) витісняє із системи цінностей ті з них, які мають виражену матеріальну природу. Як писав Е.Тоффлер, "наприкінці 50-х - на початку 60-х років лише незначна частина футурологів у США та Європі передрікала перекид значної частини зайнятих від фізичної праці до розумової, або до роботи, яка пов'язана з людським фактором", але "з тих часів відбувся радикальний зсув від фізичної праці до роботи у сфері послуг та символічної діяльності", який "набув драматичного та незворотного характеру".
     Інформатизація (технічно - у вигляді масової комп'ютерізації та проникнення мережі Інтернет практично в усі сфери суспільної, побутової діяльності людини), яка приводить до створення особливого інформаційного поля, постає Інструментом, субстанцією та навіть ціллю прогресу. Вона ж уособлює зміну субстанції відтворення, поступове зростання ваги "чистих знань". Відтак, інформатизація докорінно змінює сутність багатьох виробничих, економічних процесів.
Найбільш змістовне вираження інформаційної епохи суспільного виробництва пов'язано зі зростанням значення інформації як об'єкта економічної цінності порівняно зі значенням матеріальних ціннісних носіїв. Фактично можна простежити тенденцію, яка веде до принципово нової ситуації в суспільному поділі праці. Член суспільства здійснює свій внесок у суспільний добробут, передаючи в загальне користування певний інформаційний продукт він отримуючи зумовлені суспільне або (поки що) ринковими механізмами засоби задоволення індивідуальних потреб (зрозуміло, із дедалі більш вираженим інформаційним вмістом). Отже, йдеться про спілкування індивіда із загальним інформаційним банком, який за участі інших індивідів і постає уособленням визнавальної та соціально-регулятивної функції суспільства, джерелом рішень про суспільне визнання трудового внеску людини.

2.3 Передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні
     Інформаційне суспільство - проект планетарного масштабу, у якому кожна нація повинна буде  рано чи пізно виступити в ролі співавтора, привнести власні ідеї і культурні особливості. Український культурний, науковий, світоглядний внесок так само важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства, як і внесок інших націй. І головна роль в організації цього процесу повинна належати громадським організаціям, суспільній ініціативі й українським органам державного управління.
     Інформаційне суспільство - термін, що характеризує системні зміни в соціальній, економічній, політичній, правовій, культурній структурі суспільства. Саме в силу масштабності і глибини необхідних змін здійснені вони можуть бути тільки при активному сприянні органів державного управління.
Науково-дослідна, виробнича, комерційна і просвітницька діяльність у відношенні як інформаційного суспільства в цілому, так і впровадження Інформаційних технологій (ІТ) зокрема , вимагає насамперед  системного підходу.
     Крім того, зусилля в цьому напрямку повинні бути якщо не строго централізовані, то, принаймні, координуємі з єдиного "вузла зв'язку", який, у свою чергу, повинний кореллювати свою діяльність відповідно стандартам, правилам і стратегії глобальної структури інформаційного суспільства. Цей момент дійсно важливий, він визначається глобальним, усе охоплюючим характером самої концепції інформаційного суспільства.
     Тобто, однаковість, відповідність єдиним стандартам - основна вимога до національних мереж і телекоммунікаційно-інформаційної інфраструктури. Таким чином, регіональні рішення повинні прийматися відповідно до  загальної концепції розвитку ІТ в Україні.
Але національна стратегія формування інформаційного суспільства не може бути вироблена без активного діалогу фахівців найрізноманітнішого профілю, і обов'язково - представників виробничих і бізнес-структур, що займаються безпосередньо розробкою, сервісом і поширенням ІТ. І хтось їх повинний зібрати і забезпечити зв'язок між собою і з міжнародними структурами.
     Своєчасність якнайшвидшої інституціональної організації діяльності, що стосується інформаційного суспільства, визначається, крім загальних економічних і соціально-політичних причин, і Окінавською Хартією щодо Глобального Інформаційного Суспільства, прийнятою на останнім засіданні Великої вісімки.
Зокрема, у Хартії вказується на те, що  країни, які розвиваються, що будуть не в змозі не відставати від темпу відновлення ІТ, позбавляться можливості бути повноправними учасниками інформаційного суспільства і світових економічних процесів. Підкреслюється надзвичайна важливість для  країн, що розвиваються, обрання власного шляху побудови інформаційного суспільства, вироблення послідовної національної стратегії в цьому питанні.
     Члени Великої вісімки у своїй Хартії заохочують діяльність міжнародних фінансових установ (ІFІ), включаючи Багатобічні банки розвитку (MDB), особливо Світовий Банк, спрямовану на формулювання і здійснення національних програм по формуванню інформаційного суспільства.
     Також відзначається важлива роль у цьому відношенні Міжнародного Союзу Телезв'язку (ІTU), Конференції Організації Об'єднаних Націй по Торгівлі і Розвитку (UNCTAD), Програми Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP), інших міжнародних форумів. Їхня діяльність сприяє як проведенню національної політики, спрямованої на розширення застосування ІТ, зміцнення соціальної єдності, розвиток людських ресурсів і забезпечення освітніх програм в області ІТ, так і підвищенню конкурентноздатності національних економік.
     Окремої уваги заслуговує відношення Великої вісімки до неурядових організацій, роль, що приділяється їм у Хартії. Остання відзначає їхню унікальну здатність охоплювати самі віддалені регіони, значний корисний внесок у розвиток людських ресурсів нації і світового співтовариства.
     Більш того, Хартія призиває уряди і міжнародні структури заохочувати ініціативи таких організацій, а також місцеве підприємництво в області розробки і впровадження ІТ. Задачі, що постають перед будівельниками інформаційного суспільства, настільки масштабні, і в той же час вимагають настільки ретельної роботи на місцях, що дрібний і середній бізнес, а також неурядові організації незамінні.
     Особливо це стосується гуманітарних структур, оскільки, як і будь-які технології, ІТ не нейтральні, і проблеми їхнього застосування мають соціальну, а не технічну природу. Тому наріжним каменем при побудові інформаційного суспільства повинні бути соціальна прийнятність і соціальна підтримка, відповідність потребам людей.
     Дійсно, мабуть найважливіша умова формування інформаційного суспільства - підтримка його ідеї широкими прошарками населення. Для досягнення цієї підтримки потрібно роз'яснення особливостей, переваг і проблем інформаційного суспільства, розвиток відкритого діалогу між усіма групами, які залучені в його формування. Необхідно виявити потреби і чекання громадян у відношенні інформаційного суспільства і продемонструвати розуміння шляхів їхньої реалізації.
Рішення саме цієї задачі повинне здійснюватися зусиллями різних асоціацій, суспільних об'єднань, науково-дослідних і інших неурядових структур при активній підтримці засобів масової інформації. ЗМІ, як надзвичайно залежний від дотримання соціальних свобод інститут, тим більше зацікавлені у затвердженні цінностей інформаційного суспільства. Адже відмітною ознакою інформаційного суспільства є свобода доступу до інформації і свобода її поширення.
Це, у свою чергу, сприяє удосконалюванню демократичних процедур, підвищенню ділової активності, розвитку сумлінної конкуренції, забезпеченню прав споживачів. Це також запобігає погрозі олігархізації економіки, зрощування бюрократії з неефективними монополістичними структурами, ставить заслін деградації господарства і корупції.
      Сьогодні усі провідні країни прагнуть забезпечити для себе лідируючі позиції в  інформаційному суспільстві, що формується. Критичним фактором при цьому є час - відставання чревате втратою конкурентноздатності на світовому ринку з усіма наслідками, що звідси випливають, для економіки, соціальної сфери, науки, культури й освіти.
      В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвитих країн у відношенні менш розвитих, з'являється небезпека втрати цілими співтовариствами своєї культурної і національної самобутності, включаючи самобутність мовну, відбувається нав'язування споживчих переваг і смаків в інтересах вузької групи транснаціональних компаній-виробників і ін.
      Ефективні методи протидії цій і іншій небезпекам інформаційного століття, як і у випадку захисту національних виробників, лежать не в області відгородження себе від глобального інформаційного простору, а в сфері розвитку власної повноцінної участі у формуванні цього простору.
      Як бачимо, Україні не уникнути процесів інформатизації, і вона повинна не просто пристосуватися до нових умов і вимог світового устрою, а забезпечити собі гідне місце в глобальному інформаційному просторі.
      Це не так уже складно, адже інший світ, як свідчить і Хартія вісімки, усе-таки  за нас. Нам готові допомогти. Але насамперед  ми повинні бути готові: до роботи, до навчання, до того, щоб виступати цілісним, самостійним суб'єктом Глобального Кіберпростіру.

ВИСНОВКИ

     Визначення поняття "інформаційного суспільства" є одним з ключових моментів даної розробки.
     Оскільки автор концепції "інформаційного суспільства" , Тоффлер , не дав чіткого визначення своєму "винаходу" , необхідно поєднавши все вище сказане зробити деякі висновки.   
     Ресурси інформаційного суспільства – інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології – найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Протягом останніх років сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10–15 років, стане відмежованою від решти світу.
     В контексті аналізу переходу суспільства від життєдіяльності в індустріальній добі до існування в умовах інформаційної доби, результати дослідження свідчать про те, що фундаментальним компонентом є формування інформаційної свідомості.
     Політична, соціальна та економічна складові концепції інформаційного суспільства відображають реальний вплив переваг суспільства нового типу на практично всі сфери життєдіяльності сучасної людини, а також дозволяють усвідомити, що концепція інформаційного суспільства є ефективною та сучасною альтернативою індустріальному типу розвитку. Інформаційна демократія, інформаційна інфраструктура, універсальний доступ до освітніх та інформаційних ресурсів – сучасні поняття, які комплексно підтверджують практичні переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій задля розвитку.
     Практичний аналіз розвитку інформаційного суспільства в окремих західних демократіях на основі стратегічного та інституційного забезпечення дав можливість зрозуміти велике значення прояву політичної волі правлячої еліти окремих держав щодо побудови інформаційного суспільства. Міжнародний досвід переконливо свідчить, що:
• у процесі побудови інформаційного суспільства беруть участь усі зацікавлені сторони;
• працюючи над спільною ідеєю, кожен учасник процесу розуміє значення власного внеску у суспільне благо, покращення благоустрою держави;
• формується суспільне усвідомлення пріоритетності спільної справи, її короткострокові та довгострокові перспективи як для розвитку держави, так і для вирішення глобальних проблем;
• процес побудови інформаційного суспільства на принципах рівності, прозорості, диспозитивності, взаєморозуміння та конструктивної співпраці поступово перетворюється у національну ідею, чинник, здатний об’єднати всіх свідомих громадян, навіть представників різних поглядів, орієнтацій, партій, рухів тощо.
     Затвердження національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні повинні стати ключовими напрямками державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах інформаційного устрою, використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя.
     Зважаючи на розвиток глобальних процесів останнього десятиліття, внутрішні реалії соціально-економічного розвитку України, а також її міжна¬родні позиції та пріоритети, автор вважає шлях побудови інформаційного суспільства найбільш оптимальним для зміни стратегічних орієнтирів державної політики на інформаційний тип розвитку, підвищення рівня добробуту громадян, покращення показників конкурентноздатності держави, прискорення інтеграції України у європейське та світове співтовариства.


Список використаної літератури
1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации.-М.: ВЛАДОС, 1994. - 336 с.
2. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. Дерев, с англ. И франц./ Сост.Л.И. Василенко, В.Е. Ермолаевой, ввод.ст. Ю.А. Трейдера. М.,1990.
3. Давидович В., Аболина Р. Кто ты, человечество? Теоретический портрет. М.,1975
4. Келле В.Ж. Наука как компонент социальной системы. М.: Наука, 1988.- 200 с.
5. Українська економічна думка: Хрестоматія [Упоряд., наук. ред. пер. , авт. вступ. розд. і біогр. довід. С.М. Злупко]. / Степан Миколайович Злупко. – К.: Знання, 1998. – 448 с. (Трансформація гуманіст. освіти в Україні).
6. Проценко П.П Проблематика переходу до інформаційного суспільства // Політичний менеджмент. – 2004. – № 6(9). – С. 129-137.
7. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. М.: Политиздат,1991.- 286 с.
8. Современная западная философия. Келле В.Ж. Наука как компонент социальной системы. Словарь. М.,1991
9. Тавризян Г.М. Техника, Культура, Человек. М.: Наука,1986.- 200 с.
10. Тоффлер О. Третья волна //США – экономика, политика, идеология. 1982. №3.
11. Тоффлер О. Смещение власти: знание, богатство и принуждение на пороге 21 века. М.: Изд-во АН СССР,1991.
12. Старовойт І.С., Сілаєва Т.О., Орендарчук Г.О. Філософія. Навчальний посібник. Тернопіль, Астон, 1997.
13. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Київ: Основи, 1994. – 444 с.
14. Тойнби А.Дж. Постижение истории. Москва: Прогресс, 1991.-736 с.
15. Філософія: Підручник. За редакцією Заїченко та ін. Київ: Вища шк.., 1995.- 455с.
16. Філософський словник. За редакцією В.І. Шинкарука. Київ, Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1986.
17. Франк С. Духовные основы общества. - М.: Республика, 1992.
18. Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. - К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006. -308с.
19. Человек и общество (основы современной цивилизации). Москва, Геликон, 1992.

#3 21.05.2011 19:15:17

Ganeeva
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Ольга, як Ви вважаєте, можливе інформаційне суспільство в нашій країні, де часто зустрічаються керівники, які не володіють сучасними засобами комунікації (ПК, Internet)?

#4 22.05.2011 11:49:58

Ольга
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Ganeeva пишет:

Ольга, як Ви вважаєте, можливе інформаційне суспільство в нашій країні, де часто зустрічаються керівники, які не володіють сучасними засобами комунікації (ПК, Internet)?

Я вважаю, що можливе, потрібно робити все необхідне для цього!!!!!! Затвердження національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні повинні стати ключовими напрямками державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах інформаційного устрою, використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя.

#5 23.05.2011 00:55:16

Елена Роговая
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Як ви вважаєте, як саме загальна інформатизація суспільства вплине на пересічних громадян, які не мають вдома ні ПК, ні відповідно інтернету? А якщо така людина все ж таки отримає доступ до цих благ, то як розібратися в тому потоці інформації, який звалиться на її голову? Можливо, інформаційне суспільство - це можливість для активних, енергійних, людей дії? Чи готове наше суспільство до того обсягу інформації, який може дати підключення України до глобального інформаційного простору?

#6 23.05.2011 09:58:30

Ольга
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Елена Роговая пишет:

Як ви вважаєте, як саме загальна інформатизація суспільства вплине на пересічних громадян, які не мають вдома ні ПК, ні відповідно інтернету? А якщо така людина все ж таки отримає доступ до цих благ, то як розібратися в тому потоці інформації, який звалиться на її голову? Можливо, інформаційне суспільство - це можливість для активних, енергійних, людей дії? Чи готове наше суспільство до того обсягу інформації, який може дати підключення України до глобального інформаційного простору?

Дійсно, мабуть найважливіша умова формування інформаційного суспільства - підтримка його ідеї широкими прошарками населення. Для досягнення цієї підтримки потрібно роз'яснення особливостей, переваг і проблем інформаційного суспільства, розвиток відкритого діалогу між усіма групами, які залучені в його формування. Необхідно виявити потреби і чекання громадян у відношенні інформаційного суспільства і продемонструвати розуміння шляхів їхньої реалізації.
     Рішення саме цієї задачі повинне здійснюватися зусиллями різних асоціацій, суспільних об'єднань, науково-дослідних і інших неурядових структур при активній підтримці засобів масової інформації. ЗМІ, як надзвичайно залежний від дотримання соціальних свобод інститут, тим більше зацікавлені у затвердженні цінностей інформаційного суспільства. Адже відмітною ознакою інформаційного суспільства є свобода доступу до інформації і свобода її поширення.
     Перехід до інформаційного суспільства не буде актуальним одразу для всіх громадян, я вважаю, що це буде поступове перелаштування і звикання до інформаційних потоків і з часом люди адаптуються і розберуться як цим обсягом інформації користуватися! Україні не уникнути процесів інформатизації, і вона повинна не просто пристосуватися до нових умов і вимог світового устрою, а забезпечити собі гідне місце в глобальному інформаційному просторі!!!!!

#7 24.05.2011 20:33:41

Ganeeva
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Ольга пишет:

Затвердження національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні повинні стати ключовими напрямками державної політики

Я також сподіваюся на ефективність цієї стратегії, але постійно доводиться стикатися із небажанням вчитися та змінюватися. А це вже питання не "обыденного" буття, а "предельного"...

#8 24.05.2011 20:44:35

Кучинская А.
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Основним чинником впливу на процеси інформатизації та розвитку інформаційного суспільства в світі та в Україні у 2008 - 2009 рр. в була і залишається фінансово-економічна криза, яка охопила усі сфери життєдіяльності суспільства та держави. Результати цього впливу неоднозначно оцінюються вченими та спеціалістами. Дехто з них вважає кризу позитивним явищем. А як думаєте Ви?

#9 24.05.2011 21:51:08

Ольга
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Кучинская А. пишет:

Основним чинником впливу на процеси інформатизації та розвитку інформаційного суспільства в світі та в Україні у 2008 - 2009 рр. в була і залишається фінансово-економічна криза, яка охопила усі сфери життєдіяльності суспільства та держави. Результати цього впливу неоднозначно оцінюються вченими та спеціалістами. Дехто з них вважає кризу позитивним явищем. А як думаєте Ви?

Для мене криза-це негативне явище з ряду багатьох причин, але деякі вчені і політики вбачають в цьому і позитивне та вважають, що після кризи Україну очікує значний економічний підйом!

#10 25.05.2011 09:18:11

Кучинская А.
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

А що саме на Вашу думку спричинить підйом?

#11 25.05.2011 09:36:19

Ольга
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Кучинская А. пишет:

А що саме на Вашу думку спричинить підйом?

Важко сказати, що саме, напевно, це цілий комплекс факторів, які будуть впливати на розвиток країни. Якщо розглянути поняття циклу, то після фази значного спаду починається підйом, будемо сподіватися на це:)

#12 25.05.2011 09:42:52

Ольга
Участник

Re: ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Усім дякую за цікавість до мого реферату, запитання, коментарі! Успіхів на екзамені!!!!!!!!!!

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 1047
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12631
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 14
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме