Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияДайджестыФорум
Мир в дайджестах Мир в дайджестах

#1 26.11.2010 15:19:35

Liya
Administrator

Рефераты студентов по философии

Рефераты студентов по философии

#2 01.05.2012 16:36:33

irabilaya
Участник

Re: Рефераты студентов по философии

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ




Р Е Ф Е Р А Т
НА ТЕМУ:

ПОНЯТТЯ ЛЮБОВІ
ВІД ПЛАТОНА
ЧЕРЕЗ ІУДАЇЗМ ДО ХРИСТИЯНСТВА

З ДИСЦИПЛІНИ
«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ»


Виконала студентка групи 52 м.з.,
V курсу заочної форми навчання
Біла Ірина Геннадіївна

Перевірив
Хамітов Назіп Віленович
                   



Київ – 2012

ЗМІСТ


ВСТУП    2
РОЗДІЛ 1. ЗВ´ЯЗОК МОРАЛЬНОГО ТА ЕСТЕТИЧНОГО НАЧАЛ У ПОЧУТТІ ЛЮБОВІ    2
1.1. Любов як формуюча, творчо-породжуюча сила у Платона    2
1.2. Три статеві форми — чоловіча, жіноча та андрогінна    2
1.3. Патологія статевих стосунків    2
РОЗДІЛ 2. ПЛАТОНІВСЬКА МЕТАФІЗИЧНА ТРАДИЦІЯ - БАЗОВА ОСНОВА ЗАРОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ    2
РОЗДІЛ 3. КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН, ЯК КУЛЬТИВУВАННЯ ЛЮБОВІ ДО ІДЕАЛЬНОГО БОГА    2
ВИСНОВКИ    2
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ    2






ВСТУП

Найбільш яскравим виявом самоцінності людських стосунків є почуття любові. Численні визначення поняття відображають особливу напругу почуттів, спрямованих на іншу людину (і в першу чергу, на неї), хоча правомірно поняття "любов" по¬ширювати і на інші явища. Слушно, скажімо, говориться про любов до отчого дому, до рідної землі, до природи тощо.
Дослідження ранньохристиянського віровчення на основі поглибленого прочитання творів ранньохристиянських письменників засвідчує, що сутнісні витоки цієї світової релігії не можна абсолютно пов'язувати з атмосферою палестинських іудеїв, традиційним палестинським іудаїзмом. Її джерела знаходяться переважно в елліністичному культурно-інтелектуальному середовищі. Це засвідчує порівняльний аналіз віровчення перших християн й іудаїзму. Саме він виявляє суттєві розбіжності в інтерпретації головних віроповчальних концептів обох релігій. Так, християнське вчення про Бога як абсолютне Добро, про сутність людини, про смерть і потойбічне життя, вчення про земне й небесне за своїм змістом та ідейним спрямуванням зорієнтоване здебільшого в бік античної філософської традиції, зокрема філософії Платона, як найбільш розробленої і поширеної в переддень появи християнства світоглядної системи. Завдання цієї роботи в дослідженні процесу зародження й становлення християнського віровчення, зокрема такого його аспекту, як християнська антропологія, саме під впливом і в контексті платонізму.


РОЗДІЛ 1.
ЗВ´ЯЗОК МОРАЛЬНОГО ТА ЕСТЕТИЧНОГО НАЧАЛ У ПОЧУТТІ ЛЮБОВІ

1.1. Любов як формуюча, творчо-породжуюча сила у Платона

Зв´язок морального та естетичного начал у почутті любові всебічно обґрунтований у філософії Платона. Він характеризує любов як формуючу, творчо-породжуючу силу. Діалог "Бенкет" містить аналіз двох родів любові: чуттєвої та духовної, а також розкриває характер їх взаємозв´язку. Чуттєва любов — еротич¬ний потяг — спалахує, запалюючись тілесною красою коханої людини. Надихаючись спогляданням одиничної форми, зако¬ханий осягає цінність краси в тілах загалом, а отже, йому від¬кривається душевна краса і, зрештою, ідея краси як така. Схо¬дження розуму на вищі щаблі — до пізнання сутності краси — досягається завдяки стійкості почуття любові. Повнота буття, що її дарує людині кохання, відкриває бачення світу як єдність у ньому Істини, Добра і Краси.
Вказуючи на широкий спектр цінностей, здатних виклика¬ти почуття любові, слід мати на увазі, що особливістю почуття завжди є його предметність. Вол. Соловйов говорить про ха¬рактерну для любові реальність її об´єкта: "Уявити собі можна все, що завгодно, але любити можна лише живе, конкретне...". Здатність почуття сповнитися небайдужістю умож¬ливлюється лише в разі зустрічі зі "своїм" предметом. Якщо людині не поталанило зустрітися з тою єдиною, що викличе собою почуття, вона може і не знати, що таке любов.
Крайня небайдужість визначає таку особливість любові, як відчуття постійної співприсутності коханої людини, постійний діалог з нею, навіть якщо вона і не поряд. Ефект співприсут¬ності зумовлюється відчуттям невіддільності іншого від себе, постійним співвіднесенням його життя з власним, переживан¬ням його буття як великого особистого щастя, як дарунка долі.
Надихаючись іншою людиною, почуття здатні безмежно розгортатися і живитися кожним із її життєвих виявів. Тут доленосними видаються погляд, жест, кожне слово, дотик. Найвищий вияв щастя зустрічі почуттів — це відчуття абсолют¬ної гармонії душ, коли двоє відчувають одне і те ж, коли зайві слова, бо мовчання наповнене. Коли ж виникне потреба в слові, то стається диво: ця ж потреба і в ту ж мить виникає в іншого, і слова, що злітають з вуст, будуть ті ж самі. Гармонійна на-лаштованість душ народжує прагнення цілковитої повноти, що досягається тілесною близькістю. Двоє живуть і почуваються як одна істота. Цей феномен визначається як андрогінізм.

1.2. Три статеві форми — чоловіча, жіноча та андрогінна

Осмислення історії онтологічної мислі на основі діалектичного принципу  «роздвоєння єдиного» відкриває два онтологічні рівні тілесності людини — первинний  і вторинний. Первинний онтологічний рівень тілесності людини — це безстатеве  надіндивідне Триєдине. На вторинному онтологічному рівні тілесність людини виступає в Правда, навколо людських андрогінів створилася помилкова думка, нібито вони є виродками. А втім, навіть такі онтологічні конструкти реальності, як Брахман, Дао, піфагорійська верховна Одиниця і багато-багато інших тією чи тією мірою стикуються з ідеєю андрогінізму. Більше того, в міфології майже кожного народу зустрічається андрогінний Бог. Досить назвати такі імена андрогінних богів, як Агдітіс, Адіті, Амун, Гермафродит, Даму, Ерван, Ерос, Зевс, Мітра, Ометеотль, Праджапаті, Ра, Туісто, Фаро, Хевіозо і т. ін. У давнину людина розглядала своїх віддалених рабатьків андрогінними. Майже у всіх народів поширені міфи про походження людини від андрогіна (міфи догонів, національні міфи австралійців, китайців, японців, греків тощо). З розщепленням гермафродита на чоловіка і жінку пов'язують походження людини Упанішади. Згідно з Піфагором, Великий Андрогін розщепився на чоловіка й жінку. В законі Зороастра стверджується, що люди спочатку були андрогінними. Однакові мотиви на предмет походження людини від андрогіна звучать у давньоєгипетській релігії, в Зендавесті (священній книзі древніх іранців), у Зохарі Кабалі).
Думку про андрогінізм первісної людини поділяли неоплатоники, деякі секти гностиків. Діалектичні думки про природу статі та ідею андрогінізму первісної людини вміщує поема Платона «Пир». Такі мислителі як Баадер, еме, Бюффон, Вальдейр, Гегенбауер, Гельвецій, Мечников, Паскаль, ордече, Сведенборг, Сент-Мартен, Уільдер, Штейнер і багато-багато інших пов'язували походження людини з андрогіна- ми. Цікаво, що Оноре де Бальзак усе життя цікавився «загадковим гермафродитом».
Під впливом вчення Сент-Ілера про єдність Природи Бальзак у повісті «Серафіта» створив образ андрогіна, котрий символізує монізм Природи, єдність духу і матерії. Деякі мислителі (Робіне, Карпентер та інші) вважали, що еволюція людини прямує в напрямі андрогінізму. Згідно з космогонічною концепцією Емпедокла, генезис людини іде в напрямі від гермафродитизму до роздільностатевості з одвічним повторенням цих стадій. Уже в наш час устав Мейринк у романі «Голем» повторив ідею періодичної повторюваності андрогінізму в історичному житті людини. Справді, діалектика розвитку Триєдиного емпіризує андрогіна як третій закономірний вимір єдиної іологічної тілесності людини.

1.3. Патологія статевих стосунків

У сучасному мистецтві предметом особливого зацікавлення та поетизації є патологія статевих стосунків. Очевидно однак що лише констатувати наявність проблеми, без спроби знайти її розв´язання, означало б створити у людини, що живе надією на зустріч із щастям любові, відчуття безнадійності.
Повертаючись до метафізики любові, звернемо увагу, що це — незвичне, святкове, преображаюче почуття. Отже, воно може зберігатися і розгортатися за умови, якщо оперте на куль¬туру людських почуттів. Методологічні засади стосунків, здат¬них утверджувати і зберігати почуття любові, це, по-перше, применшення "егоїзму" закоханих, кожен із яких прагне "при¬власнити" собі іншого, підпорядкувати чуже життя власній волі при щирому бажанні захищати, плекати, оберігати від життє¬вих негараздів аж до найменших дрібниць. Інстинкт збережен¬ня життя з власної особи переноситься в любові на кохану істо¬ту, оскільки її життя набуває більшої цінності, ніж власне. Усвідомлення інстинкту — спосіб захистити кохану людину від деспотизму власного почуття. Самоусвідомлення "егоїзму" почуття — надзвичайно складна процедура. Однак вона необхід¬на для гармонізації стосунків закоханих.
Друга важлива засада пов´язана із свідомим творенням атмо¬сфери небуденності, святкової наповненості стосунків чимось вищим і вагомішим, ніж повсякденність турбот про заробляння грошей, про матеріальний зиск тощо. Згадаймо ті спеціальні процедури налаштування почуттів на стосунки злагоди з абсо¬лютом, що їх виробила культура християнства. У стосунках між люблячими така налаштованість на гармонію неодмінно має спиратися на красу і живитися нею. Платон, як відомо, гово¬рить про красу коханого тіла як джерело еротичного почуття. Однак лише тілесною красою воно не може живитися постійно уже хоча б тому, що вона швидко минає. Джерелами його є та¬кож творення краси спілкування змістовною його наповнені¬стю, здатною запалити розум, спонукати на той чи інший вид творчої діяльності. Любов живиться красою оточення (при¬наймні затишністю і чистотою житла) і безліччю нюансів вия¬ву небуденності (небайдужості) в оформленні навіть скромного житла чи одягу тощо. А також чуйністю, приязню, душевні¬стю спілкування.
Відомий вислів Ф. Достоєвського, що став крилатим, прого¬лошує: "Краса врятує світ". Погоджуючись із думкою генія, все ж хочеться уточнити: врятує світ любов, оскільки вона є кон¬центрованим виявом людяності, а отже, їй іманентні істина й краса.
Розкриваючи цінність любові як формуючої сили людського духу, відомий французький філософ-неотоміст Жак Марітен говорить: «...без любові і доброї волі те, що само по собі хороше або дуже хороше, якщо немає любові, — робить людей ще гіршими і нещаснішими, оскільки без любові і милосердя лю¬дина перетворює в ще більше зло все краще, чим вона володіє».
Отже, любов як культурний феномен може жити і зберігати¬ся лише в органічному для неї середовищі — середовищі, спов¬неному краси, добра, істини людських стосунків, і сама любов є джерелом їх творення.


РОЗДІЛ 2.
ПЛАТОНІВСЬКА МЕТАФІЗИЧНА ТРАДИЦІЯ - БАЗОВА ОСНОВА ЗАРОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ

Будучи традиційно ізольованим від зовнішнього світу, палестинський іудаїзм був неспроможний продукувати у своєму середовищі ті уявлення і поняття, які створюють головну ціннісну структуру християнського мислення.
Будь-яка реформа іудаїзму під впливом еллінізму чи якоїсь язичницької релігії у межах палестинського середовища була просто неможливою, оскільки релігія Яхве була для іудея водночас і національною релігією, і носієм національної ідеї, і національним виразником. Найтяжчим гріхом, згідно Тори, яка виконувала роль регулятора релігійного і світського життя, вважався бодай найменший відхід від традиційності й ортодоксальності релігії. Навіть часткова реформа релігії Яхве поставила б іудеїв на грань відмови від самих себе. А це, в свою чергу, в світлі іудейської ортодоксії розумілося б як крах нації. Навіть іудеї, що жили в діаспорі і внаслідок впливу елліністичної культури поступово втратили рідну мову й розмовляли виключно грецькою, все ж, як правило, підтримували цю традиційну закритість власної релігії, бо ж саме вона утримувала їх від цілковитого зникнення як нації і повного включення в еллінізм.
Найсуттєвіші підвалини зародження християнства є в атмосфері єгипетської діаспори іудеїв, оскільки саме тут вони, по-перше, почували себе і мислили вільніше, аніж на своїй батьківщині, а, по-друге, в діаспорі вони зазнавали сильних впливів інших релігійних вірувань, а також грецьких філософських систем, що саме по собі обумовлювало плідні умови для виникнення серед єгипетських іудеїв релігії Євангелій.
Певно в силу дії цих чинників і система релігійних поглядів Філона Олександрійського виникла саме в діаспорі, а не в Палестині. З більшою підставою це мусить стосуватися й християнства, у віровченні якого, поруч з ортодоксальними іудейськими і Філонівськими ідеями, значне місце посідали як елементи грецької ідеалістичної думки, зокрема платонізму, стоїцизму, гностицизму, так і різних близькосхідних культів.
Флософія Платона на час появи християнства була в античному світі чи не найпопулярнішою схемою світорозуміння. Головна позиція Платона - вважати за істинносуще невидиме, тобто неземне життя, несе в собі стільки подібного з християнством, що це спонукає до висновку, що саме Платон і був тією особою, яка максимально готувала грунт для появи християнського віровчення.
Саме Платонівська метафізична лінія у філософії надає християнству ряд важливих і змістовних для нього проекцій. Головне зерно серед них займає положення про існування чогось особливого, що перевищує своєю цінністю емпіричне життя. Ця надчуттєва сфера в уявленнях християн виливається в судження про надприродний аспект буття, трансцендентну реальність, яка гранично віддалена від усього земного. Саме вона слугує християнству "місцем" помешкання божества.
Християнство, слідуючи за Платоном, проголосило, що істинне благо для людини криється не в чуттєвому задоволенні, тим паче не в чуттєвих втіхах, а насамперед в істинному розумінні Бога і в тому божественному бутті, до якого має прагнути людина засобом власного розуму.
Платонове вченням про ідеї, виведене на основі субординації між ідеальним і чуттєвим, надає християнству те підгрунтя, на підставі якого воно витворило свої догмати про ввесь духовно-божественний комплекс як буття сущого. Вчення Платона християнство сформулювало насамперед ті свої першопринципи, які протиставляють земному буттю людини життя небесне, що є і надчуттєвим, і вічним. Саме в сфері останнього й існує "Творець усього видимого і невидимого".
Християнське дуалістичне вчення навряд чи мало за зразок ессейську або ж іранську концепції. Справа в тому, що концепція про два світи релігії Євангелій сягає до рівня самої людини, її тіла і душі, що наближає її скоріше до Платона, аніж до ессеїв чи іранців.
Світ земний, як в інтерпретації християнства, так і у вченні Платона, це - світ чуттєвого буття. В обох випадках він є неістинним, більше того для самої людини є світом зла і світом прокляття. В ньому вона не може знайти для себе об'єктивне знання істини, істинне щастя як стан повного і найвищого задоволення життям. Саме тому християнство на основі Платонового вчення прагнуло насамперед вирвати людину з її емпіричним досвідом пізнання сущого із земного світу, підводячи її свідомо до заперечення цього буття і розміщуючи її розум десь в Царстві Небесному, говорячи словами Платона, в умоглядному "занебесному світі", в якому "існує прекрасне саме по собі, і благе, і велике, і все інше".


РОЗДІЛ 3.
КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН, ЯК КУЛЬТИВУВАННЯ ЛЮБОВІ ДО ІДЕАЛЬНОГО БОГА

Усвідомлення цінності почуття любові, з одного боку, і склад¬ності її утримання в стосунках — з іншого, визначило станов¬лення такого культурного феномена, як культивування любові до ідеального об´єкта. Це зафіксовано в монотеїстичних релігіях. Боги цих релігій (особливо християнства і буддизму) — це боголюди, що уособлюють абсолютно досконале моральнісне начало. Любити досконалу небесну істоту значно легше, ніж і земну людину вже хоча б тому, що Бог — уособлення всезагального почуття за об´єктивною підставою. Християнський Бог здійснив подвиг мучеництва заради спасіння усіх людей. Культу¬ра зосереджує величезну увагу на творенні абсолютної досконалості його рис. Це один з вагомих чинників живлення почуття і  любові. Більше того, байдужість починає розглядатися як яви¬ще аморальне, як ознака невдячності, адже Бог страждав за гріхи всіх. Ідея люблячого Бога походить від образів міфічних героїв, що допомагали людям боронитися від стихій та від гніву богів. Боги нових релігій тим більше заслуговують любові, що дба¬ють не про земні справи людей, а про їхню душу (спасіння душі — основна ідея християнства). Від віруючого вимагається не лише любов до Бога, але і каяття за гріховність земного життя, відмова від чуттєвих задоволень тощо. Відомо, що церк¬ва, особливо в добу середньовіччя — час панування релігійної ідеології як монопольної, переслідує і карає мирян та свяще¬ників за любов до земного життя, вбачаючи в цьому великий гріх. Культура працює на творення умов для зосередження почуття любові на постаті Бога (боголюдини Христа). Релігій¬на ідеологія створює історію життя, страждань, смерті й вос¬кресіння Христа, Євангелія містять учення Христа. Художня культура створює Його чуттєвий образ засобами живопису (ікона, фреска), слова (свідоцтва євангелістів). Відображаються багаті на подробиці вияви моральної краси Бога. Культура праг¬не створити нову атмосферу суспільного життя: стосунки лю¬бові, зосереджені на особі Бога при ігноруванні плинних зем-них радощів. Відповідно, велика увага приділяється самому ритуалу спілкування з Богом. Для налаштування на духовність стосунків людина має постами очищати тіло, молитвами готу¬вати себе на сприймання одкровення. Важливе значення на¬дається місцю спілкування. Воно має налаштовувати на свят¬ковість події. Середньовічні храми спеціально призначені для цієї мети. Так само визначеним є час спілку¬вання. Святкові дні мають основну мету — піднести почуття на сприймання вищого, не відволікаючись на другорядні земні справи. В будні дні визначається пора спілкування: зранку і ввечері — це час, коли буденні справи або ще не зосередили на собі людину, або вже відступили на другий план.
Оточення також має спонукати на спілкування, надавати йому святковості та зосереджувати на предметі небайдужості. Краса, виступаючи на чільне місце, захоплю¬ючи собою, збуджує наснагу схиляння і шанування. Таку як роль виконує спільна молитва, голос хору (православ´я) чи ор¬ганна музика (католицизм). Простору намагаються максималь¬но надати ознак повсюдної присутності Бога, оскільки почуття любові має збуджуватися не лише у певний визначений час, а ним має бути (в ідеалі) просякнуте усе життя віруючого і збе¬рігатися в його душі постійно. Звідси побудова в містах числен¬них храмів, вигляд яких служить нагадуванням про необхід¬ність любові. Культ любові — культурний феномен, що прий¬шов на зміну страху гніву богів (він був основою стосунків людини і Бога в попередні епохи).
Орієнтація почуття на ідеальний об´єкт, сприяючи форму¬ванню його культури, засвідчила величезну творчу силу любо¬ві. З´ясувалося, що навіть Бог потребує любові. Боги, як і люди, живуть любов´ю, і живуть доти (усвідомлюються як реальність), доки їх люблять і поважають.
Ідеальний образ стосунків, заданий ставленням до боголю¬дини, поширюючись на стосунки між людьми, визначав їх іде¬алізований характер. Таким він був у добу середньовіччя у від¬носинах васала і сюзерена, у відносинах лицаря і прекрасної дами тощо. Мистецтво, зосереджуючи увагу на реальних про¬блемах творення краси людських стосунків, показало, що в істо¬ричних видозмінах любові виявляє себе складність соціальних, етнічних, моральних, психологічних проблем людського існу¬вання.
Починаючи з доби Відродження і до початку XX ст. почуття любові людини до людини набуває значення центральної теми художньої літератури (роман, лірична поезія), музики (зокре¬ма, оперна, романсова), театру (драматичного і музичного) тощо.
Сучасна культура розкрила глибоку кризу людського духу, чи не найбільш переконливим свідченням якої стала втрата любові як свого предмета. Люди бояться любити, не довіряють одне одному, не вірять у щирість почуття інших. Любов спро¬фанована розумінням її як суто еротичного акту. В пошуках гостроти задоволень люди звертаються до збочених, спотворе¬них форм стосунків, також вважаючи їх любов´ю. Трагедію втрати сучасною цивілізацією любові як вищої духовної цінності об´єктивно засвідчує мистецтво. Ще в XIX ст. Бальзак яскраво показав руйнування почуття любові під впливом домі¬нування майнового інтересу. Всепоглинаюча жадоба буржуа до матеріального збагачення перемогла усі інші людські почуття. Любов була витіснена із сфери сімейного, подружнього життя, із стосунків батьків та дітей і збереглася хіба що як "сентимент", як "хвороба", що робить людину слабкою і безсилою перед світом. Батечко Горіо (герой однойменного роману) став жерт¬вою власного почуття. Любов батька до дочок стала причиною його зубожіння, а згодом — хвороби і смерті.





ВИСНОВКИ

Багатство форм любові означає широку можливість для людини утвердитися на ґрунті почуття. Якщо, скажімо, вона не зустріла своє кохання і не пережила усієї повноти почуття, що відкриває пристрасна еротична любов, вона може утвер¬дитися в любові-дружбі, любові-сімейній злагоді, зрештою — в жертовній любові. Там, де подружнє життя базувалося не на любові-закоханості, невитрачену енергетику почуттів батьки часто переносять на дітей, жертовно і самовіддано дбаючи про них. Щоразу в кожній із форм любові відкривається змога пря¬мого, безпосереднього, невідчуженого самоутвердження люди¬ни в світі іншої, що набула сенсу мети.
Любов до світу, до життя, радість бути і можливість відбу¬тися любляча людина сконцентровує на тій особі, яку почуття визначили як єдину і неповторну. Вибірковість почуття визна¬чає і таку його особливість, як вірність. У справжній любові вірність гарантована цілковитим зосередженням на своєму пред¬меті як самоцінному.
Тілесна і психічна визначеність статі дає справжню насолоду, лише доповнюючись єдністю чоловічого і жіночого в духовних і душевних глибинах «Я».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Павленко П.Ю. Погляд на християнство через призму філософії Платона. // Відомості. - Лондон (Велика Британія). - 1998. - №3. - С. 33-40.
2.    Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. - К.: КНТ Центр учебной литературы, 2006. - 308 с.
3.    Хамитов Назип  Одиночество женское и мужское: научно-популярное издание.- К.: Атика, 2010.- С. 224.
4.    Хамітов Назіп Тайна чоловічого і жіночого. Зцілювальні афоризми. — К.: Либідь, 2002. — 176 с. Рос. мовою.


Магистрант философии НПУ им.Драгоманова

#3 01.05.2012 16:57:14

tamara-ustjugova
Участник

Re: Рефераты студентов по философии

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ




Р Е Ф Е Р А Т

НА ТЕМУ:

    ГЕНДЕРНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ


З ДИСЦИПЛІНИ
«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ»


Виконала студентка групи 52 м.з.,
V курсу заочної форми навчання
Ватаман Тамара Михайлівна

Перевірив
Хамітов Назіп Віленович
                   









Київ – 2012





ЗМІСТ

ВСТУП    3
1. ГЕНДЕРНІСТЬ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ    4
2. ГЕНДЕРНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ    8
2.1. Джерела гендерних стереотипів в українському суспільстві    8
2.2. Соціально-економічні та політичні  аспекти гендерної  проблематики в Україні    11
ВИСНОВКИ    16
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    17






ВСТУП

Протягом останніх років мало ділянок соціології досягли такого розвитку або займають центральне місце в цій дисципліні, як вивчення гендерних відносин. Більшою мірою це відображає зміни в самому суспільстві.
  Питання, пов'язані з особливостями статі людини і його психологічними відмінностями, останнім часом входять в число найбільш активно-обговорюваних у суспільстві.
Вважається, що вперше поняття «гендер» було введено в науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлер в роботі «Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності» (1968). «Гендер» він розглядав як поняття, яке виражає психологічні, соціальні, культурні особливості особистості. Тому не обов'язково зв'язувати буття жінки з «жіночністю», а буття чоловіка з «мужнім» поведінкою. Такий підхід був підтриманий багатьма соціологами, він став основоположником нового напряму соціальних досліджень – гендерних.
Беручи до уваги значимість цієї проблематики, можна сказати, що гендерна «вимір» часто дозволяє по-іншому поглянути на добре відомі факти, інтерпретувати їх з урахуванням гендерної диференціації, виявити субтексти соціальної реальності, що відображають символи жіночого досвіду, а також деконструювати здавалося б непорушні категорії. Це нове прочитання дає можливість відійти від традиційних трактувань дійсності, проаналізувати реальність з точки зору уявлень про поняття «мужнє» і «жіночне», які, в свою чергу, є конструктами культури і піддаються постійній еволюції в історичній перспективі.
Працюючі в галузі гендерних досліджень вчені не стільки хочуть створити особливе поле дослідження, скільки сформулювати нові способи роздуму.

1. ГЕНДЕРНІСТЬ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ


Гендер – це складне соціальне явище, у якому відображено розбіжності між чоловічим і жіночим у соціальній ролі, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках.
Формування гендерної культури є одним з основних аспектів демократизації суспільного життя. Про це свідчать як внутрішні тенденції розвитку сучасного суспільства, так і діяльність найбільш впливових міжнародних організацій. Приміром, ООН документально закріпила ідеї гендерної рівності у програмі «Розвиток жінок», у якій йдеться про те, що жіноцтво є невикористаним ресурсом людства, здатним здійснити вирішальний вплив на його подальший розвиток.
Проте на практиці у суспільній та індивідуальній свідомості продовжують діяти гендерні стереотипи, які гальмують соціальний прогрес та розвиток демократії. Від того, чи будуть подолані ці стереотипи, у багатьох моментах залежить політичне, економічне та культурне майбутнє всього суспільства, і відбутися це має передусім на світоглядному рівні, у чому повинна допомогти саме наука.
У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття ознаменувалися істотними зрушеннями в розумінні рівності потенційних можливостей чоловіків і жінок та правового забезпечення цієї рівності в постіндустріальному суспільстві. Особливо це стосується доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів.  Формування особистості жінки й чоловіка, статева збалансованість у суспільстві проголошені однією зі стратегій розвитку європейських держав у ХХІ столітті.
Дотримання приписів неупередженого ставлення до особи незалежно від статі нині сприймається як невід’ємна складова демократичних перетворень і сталого розвитку будь-якого суспільства. Проблему рівності в будь-якій сфері не можна розглядати поза межами права, оскільки саме право розуміють як рівною мірою свободу всіх і кожного – і чоловіка, і жінки. Україна, яка обрала стратегію європейського вибору, перебуває на етапі становлення та розвитку гендерних досліджень у праві, активного прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка, проведення експертиз нормативно-правових актів щодо прихованої гендерної дискримінації.
У сучасній юридичній науці право сприймається насамперед як права людини. Ці права не можуть бути реалізовані без відповідного закріплення в нормах позитивного права. Еволюційно права людини розвивалися в напрямі від надання привілеїв окремим соціальним групам і станам до гарантування державою прав людини та громадянина і, нарешті, визнання прав і свобод кожного індивіда на всій земній кулі.
Отже, ідея прав людини сформувалась як певний правовий ідеал, на досягнення якого орієнтований розвиток національного законодавства, а способами забезпечення його є загальні принципи права. Серед останніх один з основних – принцип рівності.
Принцип рівності людей багатоаспектний. Основний підхід до його визначення полягає в тому, що зазначаються ознаки, які неспроможні впливати на сутність цього принципу. Одним із проявів принципу рівності є рівність чоловіків і жінок, що дістав назву «принцип гендерної рівності». Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як принципу демократичної побудови суспільства. Право розуміють сьогодні як рівну міру свободи всіх і кожного – чоловіків і жінок.
Статеві та гендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації особистості серед безлічі засвоюваних людиною ролей. Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представником певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов’язані зі статевою й гендерною ідентичністю особистості.
У процесі гендерного розвитку перед хлопчиком постають численні проблеми, пов’язані насамперед із визнанням в оточенні однолітків, лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з погляду суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика – навпаки. Суспільна думка змушує хлопчика вважати лідерство невіддільною цінністю свого буття. Чоловік, що не реалізувався як лідер, вважається менш компетентним, ніж чоловік із високим соціальним статусом, а інколи  – навіть невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади, це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не так внутрішньою потребою, як суспільною нормою. І невідповідність їй спричинює критичніше ставлення до нього, аніж до дівчинки – невідповідність стандартам фемінності.
Типовими для чоловіка способами реагування на депресію є нехтування проблеми й алкоголь. Це є, наприклад, однією з причин того, що на сеанси психотерапевтів і в терапевтичні групи приходить у 5 разів менше чоловіків, ніж жінок (приблизно такі само цифри наведено майже в усіх зарубіжних дослідженнях). Водночас реальна потреба в психологічній допомозі в чоловіків не менша, ніж у жінок, про що свідчать, наприклад, високий відсоток самогубств серед чоловіків, коротша, ніж у жінок, тривалість життя, значний відсоток серед пацієнтів психіатричного стаціонару саме чоловіків.
Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які попри суспільний прогрес ще трапляються, важливою є орієнтація на сім’ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно з тими ж стереотипами, нормативно бажаною є більша активність за межами сім’ї: професійна діяльність, суспільна активність. Адже недаремно кажуть, що «для жінки сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я». Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім’ї, суспільною думкою оцінюється як невдаха, її називають «старою дівою». Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. (Проте в деяких давніх правових системах на неодружених певного віку чоловіків накладаються відповідні грошові стягнення.) Однак успішність самореалізації чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом у суспільстві. Якщо з віком чоловік не має професійних досягнень, це також може вважатися рівнозначним його життєвому неуспіхові.


2. ГЕНДЕРНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

2.1. Джерела гендерних стереотипів в українському суспільстві
Однією із найбільш соціально-психологічних проблем для України є існування в сучасному житті гендерних стереотипів – найпоширенішого прояву сексизму у мові. Гендерні стереотипи існують у єдності і протилежності з гендерними ролями і саме за допомогою стереотипів суспільство структурує інформацію про належний тип статево рольової поведінки, яка закріплюється в гендерних ролях. Єдність гендерних стереотипів і гендерних ролей полягає у тому, що в гендерних ролях закріплюються гендерні стереотипи, які постають домінуючими і визначають тип поведінки у суспільстві, тоді як їх протилежність полягає у тому, що гендерні стереотипи за своїм змістом визначаються як консервативніші порівняно до гендерних ролей.
Гендерні ролі швидше реагують на суспільні зміни, вони тісно пов’язані з соціально-економічною сферою суспільства, тому що є більш динамічними, ніж самі стереотипи. Унаслідок все більш зростаючого розриву між зростом гендерних стереотипів і гендерних ролей, визрівають протиріччя, що згодом переростають у конфлікти як на соціальному, так і на особистісному рівнях. Цим пояснюється і надзвичайна поширеність патріархальних стереотипів, в яких особистість жінки розглядається лише у зв’язку з функціями материнства .
Аналізуючи історію слов’янського етносу надається можливим прослідкувати еволюційний розвиток взаємин чоловіків і жінок, розвиток культури міжстатевих відносин і зародження статеворольових установок і стереотипів сучасності. Проникаючи через абсолютно всі сфери існування етносу, стереотипи фемінності/маскулінності є стійким комплексом уявлень, які містять в собі культурні ідеали як чоловіків, так і жінок. Вони здійснюють вплив на формування статевої ідентифікації індивіда, що само собою передбачає засвоєння і виконання ним адекватної гендерної ролі, а також повноцінне включення в історично сформовану систему диференціації.
Давньослов’янське язичництво не відрізнялося ні особливою цнотливістю, ні особливою свободою моральності, вірячи, як і більшість інших народів, в космічне походження сексуальності. Процес хрещення Русі, що затягнувся на декілька сторіч, в який весь час включалися нові народи і народності, був багато в чому поверхневим . Тому в народних віруваннях і звичаях християнські норми поєднувались з язичницькими, а нерідко й перекривалися ними. У слов’ян існували багаточисельні обряди і свята коли чоловіки і жінки спільно купалися оголеними. Чоловіки символічно запліднювали землю, сіючи льон роздягненими, а жінки, демонструючи небу свої геніталії, тим самим викликали дощ. У деяких районах України ще в XIX столітті замість ритуального злягання на полях в період посівної існував звичай перекочування парами по ріллі.
У дохристиянських українських племенах (наприклад, у древлян, сіверян та ін.) існував звичай “хапання” жінки під час святкувань та народних гулянь. Також її купували або викрадали, але, якщо вірити історичним джерелам, ці дії відбувалися за попередньою домовленістю і взаємною згодою чоловіка та жінки . В ті часи це було всього лише обрядом, який залишився в українських традиціях до наших днів, як атрибут весільного ритуалу. У такій формі взаємин простежується архаїчна пасивна суть природи жінки. Чоловік же, навпаки, брав на себе активну сторону дії і займав домінуючу позицію сили, властиву патріархально організованій моделі суспільства. Це свідчить про андроцентричний спосіб мислення тогочасного суспільства, який настільки глибоко проник в свідомість людства, що сучасні жінки до цих пір відчувають на собі його вплив.
З введенням християнства в кінці X століття церковна доктрина закріпила ієрархію міжстатевих відносин з характерним чоловічим домінуванням. Ставлення до жінки набуло рис мезогінії, у зв’язку з її ідентифікацією з пра-жінкою Євою, яка, спокусивши Адама, спричинила гріхопадіння. У зв’язку з цим, церква визнала за необхідність викласти ряд вимог до жіночої моральності і сексуальності, адже джерелом жіночої гріховності постало саме її тіло. Воно представлялося втіленням зла та спокуси, тому його потрібно було соромитись і приховувати самій жінці. Єдине, чим виправдовувала православна церква, призначення жінки - це здатність до народження. Подружня вірність переросла в головну жіночу чесноту. Чоловік визнавався прелюбодієм тільки в тому випадку, якщо мав на стороні не тільки наложницю, але і дітей від неї, тоді як дружині ставилося в провину будь-яке перелюбство. Образ цнотливої і вірної дружини займає важливе місце в літературі Київської Русі, як і опис принизливих звичаїв «розкриття» нареченої.
Суспільство санкціонувало чоловічі домагання до дівчини, які були своєрідними випробуваннями дівочої моральності. Поступливість дівчини строго засуджувалася суспільством, а аналогічні вимоги до хлопців не висувалися. У цьому ми розглядаємо спроби подавити жіночу сексуальність з метою забезпечення нормального функціонування патріархальної моделі суспільства. Тут же простежується і формування культурного стереотипу ідеалу жінки, в основі якого – абсолютизація покори.
Відповідно до християнської доктрини особливо цінними визнаються такі риси як жертовність, терпіння, слухняність, покірність, цнотливість, які культивувалися в жінках тогочасного суспільства. Такі риси, на думку багатьох дослідників, закріпилися тому, що відповідали запитам і потребам патріархального суспільства, як ідеологічне оформлення підлеглого статусу жінки. Шлюб і материнство визначалися для жінки як основоположні цінності, мета життя і найвища винагорода за дотримання бажаних моделей поведінки.
На сьогоднішній день, прикладом українського стереотипу фемінності є образ Берегині, який несе в собі елементи культу Великої Матері періоду вірогідного матріархату, християнського Маріїнського культу і образу Батьківщини-Матері. Ці реанімовані міфи, представляються як актуальні основоположні компоненти жіночої суті українки. Але образ Берегині заснований в першу чергу на культі материнства і жодним чином не на ідеї Жінки як повноцінної і повноправної людської істоти. Цей явно завищений статус покликаний компенсувати в свідомості реальність жіночого безправ’я, і, одночасно, у котрий раз накинути жінці патріархальну модель її єдиної суспільної місії – материнство.
Існуюче виражене домінування представників чоловічої статі у багатьох сферах соціального життя в Україні базується на сталих ґендерних стереотипах та застарілій культурній детермінанті. Стали стереотипи створюють значні труднощі у досягненні жінкою дійсної рівності в таких сферах життя як сім’я, політика і бізнес. Якщо виявити у процесі формування стереотипів той період, коли виникає домінування чоловічого типу в соціумі, то можна максимально вплинути на цей процес і домогтися перерозподілу чоловічого домінування і тим самим значного зростання кількості жінок, що займатимуть ключові керівні посади у політиці, бізнесі тощо. Та головне, відмова від старих ґендерних стереотипів допоможе зростанню демократизації держави та її культури, створенню соціального, відкритого суспільства, в якому жінка, в якості лідера, цінується також високо, як і чоловіків.

2.2. Соціально-економічні та політичні  аспекти гендерної  проблематики в Україні

Глобальні суспільно-політичні, економічні процеси, що стрімко розвиваються на початку третього тисячоліття змінюють соціальний облік світу, змінюючи не лише політичну мапу, господарські зв’язки, а й культурно-етнічні взаємовідносини між окремими соціумами, заставляючи кожну людину пристосовуватися до цих нових реалій. З одного боку, майбутнє планети залежить від формування загально цивіліза-ційних цінностей, толерантності політичних діячів, народів в цілому до історико-культурних особливостей інших країн та народів, а з інш9ого , людині як члену глобального і локального соціуму все важче вижити в цьому бурхливому і неспокійному світі. Все частіше науковці, політики, широкий загал стали говорити про гендерні проблеми сучасності. Проблеми прав людини, її становища в суспільстві безпосередньо пов’язані з складними тендерними процесами. Всі науки, що вивчають особливості взаємодії природного середовища та суспільства, соціуму стали досліджувати гендерні проблеми. Не є виключенням і суспільна географія, що досліджує особливості організації життєдіяльності суспільства в просторово-часовому аспекті. Вона, володіючи комплексним підходом, міждисциплінарними методами дослідження має можливість визначити основні територіальні відмінності та проблеми тендерної нерівно-сті, запропонувати шляхи їх вирішення.
В сучасному демократичному суспільстві дедалі більше актуалізується проблема гендерної рівності. Відповідно збільшується і кількість досліджень у даній сфері, як в Україні, так і за її межами, вивчаються питання щодо становища жінки та чоловіка в суспільстві, зокрема за кризових умов перебігу трансформаційних процесів, у контексті розвитку людського потенціалу . Досягнення фактичної, а не лише інституціональної, рівності жінок і чоловіків у всіх сферах політичного, економічного і соці-ального життя стає одним із важливих напрямів у розбудові засад демократичної правової держави. В Україні дослідженням тендерних проблем більше займаються представники гуманітарних наук. 
В Україні з часів її становлення як незалежної держави досягнуто певного прогресу на шляху до гендерної рівності. Досягнення гендерної рівності розглядається як національне завдання. Уряд, профспілки, роботодавці, жіночі організації приділяють значну увагу переборенню стереотипів щодо ролі жінок та їх інституціональної дискримінації. Для жінок істотно розширюються можливості отримання освіти і професійної підготовки, що дає можливість претендувати на посади у вищій керівній ланці. Однак загалом в Україні, як і в інших пострадянських країнах, в ході реформ становище жінок не входило до пріоритетів політики.   
За даними перепису населення 2001 р. в Україні рівень освіти жінок у віці 15 років і старші (10,01 років навчання) був дещо менший, ніж чоловіків (10,39 років навчання). Ця відмінність була зумовлена більшим постарінням жінок порівняно з чоловіками. До 55 років у всіх п’ятирічних вікових групах рівень освіти жінок більший, ніж чоловіків. Особливо іс-тотним дане перевищення було у віковій групі 30-54 років (на 8,5%). У віковій групі 55–59  років рівень освіти жінок вищий, ніж чоловіків на 13,4%, 60 років і старші — на 38%. Вищий рівень освіти молодих жінок порівняно з молодими чоловіками досягався, головним чином, за рахунок більшої питомої ваги в їх складі осіб з повною вищою, базовою вищою, незакін-ченою вищою і неповною вищою освітою. Після 20 років у всіх п’ятирічних вікових групах питома вага таких осіб була меншою за відповідний показник освітньої структури чоловіків.
Питома вага жінок, що закінчили професійно-технічні навчальні заклади, серед жінок у віці 14 років і старші, що мають повну загальну середню і більш низьку освіту, була вагомо (в 1,68 рази) меншою за відповідний показник у чоловіків. Такі відмінності мали місце у всіх вікових групах. У групах до 30 років значення цього показника й у жінок, й у чоловіків з ві-ком збільшуються. Після 30 років значення аналізованої частки у жінок, навпаки, зменшува-лися швидше, ніж у чоловіків, що призвело до зростання відмінностей її значень (у віці 70 років і старші питома вага осіб, що закінчили професійно-технічні навчальні заклади, в скла-ді тих, що мають повну загальну і більш низьку освіту, була в 3,34 рази менше, ніж у чолові-ків).
В Україні домінує теза, що внаслідок відсутності диспропорцій залежно від рівня освіти та професійної підготовки жінки й чоловіки мають однакові потенційні можливості самореалізації в суспільстві, однак вони не завжди реалізуються.
Рівень зайнятості жінок в період з 2000 р. по 2004 р. в Україні, згідно з даними вибіркових обстежень з питань економічної активності (51,6% та 52,9% відповідно), був значно менший, ніж чоловіків (60,5% та 60,9% відповідно). Нижчий рівень зайнятості жінок мав мі-сце в усіх п’ятирічних вікових групах. Окрім вікової групи 55-59 років дуже великими (в 1,5 рази) були відмінності у віковій групі 60–70 років.
У 2004 р. в Україні рівень реального (визначеного за методикою МОП) безробіття жі-нок (8,3%) був менший, ніж чоловіків (8,9%). Подібне співвідношення рівнів реального безробіття спостерігалося й у попередні роки. Треба зазначити, що за останні 5 років спостерігається щорічне зменшення рівня безробіття на 0,5%-1,5% як у жінок, так і у чоловіків (у 2000 рази за методикою МОП він складав 11,6% як у жінок та чоловіків). Нижчий рівень безробіття жінок загалом викликаний більш раннім віком виходу на пенсію. У віковій групі 55-59 років рівень реального безробіття жінок у 2004р. становив 2,3%, чоловіків — 6,2%. Слід зазначити, що до 2003р. у молодих (15-24 років) та перед пенсійних (40-54 роки) п’ятирічних вікових групах рівень реального безробіття жінок був більший, ніж чоловіків, але у 2004 р. рівень безробіття в вікових групах 35-54 років у жінок став нижчим ніж у чоловіків на 0,2%-1%. Зростанню рівня безробіття жінок у віковому інтервалі 20-34 років властива слабо виражена тенденція до збільшення зі збільшенням віку. 
Питання рівноправності жінок і чоловіків у всіх галузях економіки та політики залишається відкритим, варто розробити державну програму в галузі гендерної політики на базі нового соціального механізму шляхом здійснення гендерної експертизи на всіх рівнях і у всіх сферах діяльності. Хоч державна статистика дозволяє досить повно і детально охарактеризувати гендерні відмінності в суспільстві, для організації неперервного спостереження (моніторингу) за забезпеченням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків необхідно її подальше вдосконалення.
Рівні права жінок і чоловіків мають бути закріплені не лише в Конституції України, але й у спеціальних законах. Верховною Радою України в 2005р. був прийнятий закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Але він носить “рамочний” характер, норми закону дуже узагальнені, орієнтовані на майбутнє, реалізація їх потребує розро-бки і впровадження значної кількості підзаконних актів.
В Україні у проектах законів, рекомендаціях громадських слухань та інших документах основна увага приділяється законодавчому закріпленню рівних прав жінок і чоловіків у сфері державного управління. Зокрема, акцентується на встановленні паритетного представництва жінок і чоловіків у виборчих структурах усіх рівнів, впровадженні гендерних квот у держав-них органах управління, що діятимуть до досягнення бажаної пропорції представників кожної статі. Усунення дискримінації жінок має відбуватися як у політичній сфері, так і в економічній, зокрема забезпечення рівних можливостей доступу чоловіків і жінок до економічних та інформаційних ресурсів, фінансів, а також вільного вибору роду діяльності і професії. Важливим чинником становища працюючих жінок виступає рівень правової культури роботодавців і найманих працівників, що тісно пов’язаний з рівнем їх правової грамотності (освіченості). 
Питання гендеру в політичній площині є дуже актуальним для більшості розвинених країн світу. Принципи позитивної дискримінації, гендерне квотування, широке залучення жінок до участі в політичних процесах стали незмінними атрибутами демократичних перетворень в країнах Європи, Південної та Північної Америки. Світова практика свідчить, що зі збільшенням кількості жінок в політиці спостерігаються якісні зміни у всіх сферах внутрішньої та зовнішньої політики держави.




ВИСНОВКИ

Гендер  –  це складне соціальне явище, у якому відображен розбіжності між чоловічим і жіночим у соціальній ролі, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках.
Засвоєння гендерних норм відбувається у вигляді гендерно-рольової соціалізації або диференційної соціалізації через навчання певним поведінковим моделям, притаманним даному суспільству.
В сучасному демократичному суспільстві дедалі більше актуалізується проблема гендерної рівності. Відповідно збільшується і кількість досліджень у даній сфері, як в Україні, так і за її межами, вивчаються питання щодо становища жінки та чоловіка в суспільстві, зокрема за кризових умов перебігу трансформаційних процесів, у контексті розвитку людського потенціалу. Досягнення фактичної, а не лише інституціональної, рівності жінок і чоловіків у всіх сферах політичного, економічного і соці-ального життя стає одним із важливих напрямів у розбудові засад демократичної правової держави.
Зважаючи на вищезазначене та на те, що питання рівноправності жінок і чоловіків у всіх галузях економіки та політики залишається відкритим, варто розробити державну програму в галузі гендерної політики на базі нового соціального механізму шляхом здійснення гендерної експертизи на всіх рівнях і у всіх сферах діяльності. Хоч державна статистика дозволяє досить повно і детально охарактеризувати гендерні відмінності в суспільстві, для організації неперервного спостереження (моніторингу) за забезпеченням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків необхідно її подальше вдосконалення. 
Досягнення фактичної, а не лише інституціональної, рівності жінок і чоловіків у всіх сферах політичного, економічного і соціального життя стає одним із важливих напрямів у розбудові засад демократичної правової держави і першочерговим завданням суспільства.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1.    Андрієнко О.В. Гендерна культура сучасного демократичного суспільства /О.В. Андрієнко // Гілея: Збірник наукових праць. – 2010. - № 31
2.    Григоренко Ю.В. Специфіка формування гендерних стереотипів словянського етносу // Вісник Черкаського університету. – 2008. – Вип.3.
3.    Зборовська О. П., Прохоренко Т. Г. Жінка в суспільному житті України: старі проблеми і нові тенденції // Вісник Міжнародного слов’янського ун-ту.— 2003.— Т. 6, № 1. Серія «Соціологія»; Серія «Мистецтвознавство».— С. 6-8.
4.    Іовчева А. Гендерні трансформації в українській політиці: сучасні тенденції та перспективи розвитку // Наукові праці Чорноморського державного університету ім.. П. Могили. – Серія: Політологія. – Т.131. – 2010. - № 118.
5.    Оніщенко Н., Береза С., Макаренко Л. Гендерні дослідження в сучасному суспільстві: проблеми, реалії, перспективи / Наталія Оніщенко, Світлана Береза, Лариса Макаренко // Віче. – 2009. – №17.
6.    Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України // Право України. – 2002. – № 4.
7.    Ткаченко О., Нємець Л. Гендерні проблеми сучасної України: соціально-економічні аспекти // часопис соціально-економічної географії. – 2005. - № 8.
8.    Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. - К.: КНТ Центр учебной литературы, 2006. - 308 с.
9.    Хамитов Назип  Одиночество женское и мужское: научно-популярное издание.- К.: Атика, 2010.- С. 224.
10.    Хамітов Назіп Тайна чоловічого і жіночого. Зцілювальні афоризми. — К.: Либідь, 2002. — 176 с. Рос. мовою.

#4 01.05.2012 16:59:12

Re: Рефераты студентов по философии

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова Інститут філософської освіти і науки

                                                                                кафедри   філософії






Р  Е  Ф  Е  Р  А  Т

З ДИСЦИПЛІНИ: «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ»

на тему:
«ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ МАРГАРЕТ МІД»







    Виконала: студентка 53 групи  5 курсу
денного відділення інституту
                                                                               філософської освіти і науки
                                                                                                     Товстокора В.І.






Київ – 2012
В С Т У П

Переоцінка цінностей європейської культури у філософській думці набула затяжного характеру і стала зрештою органічною складовою сучасного стилю мислення. Теоретична еволюція філософії, яка визначалася контроверзою сцієнтичного та гуманістичного напрямів, вичерпала себе. Трагічна мудрість, набута з апокаліптичного досвіду пережитих світових воєн і «холодної» війни, спонукала як до гуманізації філософії науки, так і до подолання екзистенційного монологізму. Лейтмотивом інтегративного процесу стало розуміння самоцінності та людиномірності життєвого світу перед військовими, економічними, екологічними, політичними загрозами  його існуванню, які глобально поставили проблему виживання людства. У 70-80-ті роки, за одностайною думкою фахівців, стався антропологічний поворот у філософії, звернення якої до людини виявилося тривкою тенденцією. Подолавши розрив на сцієнтизм і гуманізм, аналітична філософія, історична школа у філософії науки, гуманістичний психоаналіз, структуралізм, філософська антропологія та герменевтика формують новий образ мислення.
Сучасна філософська антропологія схиляється до вивчення набутих при навчанні та генетично успадкованих форм поведінки людини [1 с. 3]. З досвіду попереднього розвитку вона активно залучає до методологічного оснащення дифузіонізм у рецепції Франса Боаса та його зважений історичний погляд на культуру. Франс Боас являвся ведучим представником в американської етнографії, був видатним  антропологом, етнографом і лінгвістом. Школа Боаса в 1920-х роках займала головні позиції в американській науці, з неї вийшло багато видатних вчених. Рут Бенедикт – представник американської культури. Вона, як представник культури, насамперед представляла її, як цілісну, але замкнену у власному розвиткові систему. ЇЇ розгляд культури у світлі гуманістичних цінностей, а також інтерес Маргарет Мід до відношень між сферами культури і персональності створили нову парадигму культурної антропології повоєнних часів[1 с.61].
Ім’я аериканського етнографа Маргарет Мід, головні твори якої по етнографії дитинства добре відомі не тільки етнографам і антропологам, але  соціологам, психологам, історикам, педагогам і взагалі всім читачам. Не один етнограф у світі до неї не користувався такою широкою популярністю. Тираж першої її книги «Старіння на Самоа» (1928) перевищила два мільйона екземплярів, і вона була переведена на шістнадцять мов, до яких прибавилася сімнадцята – російська.
Окрім високих вчених заслуг Мід була удостоєна  багатьох соціальних звань. В 1949 р. американські видавництва назвали її  Видатною Жінкою Року в області науки, в 1956 г. – однією з видатних жінок ХХ століття. В 1970-х роках Мід стала, на погляд одного американського вченого, «символом всієї етнографії»; журнал «Тайм» 21 березня 1969 р. назвав її «Матір’ю  Світу» [3 с. 398].
Мід була видатним і дуже плідним вченим. Вона опублікувала більш ніж 25 книг, була редактором декілька важливих колективних праць і автором сотень  наукових і публіцистичних статей. При цьому вона ніколи не займалася особистими, другорядними сюжетами. Її книги, статті і виступи завжди були направлені на актуальність, теоретичним і соціально значущим темам.  Етнографічні труди Мід в значній мірі основувалися на результатах її особистих польових дослідженнях. Вана перша описала спосіб  життя і культуру декілька народів Океанії, до того ж зробила це надзвичайно талановито. Етнографічні книги Мід відрізняються конкретністю, живістю і образністю мислення, створюючи у читача думку, начеб то він побував  в цих далеких землях і особисто бачив всі описані сцени життя цих людей.     
Мід ніколи нічого не описувала «просто так», вона завжди мала  на увазі  якусь теоретичну проблему. В залежності від характеру видавництва і рівня її розробки ця проблема може формулюватися в життєвих або спеціальних термінах, але вона завжди є і, як правило, чітко поставлена. З ім’ям Мід зв’язано цілий ряд нових наукових гіпотез, наприклад про природу батьківських почуттів, співвідношення материнських та батьківських ролей,  виникнення та функції чоловічих і жіночих ініціацій,  психологічні механізми,  формування статевої ідентичності дитини. Нею вперше введені деякі поняття і терміни. Наприклад, різноманітність культур, в яких діти навчаються в основному практично, на особистому досвіді, але під керівництвом дорослих, і культур, де діють спеціалізовані інститути вчення дітей. Або граничне поняття соціалізації і інкультурації, де перше означає соціальне вчення взагалі, а друге – «реальний процес вчення, як він проходить в специфічній культурі» [3 c.400].
Все своє життя Мід доводила формулу «Не можна змінити людську природу», враховуючи бездоганність людей і суспільства головною задачею етнографії. В 1973 р. вона писала про свою першу книгу : «Я написала цю книгу як вклад в наше пізнання того, на скільки сильно людський характер, можливості і благополуччя молодих людей залежать від того, чому вони вчаться, і від соціальних порядків суспільства, в якому вони народилася і виховані. Щоб своєчасно змінити наші сучасні суспільні заклади та попередити катастрофу, нам все ще потрібно щось знати. В 1928 р. горем, перед яким ми стояли, була загроза війни; в 1949 г. це була можливість світової ядерної війни; сьогодні це екологічна, технологічна і демографічна криза, яка загрожує нашому існуванню» [3 c.401].
Для Мід світ при всьому його різноманітті завжди був єдиним цілим. Вона критикувала і виявляла расизм, боролася за рівність  жінок,  відстоювала інтереси дітей та молоді, виявляла пороки американського способу життя та протиріччя капіталістичної індустріалізації. Зрозуміло, що не всі її теоретичні діагнози та політичні рекомендації були вірними. Однак вона завжди підтримувала ідею рівності та дружби народів, основану  на визнанні єдності корінних інтересів «планетарного суспільства» як цілого. «Планетарне суспільство складається зараз із всіх жителів планети, і його цілісність і безпека залежать від кожного із них». Людство не може жертвувати жодною найменшою своєю часткою, не  штовхаючи на загибель решту.
Діапазон наукових занять Мід дуже широкий. В ньому можна виділити декілька основних тем. По-перше, етнографія дитинства – закономірність розвитку та виховання дітей та підлітків в залежності від етнографічних і соціальних особливостей способу життя народів. По-друге, проблема статі – закономірності диференціації чоловічих та жіночих соціалістичних ролей, статевого розділення праці, стереотипів. По-третє, проблеми етнопсихології, закономірності формування та проявлення національного характеру, етнокультурні особливості психічних процесів у різних народів.
В даній роботі, ми дослідим головні праці, які відносяться до антропології, в яких М. Мід залишила особливий слід. Недаремно її називають «першим антропологом дитинства та юності».
Актуальність теми філософсько-антропологічні  погляди М.Мід полягає в тім, що багато людей на Заході завдяки Мід вперше узнали про існування науки етнографії (в США її називають культурною антропологією або етнологією) і про те, що її на перший погляд сугубо екзотичні дані не тільки цікаві, але й дуже важливі для розуміння нашого особистого сьогодення і завтрашнього буття, не тільки для Америки, Заходу, але і для України зокрема.
Мета даної роботи: дослідити філософсько-антропологічні погляди М. Мід.             
Завданням для досягнення поставленої мети є:
-    розглянути творчу біографію М. Мід;
-    освітлити головні антропологічні, теоретичні і соціально значущі твори Мід;
-    розглянути критичний аналіз роботи Мід її колегами;
-    розібрати сучасну етнографію дитинства.
Науковою  новизною є інтерес Маргарет Мід до відношень між сферами культури і персональності, що створили нову парадигму культурної антропології повоєнних часів.
Важливо відмітити і ще одне не менш важливе становище: до Р.Бенедикт і М. Мід етнографія була практично тільки чоловічою роботою, причому дослідники-чоловіки, як і в інших сферах суспільства, звертали увагу на поведінку і діяльність чоловіків. Мід в цих дослідженнях була перша. Одна з її головних наукових і суспільних заслуг була в тому, що вона стала вивчати не хлопців, а дівчат. 
Об’єктом дослідження є американський етнограф Маргарет Мід.
Предметом дослідження є:  її творчі  філософсько-антропологічні ідеї.
Ступінь та новизна  розробки  проблеми. Розглядаючи тривалу трансформацію англо-американської антропологічної традиції, ми виокремлюємо три якісно сталі рівні: еволюціоністське виділення з природного середовища культури як специфічної сфери детермінації поведінки людини; сформовані на критиці недоліків еволюціонізму фахово поглиблені дифузійні, історичні, функціональні та структуралістські інтерпретації культури; гуманістично орієнтовані концепції культурної антропології, які починаючи з Маргарет Мід, орієнтовані також і на дослідження ціннісного відношення між сферами «культури» та «персони». Етнографія дитинства – закономірність розвитку та виховання дітей та підлітків в залежності від етнографічних і соціальних особливостей способу життя народів;  проблема статі – закономірності диференціації чоловічих та жіночих соціалістичних ролей;  статевого розділення праці, стереотипів; проблеми етнопсихології, закономірності формування та проявлення національного характеру, етнокультурні особливості психічних процесів у різних народів.
Методом дослідження є загально-філософський аналіз.
Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів та висновків. У першому розділі «Творча біографія американського антрополога Маргарет Мід» розглянуто життя та творчість Мід. Другий розділ  містить розгляд  головних  антропологічних творів американського етнографа. В третьому розділі показано критичний аналіз роботи М. Мід її колегами. Четвертий розділ показує сучасну етнографію дитинства.




ВИСНОВКИ

Ретроспективно оглядаючи тривалу трансформацію англо-американської антропологічної традиції, ми виокремлюємо три якісно сталі рівні: еволюціоністське виділення з природного середовища культури як специфічної сфери детермінації поведінки людини; сформовані на критиці недоліків еволюціонізму фахово поглиблені дифузійні, історичні, функціональні та структуралістські інтерпретації культури; гуманістично орієнтовані концепції культурної антропології, які починаючи з Маргарет Мід, орієнтовані також і на дослідження ціннісного відношення між сферами «культури» та «персони». Широкий спектр плюралістичних тлумачень культури знаходиться між визнаням її як цілком самодостатньої, замкненої сфери та редукцією антропологічного змісту терміна культура до однієї з соціологічних дистинкцій суспільства.
В даній роботі ми дослідили американського етнографа  Маргарет Мід,  її творчі  філософсько-антропологічні ідеї.
Що стосується першого розділу, в якому розглянуто творче життя М. Мід, можна сказати, що антропологічні ідеї Мід значно сприяли розвитку  фемінізму; її внесок в перегляд сексуальної політики суспільства був в подальшому доповнений працею «Чоловіче і жіноче». Польові дослідження також показали, що примітивні суспільства відрізняються відносною терпимістю до сексуальної поведінки підлітків, що є повною протилежністю  тій стурбованності, яка проявляється з приводу сексуального виховання в західних культурах (особливо протестантських). Її оцінка власних емпіричних досліджень сприяла розвитку інтересу дослідників до проблем конфлікту між поколіннями. Певний внесок Мід зробила в дискусії про расу.  Для неї характерні в цілому оптимістичні погляди на розвиток релігії, сексуальності і культури які вона відстоювала.
В другому розілі роботи висвітлені деякі головні антропологічні глави з таких творів, як: “Старіння  на Самоа”  -  це перша книга М. Мид, що вийшла в 1928 р. у видавництві Морроу в Нью-Йорку й принесла їй світову популярність. Дотепер “Старіння на Самоа” залишається самою популярною роботою дослідниці. Книга неодноразово перевидавалася й перекладена на багато мов світу. У дипломну роботу  включені ті глави книги, які,  найбільше рельєфно передають подання дослідницією  про этос самоанської  культури - дифузність родинних зв'язків у більших сімейних групах, певну соціальну деперсоналізованність людини, особливо жінки, у самоанській громаді, значний ступінь волі сексуальних відносин, “віддушини” для прояву індивідуальності в мистецтві;
Книга “Як ростуть на Новій Гвінеї” з'явилася плодом другої експедиції М. Мид в Океанію. Книга написана в 1929 р. і з'явилася на світ в 1930 р. З тих пір вона неодноразово перевидавалася й перекладена на багато мов світу. Зміст деяких глав дані в нашій роботі, саме в них у найбільш концентрованій формі виражений принцип етнопсихологічних концепцій дослідниці - культурно-історичний детермінізм всіх проявів психічного життя людини, включаючи найбільш інтимні, наприклад батьківські почуття. Особливе значення в цьому плані має глава “Світ дитини”, у якій автор категорично відкидає концепцію вродженості анімізму -  ця тема, піднімається Мід неодноразово й у ряді інших робіт.
Книга “Стать і темперамент у трьох примітивних суспільствах” — одна з найбільш читаючих  книг М. Мид. Вона неодноразово перевидавалася в США й перекладена на багато мов світу.   
У книзі підкреслювалося, що автор не збирається відповісти на питання, «чи існує реальна і універсальна різниця між статями і чи є вони кількісними і якісними», а хоче лише показати, «як три примітивних суспільства згуртували свої соціальні установки відносно темпераменту в зв’язку з фактами статевої різниці». Кажучи сучасною мовою, тут йдеться не про психофізіологічну статеву різницю і навіть не про диференціацію статевих ролей і про статеву стратифікацію, а тільки про стереотипи  маскулінності і фемінності.
В третьому розділі ми розглянули критичний аналіз роботи М. Мід її коллегами. В 1983 р. видатний австралійський етнограф Дерек Фрімен, присвятивши вивченню Самоа сорок років життя і шість років жив на західному Самоа, опублікував книгу «Маргарет Мід і Самоа. Створення і розвінчання одного антропологічного міфу», де розкритикував не тільки методологію, але і всі конкретні висновки  її важливої роботи. Невірно описані Мід і їх сексуальні погляди, так пише Фрімен.
Недивлячись на своє відверте ворожнече відношення до Мід, Фрімен не сумнівається в її наукової чесності і добросовісності.
В своїй рецензії на книгу «Стать і темперамент» відомий німецький етнограф Ріхард Турівальд писав, що ідеальний опис арапешів, серед яких начебто немає ні агресивних, ні жадібних, ні егоїстичних людей, не відповідають фактам, які приводилися в самій книзі, де часто чути крики дітей, які деруться, чоловіків, які лаються за жінок, дружина побиває чоловіка і т.ін.    Думки вчених розділилися. Те, що Мід намалювала занадто розовий спосіб Самоа, мало кого здивувало. Але, визнав помилковість цілого ряду суджень Мід, на бездоганність її польової техніки і схильність до широкого узагальнення,  видучи американські етнографи Беатріса Уайтінг, Роберт Левайн, Уорд Гуденаф, Роберт Леві, Бред Шор, Лоуєлл Холмс, Дебора Геверц, Джордж Маркус, Колін Терібул та інші в цілому виступили за підтримку Мід.
Що стосується четвертого розділу можна відмітити, що історія науки свідчить, що хороші питання часто знаходяться ціннішими, ніж вірні відповіді на них. Кращі роботи Мід залишаються етнографічною класикою не тому, що дають кінцеві «вірні» відповіді, а тому, що в них поставлені  важливі, які не втратили свого значення,  питання. Головне питання, з яким Мід їхала на Самоа і яке запитувала себе все життя, як свідчить її колега і друг Рут Бунзель, було не «Як ми можемо зрозуміти інших?», а «Як ми можемо зрозуміти себе?».
Етнографія завжди була і залишається важливим засобом самопізнання своєї культури шляхом пізнання інших культур і народів.  Інший засіб, з яким ми стикаємося, може здаватися схожим або зовсім не схожим на нас, поганим чи хорошим, близьким чи далеким. Але спілкування з ним стимулює наш самоаналіз і допомагає зрозуміти фундаментальну загальність проблем, які стоять перед людством.
Сьогодні, шістьдесят років потому, ця оцінка не втратила своєї важливості, як для Америки, Заходу, Росії  та й України теж.






СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.     Головко Б.А. Філософська антропологія: Навч. Посібник – К.: ІЗМН,1997. – 240 С.
2.    Косвен М.О. Проблемы воспитания и психология ребенка в светоэтнографического материала (Работ Маргарет Мид). – Советская этнография. 1946,  2, с, 232.
3.    Мид М. Культура и мир детства. Избранные произведения. Пер. С англ. и коммент. Ю. А. Асеева. Сост. И послесловие И.С. Кона. М. Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. 429 с., ил.

#5 02.05.2012 11:20:40

vtmn_pasha
Участник

Re: Рефераты студентов по философии

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ




Р Е Ф Е Р А Т

НА ТЕМУ:

СПІЛКУВАННЯ: ПРОБЛЕМА НОМЕР ОДИН В ШЛЮБІ


З ДИСЦИПЛІНИ
«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ»


Виконав студент групи 52 м.з.,
V курсу заочної форми навчання
Ватаман Павло Юрійович

Перевірив
Хамітов Назіп Віленович
                   







Київ – 2012


СПІЛКУВАННЯ: ПРОБЛЕМА НОМЕР ОДИН В ШЛЮБІ

«Нигде одиночество не бывает столь болезненным, как в семье.»
                                                                                         ( Назіп Хамітов)
«Очевидно , что любое слияние мужчины и женщины без любви рано или поздно приводят к одиночеству вдвоем.»   
«Безконечно болем трагичны другие виды одиночества вдвоем.(Люди искренне любящие друг друга но…)»
                                                                                         (Назіп Хамітов)       
Група з 730 консультантів  склала список  на основі анкетування найбільш поширених проблем, які розділяють партнерів і приводять до розпаду сім’ї. Цікаво що на першому місці серед ряду проблем таких як : відсутність спільних цілей та інтересів;сексуальна несумісність; невірність та багато інших проблем  стояло саме порушення спілкування тобто відсутність спілкування. Таким чином,проблема  спілкування зайняла перше місце в списку проблем. Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання і розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.
Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.
Спостерігаючи за тим як розвивається суспільство я також приходжу до висновку, що в наш час мобільних телефонів, швидкісного інтернету та інших досягнень сучасної науки, які створюються для моментального з’єднання з потрібною людиною  щоб поспілкуватись, якість спілкування знизилась, а в когось і зовсім пропала. Значна частина людей задовольняється спілкуванням  в віртуальному світі. Люди пересікаючись в реальному житті в «сеанс» спілкування входять лише через соціальні мережі. Я трішки відхилився від теми «проблема спілкування в сім’ї», але я хотів показати загальну тенденцію розвитку проблеми спілкування в світі так як ця проблема проникає в наші сім’ї. Вернемося знову до сім’ї. Отже чому подружні пари не можуть спілкуватись?
Існує багато причин  відсутності навиків спілкування. Але напевно найпоширеніша з них, що цьому ніхто ніколи не вчив. Люди які не  зацікавлені в відносинах один з одним (не люблять один одного), а лише проживають разом, не хочуть вчитись мистецтву спілкування, тому про якість спілкування тут взагалі важко говорити.
Друга причина  порушення спілкування між чоловіком та жінкою – страх поділитись своїми справжніми думками і почуттями з партнером. Страх пережити глибоку біль через те що партнер не зрозуміє, закриває дорогу до відкритого обміну думками та почуттями. І часто ці страхи мають під собою основу через те що одного разу відкривши  своє серце близькій людині не було отримано співчуття, розуміння, а навпаки нападки та презирство. Людина пам’ятаючи біль від попередньої спроби спілкування, не може наважитись знову довірити свої почуття своїй половині.
Третьою причиною в проблемі спілкування подружніх пар є те, що набагато легше втікати і придушити свої думки і почуття, ніж навчитися керувати ними. Ця причина тісно пов’язана з нашим відношенням до себе самих. Якщо людина вважає що її думки нічого не вартують і що партнерові не цікаві ваші почуття, тим більше якщо він завжди перемагає в суперечках то це і є причиною чому люди слабші духом уникають спілкування. Але часто партнери забувають що:
«Любая победа становится поражением, если не ведет к единству.»
                                                                                           ( Назіп Хамітов)
Четверта причина, через яку пари не можуть спілкуватись, полягає в тому що вони ніколи не відчували в цьому успіху. Кожна спроба відкритись один перед одним закінчувалась трагічно. Подібні досвіди беруть свій початок ще в ранньому дитинстві.
Ранні уроки захисту особистих почуттів вчать нас зважувати все,чим ми можемо і чим не можемо поділитись з тими кого ми любимо. В результаті цього,багато людей живе подібно черепахам: вони обережно висовують голову за глотком  повітря, слідкуючи  щоб ніякий хижак не відкусив її. Таким чином вони проводять більше часу в середині свого панциру, і можливо там темніше , але зате безпечніше.
Отже бачимо що причиною може бути не зовсім правильна модель спілкування у дитинстві. Якщо там в далекому минулому були травми, то не таке воно й далеке, тому що  не раз прийдеться зтикатись з своїм минулим в своєму житті. І чим більша рана в минулому  тим більша вірогідність того, що без професійної допомоги важко буде обійтись.
І знову питання відкрите чому ми спілкуємось так, а не по іншому.
Зігмунд Фрейд вважав, що саме батьки зробили нас такими, якими ми зараз є.
Наша манера спілкуватись – результат впливу сім’ї, яка нас виховувала. В дитинстві  ми уважно спостерігали  за тим, як члени нашої сім’ї відносились один до одного. Це стало для  для  нас  прикладом людського спілкування: так люди розмовляють, слухають і відповідають.  Позитивні образи які супроводжують вас у житті,це те що ви надбали в дитинстві. Але не тільки позитив виноситься з дитинства, а й негатив також, якщо було в кого вчитись. І саме те що в партнерів були різні сім’ї , кожна з яких мала свої особливості у спілкуванні. Отже очевидно звідки бере  свій початок проблема спілкування.
Але сім’я  не єдине місце на землі де людина вчиться спілкуванню. Соціальні умови та оточення є не менш важливими. В віці від п’яти до п’ятнадцяти років діти проводять багато часу саме з своїми ровесниками . Саме там вони і вчаться розмовляти і реагувати на ту чи іншу ситуацію один у одного.
Згідно досліджень антропологів Даніеля Малцу і Рут  Боркер хлопчики і дівчатка в колективі ведуть себе по різному. Ми не будемо  вникати в особливості їхніх відмінностей, але я хотів би наголосити на тому що як хлопчики і дівчатка між собою відрізняються в манері спілкування в сприйнятті інформації, так і в дорослій парі чоловік і жінка мають свої особливості. І це завжди потрібно враховувати в спілкуванні.
Дуже важливе значення  має також тип темпераменту  на стиль вашого спілкування, тому що темперамент впливає на людину скоріше на рівні підсвідомості. Важливо хоча би приблизно встановити тип темпераменту партнера перед тим як ми хочемо  мати з ним серйозні відносини, так як кожний з цих типів має свої особливості, врахувавши які можна мати якісне спілкування з партнером і отримувати від нього насолоду. Саме розуміння темпераменту мого і мого партнера є однією з важливих запорук хорошого  спілкування.

ДОСЯГНЕННЯ БІЛЬШ ЕФЕКТИВНИХ МОДЕЛЕЙ СПІЛКУВАННЯ
Щастя подружніх пар в більшості може бути виміряне саме  ефективністю їхнього спілкування. Спосіб спілкування подружжя являється одним з найбільш міцних факторів, визначаючих успіх або крах  їх відносин.
Ефективні моделі спілкування дають можливість парі вести переговори, коли виникають проблеми, задовольняти потреби один одного, уникати непорозумінь  і розвивати  більш близькі відносини на протязі всього подружнього  життя.  Якщо ви будете застосовувати неадекватні  моделі спілкування, ваш партнер неправильно зрозуміє ваші мотиви, потреби не будуть задовільнені, проблеми залишаться невирішеними, а ворожість тільки посилиться. З роками  шанси на вирішення цих проблем будуть зменшуватись через причину привичних моделей поведінки і глибоко вкоріненої образи.
А вирішення проблеми в спілкуванні все таки починається з визнання того що проблема існує. Потім глибокий аналіз свого дитинства, оточення в якому ми росли, своїх очікувань від подружнього життя. За нас це робити ніхто не буде тому все в наших руках. І потрібно пам’ятати що:
«Одиночество вдвоем есть трагическая насмешка над свободой взаимоотношений мужчины и женщины, насмешка над самой идеей андрогинного единства мужчины и женщины».
                                                                                             (Назіп Хамітов)

ЛІТЕРАТУРА:
1.    Назип Хамитов Одиночество женское и мужское: научно-популярное издание. – К.:Атика,2010. – С.224.
2.    Назіп Хамітов Таїна чоловічого і  жіночого. Зцілювальні афоризми. – К.: Либідь, 2002. – 176 с. Рос. Мовою.
3.    Ван-Пелт Н. Как общаться с партнером: Пер. с англ. – К.: Джерело життя, 2007. – 256 с.

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1991
Всего тем: 859
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 11924
Всего сообщений за неделю: 5
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: Serg
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 12
Реклама
Ссылки
НовостиВсе новости
22.09.2014
20 сентября 2014 (суббота),
в 23:30 на телеканале ЦК в программе

"О ВЕЧНОМ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема
"ОСВОБОЖДЕНИЕ И СВОБОДА:
В ЧЕМ РАЗЛИЧИЕ" 

Гость программы – 

доктор исторических наук,
член-корреспондент НАН Украины
     ВЛАДИМИР ЕВТУХ 
 
20.09.2014
19 сентября 2014 года (пятница),
в 19:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"СВОБОДА МЫСЛИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
"ЖУРНАЛИСТИКА И ПРОПАГАНДА:
СХОДСТВО И ОТЛИЧИЕ"

Гость программы –

доктор филологических наук

АЛЛА БОЙКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
15.09.2014
13 сентября 2014 (суббота),
в 23:30 на телеканале ЦК в программе

"О ВЕЧНОМ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема
"В ЧЕМ СПЕЦИФИКА
ЖЕНСКОГО ОДИНОЧЕСТВА?" 

Гость программы – 

писательница, журналистка 
     ОЛЬГА ГАЛЛ 
 
15.09.2014
12 сентября 2014 года (пятница),
в 19:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"СВОБОДА МЫСЛИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
"ФИЛОСОФИЯ В УКРАИНЕ 
ПОСЛЕ МАЙДАНА:
ЧТО ИЗМЕНИЛОСЬ
?
"
Гость программы –
доктор философских наук,
профессор 

ВИТАЛИЙ МАТВЕЕВ

 
12.09.2014
Друзья!
В Институте философии
НАН Украины
ул. Трехсвятительская, 4,
12 сентября (пятница)
в 16 часов в к. 318 состоится
 методологический семинар
"Философская антропология как метаантропология".
Тема для обсуждения:
"ЧТО ТАКОЕ АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ ПОВОРОТ 
В ФИЛОСОФИИ?
"
 
 
 
 
 
 
 
На семинаре состоится презентация
книги "ЭТИКА: путь к красоте отношений:
метаантропологический анализ"
Ждем вас!
 
 
Запись cеминара
 
04.09.2014
6 сентября 2014 (суббота),
в 23:30 на телеканале ЦК в программе

"О ВЕЧНОМ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема
"СПОСОБСТВУЕТ ЛИ БОЛОНСКАЯ
СИСТЕМА В УКРАИНЕ
ТВОРЧЕСКОМУ РАЗВИТИЮ СТУДЕНТА?" 

Гость программы – 

кандидат философских наук,
доцент, заведующая кафедрой
иностранных языков
НПУ имени М.П.Драгоманова 
     АННА ТУРЧИНОВА 
 
04.09.2014
5 сентября 2014 года (пятница),
в 19:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"СВОБОДА МЫСЛИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
"ДИАЛОГ С ОППОНЕНТАМИ:
НАСТРОЕНЫ ЛИ МЫ НА НЕГО?
"
Гость программы –
доктор исторических наук,
член-корреспондент
НАН Украины 

ВЛАДИМИР ЕВТУХ

 
04.09.2014
30 августа 2014 (суббота),
в 23:30 на телеканале ЦК в программе

"О ВЕЧНОМ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема
"СОТВОРЧЕСТВО СТУДЕНТА
 И ПРЕПОДАВАТЕЛЯ" 

Гость программы – 

доктор философских наук,
профессор
     ИРИНА СТЕПАНЕНКО 
 
04.09.2014
29 августа 2014 года (пятница),
в 19:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"СВОБОДА МЫСЛИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
"МОЖЕТ ЛИ САМООБРАЗОВАНИЕ
ЗАМЕНИТЬ ОБРАЗОВАНИЕ
В ВЫСШЕЙ ШКОЛЕ?"

Гость программы –

кандидат философских наук, доцент,

заведущая кафедрой
иностранных языков
НПУ имени М. П. Драгоманова 

АННА ТУРЧИНОВА 

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
04.09.2014
23 августа 2014 (суббота),
в 23:30 на телеканале ЦК в программе

"О ВЕЧНОМ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема
"ФЛАГ КАК СИМВОЛ НЕЗАВИСИМОСТИ" 

Гость программы – 

кандидат философских наук
     МАРИНА ПРЕПОТЕНСКАЯ